З минулого

Список Івана Кудрі

Із досьє зовнішньої розвідки:

Кудря Іван Данилович народився 24 червня 1912 року в селі Сальків Київської губернії. Після закінчення шестимісячних педагогічних курсів учителював на Херсонщині. Служив у прикордонних військах, звідти був направлений на навчання у Ново-Петергофське військово-політичне училище НКВС. У 1938 році після закінчення училища був зарахований до центрального апарату радянської зовнішньої розвідки. У 1940 році відряджений до Києва, де очолив один із відділів 1-го (розвідувального) управління НКДБ УРСР. У роки Великої Вітчизняної війни керував нелегальною резидентурою, яка в окупованому Києві здійснювала розвідувально-диверсійну діяльність. Влітку 1942 року був заарештований і згодом розстріляний фашистами. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На його честь у Києві названа одна з вулиць.
»»»»

Команданте Ніколас

Із досьє зовнішньої розвідки:
Микола Архипович Прокоп`юк народився 7 червня 1902 року в селі Самчики Старо-Костянтинівського повіту Кам`янець-Подільської губернії (нині Хмельницька область). Ази розвідувальної діяльності опановував у іноземному відділенні Славутського та Могилів-Подільського прикордонних загонів. Працюючи в центральному апараті ДПУ УРСР, пройшов спеціальну підготовку для роботи в особливих умовах у тилу противника. Під час громадянської війни в Іспанії був відряджений помічником резидента радянської зовнішньої розвідки в Барселоні, брав участь у бойових діях як радник республіканської армії і командир партизанського загону. У 1940 – 1941 роках працював у резидентурі радянської розвідки у Хельсінкі. Під час Великої Вітчизняної війни був закинутий у глибокий тил ворога на чолі оперативної розвідувально-диверсійної групи, яка згодом перетворилася в партизанське з`єднання, що діяло на території України, Польщі і Чехословаччини. Після війни виїжджав у довготривалі спеціальні відрядження в Китай і Німеччину. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу, двох орденів Леніна, трьох орденів Червоного Прапора, ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня, інших вітчизняних та іноземних нагород. Помер у 1975 році.
»»»»

17 мгновений из жизни ветерана разведки Константина Богомазова

Константин Богомазов одним из первых узнал о самоубийстве Гитлера, принимал участие в работе спецгруппы по поиску и опознанию его останков, лично допрашивал медсестру фюрера и врача, ставшего свидетелем умерщвления детей Геббельса в бункере.

Вместе с будущим председателем КГБ СССР Иваном Серовым Богомазов принимал участие в допросах советника разведывательного ведомства нацистской партии Вальтера Николаи, руководившего немецкой военной разведкой в годы Первой мировой войны. На протяжении многих лет выполнял задания внешней разведки в странах Восточной и Центральной Европы. Награжден тремя орденами Красной Звезды, двумя орденами Отечественной войны II степени, Богдана Хмельницкого III степени, польскими орденами Золотой крест заслуги и Крест храбрых. Накануне своего юбилея (14 ноября Константину Пантелеймоновичу исполняется 90 лет) полковник в отставке поделился своими воспоминаниями о тех событиях.
»»»»

Українські мисливці за атомними секретами

60 років тому, 29 серпня 1949-го, Радянський Союз випробував свою першу атомну бомбу. Про роль учених, політиків і розвідників у реалізації цього масштабного стратегічного проекту написано багато. Уже не ведуться дискусії про те, чий внесок у цю справу більший – учених чи розвідників. Більшістю фахівців визнано, що співробітники розвідки привернули увагу керівництва держави до цієї проблеми і добули матеріали, які дозволили радянським ученим не лише прискорити роботи над власними дослідженнями у цій сфері, а й заощадити чималі кошти. Всі учасники радянської атомної програми в різні часи були відзначені державними нагородами і здобули привілеї: безкоштовний проїзд у транспорті, державні дачі і навіть право вступу дітей до вищих навчальних закладів без іспитів. Останній привілей зберігався до 1991 року для дітей розвідників-нелегалів, які були залучені до цієї сфери діяльності.

Жодним чином не маючи на меті приписати комусь особливі заслуги у створенні атомної бомби і добуванні атомних секретів, пропонується неупереджено поглянути на участь у цій таємній епопеї деяких представників зовнішньої розвідки – вихідців з України. Тим більше що гриф секретності із цих матеріалів уже знято.
»»»»

По сообщению разведывательной точки "Иван и Мария"

Информацию о дате нападения Германии на СССР советский разведчик, черниговчанин Петр Гудимович, получил 21 июня

Из досье внешней разведки:

Петр Ильич Гудимович родился 20 октября 1902 года в городе Новгород-Северске Черниговской губернии. После революции работал в местном военкомате, проходил военную службу в кавалерийских частях Красной Армии. В 1934 году был направлен в органы государственной безопасности. Закончил школу особого назначения (разведшколу) НКВД СССР, после чего на протяжении 15 лет работал в подразделениях внешней разведки. В 1940 – 1941 годах находился со специальным заданием в Польше как резидент советской разведки, передавал важные сведения о подготовке Германии к войне против СССР. За выполнение этого задания награжден орденом Красной Звезды. Во время Второй мировой войны занимался подготовкой и направлением в тыл врага разведывательно-диверсионных групп. Уволен в запас в 1953 году в звании полковника. Умер в 1993 году.
»»»»

