З минулого

Вони були першопрохідцями

Перші експонати музею історії українських спецслужб в Національній академії Служби безпеки України одразу переносять відвідувачів у XVI – XVII століття. Саме тоді, як свідчать документальні матеріали, зароджувалася розвідувально-дозорна служба запорозького козацтва. Музейні матеріали послужили підставою для написання окремої збірки. Деякі нариси із ще неопублікованої книги наводяться нижче.
»»»»

Кривавий перелом

Отаман Юрко Тютюнник уважно вдивлявся в обличчя 24-річного чекіста Сергія Каріна-Даниленка, який сидів навпроти нього. Зовсім недавно вони бачилися за цілком інших обставин — у Повстансько-партизанському штабі, де “зв’язковий отамана Новицького” інформував Тютюнника про райдужні перспективи повстанського руху в Україні. І от нова зустріч — у кабінеті голови ҐПУ УСРР Всеволода Балицького. Нарешті генерал-хорунжий мовив: “Перед ким можна схилити голову, так це перед ЧК. Добре працює…”
»»»»

В окупованому Миколаєві

На початку війни до Миколаєва для організації диверсійної роботи на окупованій території та добування розвідувальної інформації відбула спецгрупа, яку очолив заступник начальника Іноземного відділу НКДБ СРСР Віктор Олександрович Лягін, 1908 року народження, син залізничника. Лягін здобув освіту в Ленінградському індустріальному інституті за спеціальністю інженера-суднобудівника.
Деякий час працював у Ленінграді, потім отримав запрошення до розвідувального відділу НКВС, який відрядив його за кордон – до західного узбережжя США. У Сан-Франциско Лягін опановував професію розвідника, виявляючи плани модернізації американських військово-морських сил. Він звернув увагу на те, що за океаном віддають перевагу будівництву авіаносців. Ним була отримана інформація про створення приладу, що забезпечує захист суден від магнітних мін. Щоправда, у Сан-Франциско Лягін працював недовго. Його відкликали до Москви, де незабаром призначили на посаду заступника начальника ІНВ НКВС. Це сталося напередодні війни. А вже в липні 1941-го йому довелося їхати до Миколаєва…
»»»»

У катакомбах

До літопису Великої Вітчизняної війни Одеса вписала одну з найбільш яскравих сторінок. Героїчна оборона міста, що здивувала весь світ, назавжди збережеться в пам’яті як приклад самовідданості, мужності, стійкості радянських людей у боротьбі за свободу й незалежність своєї Батьківщини.Битва за Одесу розгорнулася в найбільш важкий, початковий період війни. Рішенням Ставки Верховного Головнокомандувача 19 серпня 1941 року створено Одеський оборонний район на чолі з контр-адміралом Г.В.Жуковим.
»»»»

У Центрі його знали як “Максима”

Напередодні 20-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні Указом Президії Верховної Ради СРСР звання Героя Радянського Союзу посмертно присвоєно Іванові Даниловичу Кудрі. Потрібно було два десятиліття, щоб визначитися в деталях боротьби групи підпільників, що діяла під проводом І.Д. Кудрі в окупованому Києві.
Іван Кудря народився 24 червня 1912 року у селі Сальків Бориспільського району Київської області. Тяжке дитинство випало на долю Івана. Його батько загинув під час Першої світової війни. Мати, лишившись із трьома дітьми, змушена була тяжкою працею добувати шматок хліба. Не полегшало й після того, як мати вдруге вийшла заміж за односельця Василя Гавриловича Куценка. Через деякий час у сім’ї народилося ще троє дітей. У пошуках заробітку сім’я 1926 року переїхала до села Ново-Наталіївки, що на Херсонщині. Чотирнадцятирічний Іван, як і в рідному Салькові, батракував, разом із старшими братами допомагаючи батькам годувати сім’ю.
»»»»

Син комісара

Тривала війна. Щодня, щогодини, вона народжувала героїв. Їхні імена друкували газети. Письменники присвячували їм книжки, поети й композитори – пісні. Та не всіх своїх синів і дочок, гідних гучної слави, могла привселюдно вшанувати мати-Батьківщина, увінчати їх заслуженими лаврами. Бо люди ці були героями невидимої війни, що точилася між нашою та гітлерівською розвідками.
Одним з таких бійців таємного фронту був Микола Артурович Гефт.
»»»»

Його ім’я Зорич

На початку 1943 року органи державної безпеки перейшли до формування оперативно-чекістських груп з 5–10 осіб, які закидалися у тил ворога на бази партизанських загонів і з’єднань. Ці опергрупи вели розвідувальні й контррозвідувальні операції, вербували агентуру та просували її у військові й адміністративні органи окупантів.
Так робилося і згодом, коли радянські війська наблизилися до кордонів країн Східної Європи. На теренах Польщі, Чехословаччини, Угорщини 1944 року діяло декілька спеціальних оперативних груп.
Одним з учасників таких формувань, які на завершальному етапі Вітчизняної війни діяли проти фашистів на землях Польщі й Словаччини, був Олександр Пантелеймонович Святогоров , який залишив помітний слід в історії розвідки.
»»»»

Классик разведывательного искусства

27 июля 2001 года легендарному разведчику времен Великой Отечественной войны Николаю Ивановичу Кузнецову исполнилось бы 90 лет. Непревзойденный мастер разведывательного искусства, он погиб, не дожив до собственного 33-летия. Мой собеседник – полковник в отставке Николай Струтинский – бывший командир партизанского отряда, впоследствии – разведчик партизанского отряда специального назначения «Победители», соратник и боевой друг Николая Кузнецова – Пауля Зиберта…
»»»»