Матеріали комплексного огляду сектору безпеки України

Службою зовнішньої розвідки України здійснено комплексний огляд моделі сектору безпеки України (у межах своєї компетенції та у частині, що стосується СЗР України). Для ознайомлення громадськості пропонуються основні положення цього документу.
Мета проведення комплексного огляду сектору безпеки: здійснити оцінку сучасних і перспективних загроз та викликів національній безпеці України до 2015 року; запропонувати ефективну модель сектору безпеки України, яка забезпечить виконання завдань щодо виявлення, попередження, локалізації і нейтралізації потенційних і реальних загроз національній безпеці України; опрацювати стратегію й механізм трансформації сектору безпеки на період до 2015 року з урахуванням належного ресурсного забезпечення.
Необхідність проведення комплексного огляду сектору безпеки України продиктована кардинальними змінами у середовищі безпеки, які відбулися в Європі та Україні протягом останніх десятиріч; потребами реалізації стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції; зростанням рівня та зміною структури реальних та потенційних загроз національній безпеці, насамперед у політичній, соціальній, економічній сферах.

 

Базові принципи захисту прав і свобод громадян, будівництва органів безпеки

 

Розробка моделі сектору розвідки України як невід`ємного елемента сектору безпеки України ґрунтується на засадах верховенства права і законності, пріоритету прав і свобод людини та громадянина, відповідності діяльності розвідувальних органів принципам справедливості, рівності та поваги до прав людини, зокрема права на життя, свободу й особисту безпеку, а також честі й гідності особи, захисту персональних даних.Крім того, ключовими принципами побудови моделі сектору розвідки України – 2015 мають стати:

  • своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
  • чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
  • демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
  • використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки;
  • забезпечення балансу прозорості і конфіденційності сектору розвідки;
  • деполітизація як поєднання незалежності розвідки від впливу політичних партій та блоків з забороною на використання ними можливостей спецслужби в інтересах досягнення власних цілей.
  • урахування суспільної думки при прийнятті рішень з питань діяльності розвідувального сектору України.

Цілі і завдання сектору безпеки України, запровадження європейських стандартів у цій сфері

Ключові параметри моделі сектору безпеки України загалом і сектору розвідки зокрема на період до 2015 року та її практичне впровадження мають визначатися у єдиному контексті адекватності запропонованої побудови загрозам і викликам для національної безпеки, які існуватимуть на рубежі 2015 року, збалансованості економічного потенціалу держави із затратами на функціонування сфери безпеки, а також на підставі основних положень Стратегії національної безпеки України і Національної розвідувальної програми.

Динамічні геополітичні та геоекономічні зміни, які відбуваються у світі впродовж останнього часу, обумовили суттєву трансформацію сфери безпеки – зникла біполярна система, зменшилась ймовірність повномасштабної війни, набули актуальності регіональні, етнічні та релігійні конфлікти, тероризм, незаконна міграція, торгівля людьми, наркотиками, зброєю та технологіями виготовлення зброї масового ураження тощо.

Служба зовнішньої розвідки України виходить з того, що на рубежі 2015 року поряд з вищевказаними загрозами і викликами критичної гостроти набуде боротьба за оволодіння ресурсами та опанування новітніми революційними технологіями.

Водночас розподіл сил у світі визначається існуючими центрами сил: США, Європейський Союз, Китай, Індія, Росія. Новими центрами сили можуть стати формотворення з країн ісламського світу.

Головним змістом воєнно-політичної ситуації в період до 2015 року може стати протистояння центрів сил, які формуються навколо США і Європейського Союзу, з одного боку, та Росії і Китаю – з іншого. Одночасно не виключена можливість загострення боротьби в політичній і економічній сферах між центрами воєнно-політичних сил – США і Європейським Союзом – за ринки збуту, стратегічні ресурси, за свій вплив на країни, що залишаються на периферії світової політики. Подальше розповсюдження ядерної та іншої зброї масового ураження може призвести до того, що їх може одержати Іран, ймовірно інші країни, метою політики яких буде шантаж і залякування інших центрів сил (в першу чергу США та Європейського Союзу).