Перший генерал в українській розвідці

Василь Омелянович М`якушко вважається одним із найбільш заслужених, авторитетних і легендарних представників української зовнішньої розвідки. Із 1967 по 1971 рік він був начальником 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР, а потім ще упродовж 13 років керував розвідкою вже як заступник Голови КДБ УРСР, багато зробив для становлення і зміцнення розвідки радянської України. Він пройшов усі щаблі оперативної роботи, шість років успішно працював під прикриттям у Франції, став першим в Україні генералом-розвідником. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня, Трудового Червоного Прапора (двічі), Богдана Хмельницького III ступеня, «За заслуги» III ступеня і багатьма медалями.
»»»»

Непередбачувані повороти долі лікаря Ліницького

Напередодні чергової річниці з дня cтворення української зовнішньої розвідки (відзначається 1 грудня) серед матеріалів про вихідців з України, які залишили вагомий слід в історії розвідки, увагу привернула постать Леоніда Ліницького. Його біографія дещо перегукується з долею Павла Кольцова-Макарова – героя кінофільму «Адъютант его превосходительства» – та молодого Штірліца-Ісаєва з нового багатосерійного телефільму, який зараз знімається за мотивами книг Юліана Семенова. Незважаючи на захопливий драматичний і героїчний життєвий шлях Ліницького, його ім`я майже невідоме в Україні та досі майже не згадувалося вітчизняними ЗМІ.
»»»»

Перед лицем окупації

Напередодні 65–ї річниці визволення Києва Служба зовнішньої розвідки України розсекретила нові документи зі свого архіву.

Сьогодні, 6 листопада, виповнюється 65 років відтоді, як Київ було звільнено від фашистських загарбників. Напередодні цієї річниці галузевим державним архівом Служби зовнішньої розвідки України розсекречено низку документів, які містять розвідувальні зведення Управління НКВС УРСР у Київській області за серпень 1941 року. Вони дають змогу доповнити ту картину, яка вже частково відома з інших документальних матеріалів, спогадів, свідчень очевидців про обстановку на Київщині перед її окупацією, розкрити нові епізоди в діяльності органів безпеки і звичайних громадян, які намагалися зробити свій посильний внесок у справу захисту столиці України від ворога. Розсекречені дані перш за все стануть у пригоді краєзнавцям, членам військово–патріотичних гуртків та пошукових груп й усім тим, хто цікавиться історією рідного краю.
»»»»

Розвідка УНР – проти Голодомору

Галузевим державним архівом Служби зовнішньої розвідки України за результатами пошуку і дослідження документів історико-культурної спадщини нашої держави щойно розсекречено матеріали, які дають можливість відкрити ще одну, раніше невідому сторінку, стосовно Голодомору 1932—1933 років в Україні. Це окремі документи багатотомної архівної справи під назвою «Матеріали по УНР за 1932—1936 роки». У них детально відображено структуру, завдання, форми та методи діяльності, керівний склад спецслужби Державного центру Української Народної Республіки в екзилі, зокрема розвідки. Особливої уваги заслуговують згадування про намагання представників уенерівської розвідки добувати матеріали про голод в Україні, щоб донести цю інформацію до європейської громадськості і якимось чином вплинути на негативний розвиток подій на своїй батьківщині. І хоча знайдені та розсекречені документи й не дають цілісної картини, вони є ще одним підтвердженням цієї масштабної трагедії українського народу. А доля окремих патріотично налаштованих представників діаспори, які намагалися докопатися до істини і піддавалися за це переслідуванням з боку радянської тоталітарної системи, варта сьогодні глибокого вивчення, переосмислення й ушанування.
»»»»

П`ять орденів Марії Фортус

Працюючи з унікальними документами 20—30-х років минулого століття в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України, я випадково натрапив на коротку згадку про молоду відчайдушну розвідницю, яка була заслана в загін Нестора Махна, регулярно надавала важливі відомості, а потім була викрита й розстріляна. Подальші дослідження підтвердили мої припущення: ішлося про легендарну радянську розвідницю Марію Фортус, якій вдалося вижити і про яку в 60—70-ті роки було написано кілька книжок і знято два кінофільми — «Альба Регія» з Тетяною Самойловою у головній ролі і «Салют, Маріє!» з Адою Роговцевою. Вдале втілення образу розвідниці принесло Аді Миколаївні широку популярність і премію за найкращу жіночу роль на VII Московському кінофестивалі 1971 року.
Сьогодні про Марію Фортус можна було б створити захопливий багатосерійний трилер, який би тримав у напруженні до останнього кадру й відповідав би найвибагливішим глядацьким смакам. Адже в її житті було все: бурхлива революційна молодість, небезпечна ризикована розвідувальна робота за кордоном, трагічні балансування між життям і смертю, гіркота втрат близьких і рідних, драматичне кохання.
»»»»