Презентовано книгу "Керівники української зовнішньої розвідки"

16.12.2010

16 грудня 2010 року у приміщенні Всеукраїнського прес-центру  Українського національного інформаційного агентства Укрінформ Служба зовнішньої розвідки України і видавництво “Ярославів Вал” презентували книгу “Керівники української зовнішньої розвідки”.

Це документальне видання, яке підготовлене авторським колективом співробітників Служби зовнішньої розвідки України за редакцією Голови СЗР України Григорія Ілляшова. У виданні подається 41 біографічна довідка стосовно тих, хто у різні часи керував відділом закордонної інформації політичного департаменту МВС УНР, Розвідочною управою Генштабу Збройних сил УНР, Іноземним відділом ДПУ УСРР, Першим управлінням КДБ УРСР, Головним управлінням розвідки СБУ, Департаментом розвідки СБУ, Службою зовнішньої розвідки України. У книзі наводяться відомості про їхні кар’єри і долі, а також інформація про становлення і діяльність підрозділів зовнішньої розвідки в Україні.

Про родовід української розвідки, роботу над розсекреченням архівних матеріалів, підготовку видання до друку під час презентації розповідали радник Голови Служби зовнішньої розвідки України генерал армії України Деркач Леонід Васильович, директор видавництва “Ярославів Вал” лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Слабошпицький Михайло Федотович, колишні керівники української зовнішньої розвідки.

У виступах акцентувалася увага на тому, що у книзі вперше зібрано й систематизовано інформацію про всіх керівників підрозділів української зовнішньої розвідки від часів утворення і діяльності національних розвідувальних структур 1918 – 1921 років  до сьогодення.

У передмові зазначається, що Служба зовнішньої розвідки України не є правонаступницею підрозділів розвідки радянської України та інших спеціальних служб української держави у різні періоди, однак сучасна розвідка не може існувати без усвідомлення своєї минувшини. У зв’язку з цим дослідження персоналій керівників української зовнішньої розвідки розглядається як важлива складова відтворення і відродження національної пам’яті.

Під час презентації зазначалося, що життєвий і професійний шлях керівників підрозділів зовнішньої розвідки України у різні часи її існування був непростим, сповненим багатьох подій, досягнень, несподіваних поворотів долі. Окремі з них очолювали підрозділи розвідки лише кілька місяців, дехто – упродовж 13 років, доля восьми керівників, які працювали у 1920-ті роки, так і лишилася невідомою, семеро начальників іноземного відділу у непрості 1930-ті роки були репресовані, засуджені до розстрілу чи померли в таборах.

Усі зібрані відомості в книзі хронологічно поділяються на чотири періоди й містяться у відповідних розділах. Біографічні довідки супроводжуються фотознімками. Крім цього у додатках подаються списки всіх керівників підрозділів української зовнішньої розвідки із зазначенням термінів перебування на посаді за хронологією, назви підрозділів української зовнішньої розвідки, схеми організаційної побудови підрозділів, документи, ілюстрації тощо. Конкретні особи і події змальовуються на підставі послужних карток з особових справ, невідомих раніше архівних матеріалів, науково-документальних джерел.

Перший розділ присвячено керівникам національних розвідувальних структур 1918 – 1921 років (Центральна Рада, Українська держава гетьмана Скоропадського, Українська Народна Республіка за часів Директорії та Державного Центру УНР в еміграції). З нього можна дізнатися, що перші кроки на шляху створення вітчизняної розвідки були зроблені за часів Центральної Ради. Саме тоді у складі Генерального штабу Армії Української Народної Республіки був створений розвідочний відділ.

Характерним на цьому етапі було використання на керівних посадах у розвідці досвідчених кадрів, які отримали хорошу освіту й набули відповідного досвіду ще за царського режиму, а пізніше повністю сприйняли ідею існування незалежної Української держави. З-поміж таких вирізняється постать Миколи Красовського, який у дореволюційний період працював у підрозділі кримінального розшуку Києва і навіть упродовж деякого часу очолював його, розкрив десятки резонансних злочинів і зарекомендував себе одним з кращих розшуковців. Пізніше він очолив самостійний розвідувальний підрозділ при Генеральному штабі Армії УНР.

Другий розділ книги присвячений начальникам підрозділів розвідки органів держбезпеки УРСР у 1922 – 1991 роки. У цей період найбільше змін у керівництві розвідкою відбувалося у 1920 – 1930-ті роки. Зокрема, у проміжку з 1926 по 1938 рік майже всі керівники цих підрозділів були заарештовані, ув’язнені й засуджені до вищої міри покарання. Частими були зміни в керівництві розвідкою і в період Великої Вітчизняної війни. У той же час в післявоєнний період упродовж 46 років змінилося лише вісім начальників. Один з них – М’якушко Василь Омелянович, який керував 1-м управлінням КДБ УРСР у 1967 – 1971 роках, а потім ще упродовж 13 років був куратором розвідки як заступник Голови КДБ УРСР, сьогодні проживає у Києві. 87-річний ветеран пройшов усі щаблі оперативної роботи, шість років працював під прикриттям у Франції, багато зробив для розвитку і зміцнення української розвідки, став першим в Україні генералом-розвідником. Під час презентації було показано відеосюжет з його спогадів.

Третій і четвертий розділи книги присвячені керівникам зовнішньої розвідки у складі органів держбезпеки суверенної української держави 1991 – 2004 років і Служби зовнішньої розвідки України як самостійного державного органу. Про становлення і розвиток зовнішньої розвідки у цей період розповіли колишні керівники розвідки, які були запрошені на презентацію книги.

Присутнім були представлені окремі архівні документи, які використовувалися під час підготовки видання. У них відображено структуру, штат, кошторис на утримання розвідувальних підрозділів у 1920-ті роки, завдання, які ставилися розвідникам, вимоги перед особами, яких зараховували до лав розвідки у цей час. Можна було ознайомитися з першими циркулярами щодо організації і функціонування підрозділів розвідки радянської України, особовою справою першого керівника Іноземного відділу ДПУ в Україні Володимира Кареліна та іншими документами.

Учасники обговорення книги були одностайними в тому, що фаховий аналіз архівних матеріалів та історії національних спецслужб є важливою темою, яку необхідно спільно з вітчизняними істориками і дослідниками розробляти й надалі.

 
Прес-служба Служби зовнішньої розвідки України


««««