З минулого

Український генерал французької армії

Григорій ОРЛИК: дипломат, розвідник, борець

Він був неперевершеним майстром таємної дипломатії при дворі французького короля Людовіка ХV. Будь-яка розвідка світу вважала б за честь мати в своєму історичному життєписі такого яскравого і легендарного представника. Але його серце належало лише Україні, якій він намагався бути корисним до останніх днів свого життя. Григорій Орлик народився 5 листопада 1702 року в Батурині. Охрещений як Петро Григорій Орлик. Його хрещеним батьком був гетьман Війська Запорозького Іван Мазепа. Під час вимушеної еміграції після поразки запорожців і шведів у битві під Полтавою він разом із батьком — гетьманом Правобережної України Пилипом Орликом, жив у Бендерах, потім у Швеції, Саксонії, Польщі, Франції, постійно переховуючись від таємних переслідувачів російського царя Петра І. Вільно володів латиною, польською, німецькою, французькою, татарською, турецькою мовами. За кордоном Г. Орлик та його батько прагнули створити потужну коаліцію в складі Франції, Швеції, Польщі, Туреччини, Кримського ханства і, піднявши козаків на боротьбу, спільними зусиллями здобути незалежність України. На службі у французького короля Людовіка ХV виїздив у ряд країн Європи з дипломатичними і розвідувальними місіями. Отримав титул графа, військове звання лейтенант-генерала французької армії. Загинув під час Семилітньої війни у 1759 році. Кавалер ордена Хреста святого Людовіка, шведського військового ордена Меча і польського ордена Білого орла.
»»»»

"Живя в Америке, Абель частенько выпивал с местным шерифом, как-то заинтересовавшимся, кем тот работает. "Русским разведчиком", – смеясь, ответил Абель"

Отдавший 25 лет жизни подготовке разведчиков-нелегалов Павел Спирин рассказал “ФАКТАМ” об историях громких провалов и предательств, с которыми столкнулся за годы работы в разведке.

Более 50 лет назад в США арестовали известного советского разведчика Абеля. Пять лет Абель провел в американской тюрьме в обществе уголовников. Операция по его обмену на американского летчика-шпиона Пауэрса стала самой знаменитой в истории мировой разведки. В этой операции принимал участие Павел Спирин, позже возглавлявший в украинском КГБ отдел по подготовке разведчиков-нелегалов. На днях Павлу Александровичу исполнилось 80 лет, а накануне юбилея он рассказал “ФАКТАМ” о системе подготовки нелегалов в Советском Союзе, громких провалах и предательствах.
»»»»

Картина для агента іноземної розвідки

Ветеран органів держбезпеки, підполковник у відставці Володимир Степанович Якименко все своє життя не розлучається з пензлем. Хист до малювання неодноразово допомагав йому знаходити нестандартні рішення під час виконання розвідувальних і контррозвідувальних завдань за кордоном, відволікатися від суворих буднів армійського життя і роботи у спецслужбі, долати життєві негаразди. Сьогодні для 70-річного ветерана живопис є тим живильним джерелом, який щодня пробуджує його до повнокровного життя, наповнює силою, енергією, новими планами і задумами.
»»»»

Незвичайна доля розвідниці

Світлана з Жаном 1973-й рік зустрічали у новій трикімнатній квартирі на Березняках, яку отримали як своєрідну плату за напружену роботу і пережиті поневіряння за кордоном. Під час однієї з останніх зустрічей з керівництвом зовнішньої розвідки у Москві якийсь генерал прямо задав їм питання: „Що б ви хотіли отримати за свою роботу?” „Квартиру в Києві на березі Дніпра або озера”, – попросила Світлана, для якої Київ був рідним містом, тут проживали батьки, родичі і знайомі. Прохання задовольнили одразу. Так для них, колишніх розвідників-нелегалів, їхніх двох дівчаток-близнят і дворічної Марійки, яка народилася в Англії, починалося нове життя…
»»»»

Тайны разведки: парижский фотограф "засветил" тайник советской разведки

Сегодня исполняется 85 лет со дня рождения Василия Емельяновича Мякушко – одного из самых легендарных руководителей разведки советской Украины.

Из досье внешней разведки:
Мякушко Василий Емельянович родился 11 января 1923 года на хуторе Мякушки Решетиловского района Полтавской области. Участник Великой Отечественной войны. В органах госбезопасности с 1942 года. Во внешней разведке с 1952 года. После окончания 101-й разведшколы шесть лет работал в парижской резидентуре советской разведки под дипломатическим прикрытием. С 1961 по 1984 год был руководителем украинской разведки (замначальника, начальник 1-го управления, заместитель Председателя КГБ УССР). В 1984–1991 годах – официальный представитель КГБ СССР в Болгарии. Генерал-майор в отставке. Награжден 6 орденами и более 30 медалями, в т.ч. Польши, Болгарии, ГДР. Ныне Василий Емельянович Мякушко — почетный президент Фонда ветеранов внешней разведки.
»»»»

Игорь Хижняк, отдавший 35 лет службе в советской и украинской разведке, рассказывает о своей работе в США

“О, Петя, що ти тут робиш?” – спросил я своего коллегу-разведчика, когда недалеко от посольства его окружили странные люди. “Та кляті американці мене вербують”, – произнес он”