Розподіл воєнно-політичних сил в Європі визначатиметься Європейським Союзом і НАТО, які значно підвищили свій потенціал за рахунок вступу нових членів: Болгарії, Румунії, Словаччини, Словенії, країн Балтії. Домінуючою державою в Європі може стати Німеччина. Туреччина, як держава – член НАТО, реалізуючи політику, спрямовану на створення “Великої Туреччини”, прагне стати лідером Чорноморсько-Каспійського регіону, до якого провідні “гравці”, країни регіону та політики світу виявляють певний інтерес.

У цьому сенсі вбачається доцільною участь України в перспективних проектах, пов`язаних з розробкою регіональної політики та реалізації конкретних проектів: розвитку громадського суспільства та його складових; прикордонного і транскордонного співробітництва, секторальної економічної інтеграції тощо. Проте механізм реалізації цих процесів у сукупності з багатьма чинниками не виключає можливих негативних наслідків для національних інтересів України. Поява нових загроз, постійне зростання імовірності та розмаїтості їхнього прояву зумовлюють необхідність перегляду всього комплексу проб¬лем збереження миру і стабільності, переосмислення ролі та місця держав, міжнародних організацій, воєнно-політичних союзів у формуванні адекватних форм і способів реагування на сучасні загрози.

Враховуючи особливості геоекономічного та геополітичного розташування держави, Україна на зовнішньополітичній арені може розглядатися як країна, внутрішня стабільність і прогресивний розвиток якої є умовою безпеки суміжних держав; як партнер, від якого очікують ефективної і передбачуваної політики підтримки та підвищення рівня безпеки і стабільності на регіональному та глобальному рівнях; як конкурент, реалізація національних інтересів якого може суперечити інтересам інших суб`єктів світової політики (у загальному випадку не збігатися з ними). Не виключені також можливі спроби політичного втручання у внутрішні справи України, спроб обмеження доступу до життєво важливих ресурсів, розпалення регіонального сепаратизму, етнічної і релігійної конфронтації тощо.

За цих умов надзвичайно зросте значення сектору розвідки у забезпеченні національної безпеки України, а відповідно значно зростуть вимоги до підвищення ефективності діяльності розвідувальних органів, насамперед щодо здобування упереджувальної розвідувальної інформації та своєчасного надання її політичному керівництву держави для прийняття оптимальних рішень у сфері безпеки, а також для її врахування у процесі стратегічного планування у сфері зовнішньої і внутрішньої політики.

Надання розвідкою владним структурам якісної інформації прогнозного характеру та комплексних аналітичних матеріалів має стати вагомим підґрунтям для створення ефективної системи оперативного реагування на кризові ситуації у світі.

У цьому зв`язку надзвичайно важливо створити чітко відгалужену систему постановки завдань розвідці. При цьому завдання, що висуватимуться перед розвідкою, мають орієнтуватися не лише на попередження ризиків, але й на стратегію управління ризиками.

Не менш важливою умовою ефективної роботи розвідувальних органів є також безперервність в їх діяльності (адже після тривалого часу незатребуваності їхніх результатів роботи, радикальних кадрових чи структурних змін відновити їхню ефективну діяльність надзвичайно важко) постійне вдосконалення та впровадження сучасних технологій у їхній роботі, застосування найсучасніших наукових досягнень у процесі збору та обробки інформації, у тому числі і з відкритих джерел, посилення координації як всередині сектору розвідки, так і сектору розвідки з іншими складовими сектору безпеки.

Серед інших ключових завдань розвідки – поглиблення співробітництва з партнерськими спецслужбами, кадровому оновленні особового складу (глобалізація та інтенсифікація процесів у світі вимагає від розвідувального співтовариства наявності експертів з широким діапазоном мов та діалектів) тощо.

