Розвідка у боротьбі за державність України

Студії сотника Шевченка

На початку осені 1933 року в колах української еміграції посилено дебатувалася  думка про скликання Всеукраїнського конгресу, висунута «Спілкою українських журналістів і письменників на чужині». На конгресі передбачалося широке обговорення питання про голод в Україні і організацію допомоги голодуючим.
»»»»

Нащадок низових запорожців

У дитинстві сільські глодоські малюки нерідко дражнилися з нього, раз по раз вигукуючи: «Дай каші! Дай каші!» Чи частував їх після цього Василь кашею, невідомо, а от на горіхи вельми настирним діставалося.
»»»»

«Для перевербовки органами ГПУ непридатний»

Усю зиму 1920-го року на селі тільки й було балачок про стрімкий рейд Армії УНР по тилах більшовиків і денікінців із заходу на схід і південь. Після зайняття Черкас далеко по Лівобережжю пішли чутки, що українське військо вже дійшло до Дніпра. У лютому звільнили Золотоношу. Але армія змушена була повернути на правий берег Дніпра. Переправившись, військо отаборилось у Холодному Яру. Згодом пішли у західному напрямку – одночасно різними дивізіями захопили Гайсин, Умань, Ольвіопіль, залізничний вузол Христинівку.
»»»»

Написаному вірити

Листівки від Української Народної Республіки не давали вмирати надії

Вони не давали вмирати надії… Надії на кращу долю України – вільну, квітучу, незалежну, соборну і щасливу.
»»»»

Представник Військового міністра на Балканах

Одним із найяскравіших представників спецслужби УНР у екзилі був Василь Филонович. Його по праву вважали безцінним джерелом достовірної інформації як про колишніх вояків уенерівської армії, так і про ситуацію в емігрантському середовищі. Таке визнання стало наслідком усього минулого життя. Воно було насичене численними драматичними подіями, і доля завжди давала йому шанс опинятися в гущі боротьби за кращу долю України.
»»»»

На чолі спецслужби еміграційного уряду

Після убивства у 1926 році Головного Отамана Симона Петлюри,  лідери уенерівської еміграції, маючи наміри повернутися на рідну землю для відновлення незалежної держави, активізували свою діяльність. За погодженням з тодішнім прем’єр-міністром Польщі Юзефом Пілсудським вони створили Генеральний штаб Військового міністерства уряду УНР в еміграції, поділений за напрямками роботи на три секції. Друга його секція, зокрема, мала організовувати діяльність розвідки та контррозвідки.
»»»»

Розвідчий старшина Іван Вислоцький

Іван Вислоцький вписав своє ім’я в історію української розвідки передусім тим, що залишив по собі детальні письмові спогади про свою службу у розвідчому відділі Української Галицької Армії (УГА) і про діяльність розвідки у цей непростий період існування Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Вони були опубліковані у 30-ті роки минулого століття у Львові і дають можливість скласти враження про становлення розвідки УГА, здобутки й вади у роботі, конкретні епізоди розвідувальної діяльності з рук безпосереднього учасника подій.
»»»»

Начальник розвідки у Юрка Тютюнника

Одразу ж після переходу української армії за Збруч, у листопаді 1920 року, вже у нових умовах еміграції продовжилася організація збройної боротьби за відновлення суверенної української держави. Цим займався спеціальний орган Державного Центру УНР в екзилі – Партизансько-Повстанський Штаб (ППШ) на чолі з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником. Спочатку штаб дислокувався на території Польщі у Тарнові, а згодом у Львові. Структура центрального апарату протягом існування ППШ зазнавала певних змін, проте одним з найважливіших підрозділів у ньому залишався розвідувальний відділ, який очолював полковник Олександр Кузьмінський (пізніше став генерал-хорунжим).
»»»»

Перший керівник військової розвідки України

У березні 1918 року новий начальник Генерального штабу Армії УНР полковник О. Сливинський, проводячи структурну реорганізацію штабу, особливу увагу приділив створенню нових окремих структур, покликаних забезпечити армію конфіденційною інформацією про плани і наміри супротивника. На жаль, раніше Генштаб не мав спеціалізованого підрозділу військової розвідки, і це був не єдиний прорахунок організаторів військового будівництва в УНР.
»»»»

Розстріляний у Донбасі за “ізмєну Росії”

Трагiчна доля українського дипломата й розвiдника Федора Боржинського

Морозної лютневої ночі на залізничну станцію Волновахи прибув озброєний загін військових. Командир чітко знав, кого з пасажирів має заарештувати. Потрібний вагон оточили відразу після зупинки потяга. 
»»»»