Нью-Йорк, конец 80-х, суббота. Семья аккредитованного в США дипломата Игоря Хижняка выбралась на шопинг. Один магазин, другой, третий… При переезде в большой супермаркет первоклассница Оксанка среди прочих своих “почему” спрашивает: “Папа, папа, а почему какие-то дяди уже два часа за нами ездят? И эта тетя-негритянка заходила за нами в примерочную. Помнишь, в магазине?” Папе оставалось только подивиться наблюдательности своей младшенькой. Сам-то он этот “хвост” давно заметил – не первый год в разведке. Знал, что в ФБР работают по-разному, в том числе и не утруждая себя тонкостями, демонстративно. Чего там церемониться, мол. Вон недавно, готовясь к встрече с “источником”, решил накануне сходить посмотреть на Гудзон, что и как. Взял удочки, жену, детей. Только забросили удочки, наехало человек тридцать, машины вокруг него поставили, фотографируют с телеобъективами. Дети перепугались, удочки пришлось сматывать. Не успели еще отойти, как фэбээровцы каждый камень перевернули – контейнеры с шифровками искали, что ли. А машину Хижняка до самого дома сопровождали пять других машин. Сзади, спереди, по бокам – давили психологически. Игорь Владимирович хладнокровно ехал, иногда притормаживая, если ситуация становилась опасной. В разведшколе их еще не такому учили. А какие учителя были! Ким Филби, например.
»»»»

Український слід в історії розвідки

1 грудня виповнюється 16 років з дня створення зовнішньої розвідки незалежної України. Як самостійному державному органу, Службі зовнішньої розвідки України ще менше – лише три роки. Однак, незважаючи на молодий вік, вона не безпідставно претендує на чільне місце серед споріднених спецслужб у світі. І причина цього криється, з-поміж іншого, в тому, що розвідка в Україні традиційно славилася своїми кадрами, яких регулярно забирали в Центр, відряджали з відповідальними завданнями за кордон.

Книга з історії української розвідки ще тільки створюється, але вже сьогодні впевнено можна говорити про її міцні історичні корені і родовід, окремі неординарні особистості, свій „почерк”, зрештою, своїх національних героїв „невидимого фронту”. Хоча хто зможе, особливо не замислюючись і не вагаючись, назвати бодай одного-двох українських розвідників? На жаль, про більшість із них з огляду на специфіку діяльності і досі не можна нічого розповідати. Тож спробуємо відкрити і пригадати хоча б деякі сторінки їх утаємниченого минулого.
»»»»

"Занимаясь в Берлине прослушкой телефонных разговоров, я различал американских генералов по голосам и даже по интонациям"

Ветеран разведки с 30-летним стажем Богдан Пархоменко рассказал “ФАКТАМ” о годах работы зарубежным… корреспондентом ТАСС

Хотя прошло уже много лет, Богдан Пархоменко не согласился снимать маску таинственности и сегодня. Поэтому имя и фамилию бывшего разведчика пришлось изменить. Все остальное – чистая правда. Хотя в разведке, чего уж тут таить, когда речь идет о раскрытии старых дел, обязательно что-то бывает недосказанным или загадочно завуалированным. Таковы уж правила игры…
»»»»

Кара за… поезію (Історія одного щоденника)

В архіві Служби зовнішньої розвідки України, який отримавши статус галузевого державного архіву, вже на новому рівні продовжив роботу з поглибленого вивчення наявних фондів, мені до рук потрапила справа за 1934 рік під назвою „Читці”. Щойно справу розсекречено, і це дає змогу вперше розповісти про неї широкій громадськості. З діяльністю розвідки, щоправда, вона не пов`язана жодним чином. Хіба що в деяких документах мова йде про наміри головного фігуранта перейти кордон і залишитись там на постійне проживання. Справа ж була порушена і велася особим відділом обласного управління НКВС УРСР по автономній Молдавській радянській соціалістичній республіці. Вона не становить ніякої оперативної цінності. Але її цінність в іншому і, дякуючи долі, вона збереглася до наших днів і дала змогу хоч краєм ока зазирнути в потаємні глибини душі простого сільського вчителя, студента літературного факультету Харківського інституту професійної освіти Олексія Наливайка. А його душа на сторінках особистого щоденника голосила про Голодомор.
»»»»

Полковник в отставке Игорь Бугаёв: "Мне пришлось 17 лет опекать бывшего агента ЦРУ"

Это был классический пример работы по так называемой программе защиты свидетелей, которую и сегодня правоохранительным органам не удается реализовать в полной мере. Тогда же, в 60-70-е годы, советская разведка успешно провела эту операцию, надежно спрятав в Киеве бывшего сотрудника шифровальной службы госдепартамента США, агента ЦРУ, попросившего политического убежища в Советском Союзе. Ему было в кратчайшие сроки предоставлено гражданство СССР, изменена фамилия, разработана соответствующая легенда, выделена квартира в Киеве и приставлен сотрудник госбезопасности, свободно владеющий английским языком. Для лейтенанта Бугаёва это стало серьезной школой работы по линии разведки и контрразведки. Более того, американец фактически на протяжении полутора десятков лет стал неотъемлемой частью его жизни, чем-то средним между членом семьи, товарищем и коллегой.
»»»»