Загалом з урахуванням геополітичної і внутрішньої ситуації в нашій країні діяльність української розвідки, як і всіх інших державних органів, має зосереджуватися на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, зростанні економіки держави, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини та громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності й правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

Такі завдання української розвідки корелюються з фундаментальними європейськими критеріями визначення завдань розвідувальним органам як складовій частині сектору безпеки на європейському просторі. Підкреслюється, що за умов розвитку глобалізаційних процесів, наявної тенденції до переростання загроз національного рівня в регіональні й загальносвітові на тлі поширення ідеології міжнародного тероризму, можливих терактів на ядерних об`єктах, транспортних і енергетичних комунікаціях, у інформаційних мережах та сфері екології попит на розвідувальну інформацію випереджає можливості розвід служб. Саме тому першочергової уваги потребує налагодження стратегічної розвідки, виявлення й ідентифікація загроз, реагування на них у тісній взаємодії з розвідками країн-членів НАТО, забезпечення безперервності здобування розвідданих, вдосконалення цієї роботи та впровадження у практику новітніх технологій.

Система стратегічного планування в сфері національної безпеки

Результати аналізу й прогнозу розвитку домінуючих тенденцій міжнародної обстановки та сукупності загроз національній безпеці у поєднанні з визначенням балансу ресурсних можливостей держави в цілому й розвідки зокрема мають стати стрижнем системи стратегічного планування в сфері національної безпеки, покликаної забезпечити практичне втілення відповідними державними інститутами скоординованих заходів з адекватного реагування на виклики сьогодення.
Основними елементами такої системи можуть бути:

  • надання політичним керівництвом директив розвідувальним органам, в яких буде визначено їх конкретні завдання, актуальність основних напрямків роботи та методику оцінки результатів, механізми зворотнього зв`язку із споживачами розвідувальної інформації. Така формалізація вираження потреби владних інституцій у вихідному продукті спецслужби має бути основою й каталізатором діяльності розвідки;
  • визначення ключових принципів для внутрішнього планування діяльності розвідувальних органів на основі чітко окреслених потреб споживачів, розмежування повноважень, координації роботи й обміну інформацією всередині розвідувального співтовариства України. Враховуючи напрацьований досвід, таким документом може стати Національна розвідувальна програма.

 

Система управління і контролю сектору безпеки та розвідувальної діяльності

Створення ефективної системи управління сектором безпеки вимагає досягнення чотирьох важливих цілей:

  • досягнення інтеграції всередині кожної складової сектору безпеки;
  • інтеграція окремих організацій і структур у єдиний сектор безпеки;
  • досягнення інтеграції самого сектору безпеки до решти державних та суспільних організацій, структур і відомств;
  • інтеграція національного сектору безпеки до сектору безпеки євроатлантичної спільноти.

Служба зовнішньої розвідки України як складова сектору безпеки України підпорядкована Президенту України (стаття 1 Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України»).

Відповідно до стаття 9 Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України», статей 24-27 Закону України «Про розвідувальні органи України», контроль за діяльністю СЗР України в межах конституційних повноважень здійснюється Президентом України, у тому числі через керовану ним Раду національної безпеки і оборони України, Верховною Радою України в порядку, встановленому Конституцією України (ст.25). Контроль за витратою коштів Державного бюджету на утримання СЗРУ і фінансування її діяльності здійснюється Рахунковою палатою України (ст.26). Нагляд за додержанням СЗР України законів України здійснюється Генеральним прокурором України і уповноваженими ним прокурорами відповідно до Конституції та законів України (ст.27).

Такий підхід до формування системи управління і контролю розвідувальної діяльності адаптований до основних принципів європейського законодавства, спирається на фундаментальні засади демократичної держави, в якій Конституція є найпершим і головним джерелом гарантії демократичних цінностей та свобод громадян.

Світова практика здійснення цивільного демократичного контролю над розвідувальними органами свідчить про те, що монополізм однієї з гілок влади в питанні здійснення контролю за діяльністю розвідувальних органів є неефективним і, зрештою, недопустимим. Суб`єкти контролю за діяльністю спецслужб повинні мати різні повноваження, які визначаються їхнім місцем та роллю в системі державного управління.

Система цивільного контролю за діяльністю розвідувальних органів в Україні вже функціонує, розвивається та удосконалюється.

Парламентський контроль сконцентровано у праві на прийняття законів, які визначають правові засади діяльності розвідувальних органів, їх повноваження й завдання, доступні засоби для виконання, а також бюджет розвідки, що дозволяє Верховній Раді визначати масштаби фінансування та з`ясувати, на які потреби спрямовуються державні кошти.

Верховною Радою України прийнято Закон «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» (19 червня 2003 р.). Він створює правові умови впливу на забезпечення максимально можливої відкритості у діяльності держави в питаннях гарантування національної безпеки та оборони.

Однак провідні експерти у цій галузі сходяться на думці, що механізм реалізації цього Закону у такій специфічний сфері як розвідувальна діяльність, є недостатньо відпрацьованим. Тому серед шляхів удосконалення парламентського контролю над сектором безпеки загалом і діяльністю розвідувальних органів, зокрема, фахівці пропонують створити парламентський підкомітет з контрольними повноваженнями за діяльністю розвідорганів.

Президентський контроль (контроль виконавчої влади) реалізується через функцію управління Главою держави Службою зовнішньої розвідки України, призначення її керівників, постановку завдань та підзвітність СЗРУ щодо їх виконання, а також контроль за повсякденною діяльністю розвідки через Раду національної безпеки і оборони України.

Наявність подібного розподілу повноважень відповідає демократичним зразкам і на період до 2015 року може бути наближена до основних ідеологічних принципів контролю за діяльністю розвідки відповідно європейських норм.

Так, структура може здійснюватися на наступних рівнях:

  • визначення ефективності роботи шляхом аналізу висновків та рішень, які приймали державні органи на основі розвідувальної інформації, та їх впливу на стан національної безпеки;
  • відповідності діяльності розвідорганів нормам закону;
  • співрозмірності особливих повноважень розвідки Європейській конвенції прав людини;
  • механізмів усунення зловживань такими особливими повноваженнями, у першу чергу забезпечення відповідності збору і зберігання даних стосовно окремих осіб вимогам міжнародного стандарту відносно накопичення приватних відомостей, закріпленим у Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981р. «Щодо захисту громадян у зв`язку з автоматичною обробкою даних приватного характеру».

Разом з тим, по мірі посилення демократичного контролю за розвідувальними органами надзвичайно важливо розвивати механізми, які підтримували б необхідний рівень конфіденційності, запобігаючи при цьому непотрібній чи надмірній секретності.

Беручи до уваги закритий характер діяльності розвідувальних органів, необхідно визначити глибину контролю та дієвість його механізмів, а також відповідальність осіб, які уповноважені здійснювати такий контроль. Демократичний цивільний контроль – це не лише комплекс заходів для забезпечення неухильного дотримання законності розвідувальними органами, але й відповідальність цивільних за рівень ефективності діяльності розвідки.

За усталеною світовою та європейською практикою для нагляду і контролю за розвідувальними органами, координації їх діяльності, практичного впровадження в роботу спецслужб розпоряджень політичного керівництва держави уряди різних країн використовують форму Національної розвідувальної ради, Комітету з питань розвідки тощо.

До повноважень подібних органів віднесено узгодження пріоритетів розвідувальної роботи, розмежування функцій та налагодження взаємодії між різними розвідорганами, проводити періодичні огляди кінцевої продукції розвідок і оцінювати її якість, розглядати бюджетні пропозиції, подавати в органи влади рекомендації з актуальних питань у сфері розвід діяльності.

У зазначеному контексті актуальним є створення Ради з питань розвідки при Президентові України як робочого органу керівників розвідувальних органів України з розроблення пропозицій щодо стратегії розвитку та основних напрямів діяльності української розвідки, вироблення пріоритетних розвідувальних проблем на короткострокову перспективу, а також з поточного обговорення питань, що становлять спільний інтерес. Питання координації Президент України здійснюватиме, відповідно до закону, через РНБО України.

Водночас надзвичайно важливим є інформування громадськості про діяльність розвідки через засоби масової інформації, формування позитивного іміджу української розвідки та правильного розуміння її місця у суспільстві, основних завдань і функцій. З цією метою у мережі Інтернет розміщено веб-сайт СЗР України, оприлюднено низку матеріалів про діяльність зовнішньої розвідки, а також інтерв`ю з ветеранами Служби.

Функціональна структура сектору безпеки

Ефективність сектору безпеки значною мірою обумовлюється чітким визначенням функціональності його кожної складової, уникненням дублювання функцій та розмежуванням на законодавчому рівні сфер компетенції усіх компонентів сектору безпеки. У цьому контексті надзвичайно важливим є положення статті 6 Закону України «Про розвідувальні органи України», яка визначає перелік розвідувальних органів України та сфери їх діяльності. Вбачається, що і в 2015 році положення цієї статті будуть чинними.
За усталеною світовою практикою функціональна структура розвідки охоплює процеси здобування (збору) розвідувальної інформації, її аналізу та підготовки аналітичних матеріалів, прогнозів і сценаріїв розвитку ситуації у сфері національної та міжнародної безпеки шляхом проведення агентурної і технічної розвідки, оперативно-технічної діяльності та інформаційно-аналітичної роботи.

Після подій 11 вересня 2001 року актуалізувалося питання встановлення й ефективного використання партнерських зв`язків розвідок країн-членів НАТО для попередження і подолання регіональних та глобальних викликів і загроз. У даному контексті слід зазначити, що Служба зовнішньої розвідки України активно здійснює роботу на цьому напрямі. Зокрема, встановлено і підтримуються робочі контакти з розвідувальними та спеціальними органами більшості держав-членів Альянсу, а також Офісом безпеки і Спеціальним комітетом НАТО. СЗР України запрошено до співробітництва зі спецслужбами країн НАТО у нових форматах, які раніше вважалися для неї закритими. Крім того, СЗР України вперше запропоновано увійти до складу низки інших європейських регіональних розвідувальних форумів, у яких представлені держави Південно-Східної та Центральної Європи, а також взяти участь у багатосторонній регіональній співпраці розвідувальних служб Румунії, Болгарії та Молдови.

У процесі розвитку партнерських взаємостосунків узгоджуються заходи щодо проведення спільних спеціальних операцій у боротьбі з міжнародним тероризмом, нелегальною міграцією, організованою злочинністю, а також поширенням засобів масового ураження і радіоактивних матеріалів.

Організаційна структура сектору безпеки

За оцінками експертів, організаційна структура сектору безпеки України до 2015 року зазнає певного коригування. При збереженні у його складі основних компонентів слід очікувати зростання ваги сектору розвідки як унікального інструменту здобування ексклюзивної упереджувальної інформації про ризики і загрози національній безпеці України та просування національних інтересів України в різних регіонах світу.

У відповідності до Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України» організаційна структура СЗР України визначена Президентом України. Вона включає підрозділи агентурної та технічної розвідки, оперативно-технічні та інформаційно-аналітичні підрозділи.

Агентурна розвідка традиційно посідає пріоритетне місце у розвідувальних співтовариствах переважної більшості країн світу. Дискусії щодо її відсторонення на другорядні ролі на тлі стрімкого зростання технологічних новацій у сфері комунікацій та невпинного поширення принципів інформаційного суспільства у міжнародних стосунках практично припинилися після подій 11 вересня 2001 року. Дефіцит розвідувальної інформації на етапі підготовки та прийняття урядами низки провідних країн рішень про розгортання повномасштабної боротьби з тероризмом, а також гостра потреба у ній у процесі проведення військових і спеціальних операцій змусили розвідувальні органи переглянути бачення організації цього компонента розвідроботи. Більшість експертів сходяться на думці, що роль і значення агентурної розвідки і в найближчій перспективі залишатимуться надзвичайно вагомими.

Служба зовнішньої розвідки України вживає практичних заходів з вдосконалення спільної з іншими зацікавленими державними структурами нормативно-правової бази, а також подальшої розробки власних внутрішньовідомчих актів, які мають регламентувати здійснення агентурної розвідки за межами України. Ця діяльність відповідає загальноєвропейським підходам і націлена на кардинальне поліпшення якості здобутої інформації, спрямована на набуття нею ексклюзивного характеру в умовах сьогодення, коли споживачі розвідінформації мають змогу опрацьовувати масиви даних з відкритих джерел, а також оперувати результатами аналітичних досліджень «третього сектору» та спеціалізованих світових агенцій.

Зростатиме також значення технічної розвідки, яка забезпечує отримання спеціальними методами достовірної документальної інформації на каналах міжнародних телекомунікаційних мереж. Інформація, здобута шляхом задіяння можливостей технічної розвідки, має органічно доповнювати результати агентурної розвідки. Саме комплексне поєднання можливостей агентурної і технічної розвідки в єдиній структурі є однією із головних умов ефективної роботи української розвідки.

Пріоритетним напрямом роботи залишається інформаційно-аналітична робота, метою якої є забезпечення вищих органів державної влади інформаційними й аналітичними матеріалами щодо зовнішніх загроз Україні в політичній, економічній, військово-технічній, соціальній, інформаційній та інших сферах.

СЗР України постійно проводиться інформаційно-аналітичне супроводження діяльності антикризових міжвідомчих робочих структур, створених на підставі рішень Глави держави, з метою підготовки управлінських рішень щодо нейтралізації (мінімізації) зовнішніх негативних впливів на ситуацію в Україні.
Відповідно до логіки розвитку домінуючих світових тенденцій у практику роботи впроваджуються методи прогнозування й моделювання сценаріїв розвитку подій. Такий підхід спрямований на об`єктивне визначення зовнішніх загроз та викликів національній безпеці, надання керівництву держави упереджувальних адекватних пропозицій і рекомендацій. З урахуванням досвіду розвідувальних органів країн-членів НАТО відшукується баланс між збором і накопиченням розвідданих та аналітичною обробкою здобутих матеріалів, використанням результатів аналізу для підготовки заходів оперативного реагування і прийняття необхідних управлінських рішень.

Не менш важливим напрямом удосконалення роботи розвідувальних органів є створення ефективної системи отримання інформації з відкритих джерел (подібні системи створені у розвідках провідних країнах світу). Водночас в умовах відкритого інформаційного простору та вільного доступу до інформації організація такої роботи є надзвичайно складною і потребує значних фінансових видатків, застосування новітніх технологій та підходів. Разом з тим, як свідчить досвід розвідок провідних країн світу, ефективна робота такої системи є для вищих посадових осіб держави видимою якісною характеристикою щоденної роботи розвідувальних служб і певною мірою показовим чинником їх затребуваності. З іншого боку, системна робота з відкритими джерелами інформації суттєво доповнює інформаційні можливості самих розвідувальних органів.

Система ресурсного забезпечення

Процес здобування розвідувальних даних, які необхідні вищим посадовим особам держави і які не можуть бути отримані ним (або уповноваженими установами для них) з відкритих джерел в умовах глобалізації, відкритого інформаційного простору та вільного доступу до інформації, потребує, за одностайними оцінками експертного співтовариства, серйозних фінансових видатків, застосування новітніх технологій, інвестування в підготовку/ перепідготовку кадрів.

Фахівці з питань функціонування розвідорганів різних країн зголошуються на тому, що ключовою умовою ефективної розвіддіяльності є її забезпеченість високоякісними інтелектуальними (людськими) ресурсами, необхідність постійного технічного удосконалення розвідки, корегування прийомів і методів відповідно до особливостей розвитку обстановки, гарантування державою організаційно-технічного, науково-методичного, інформаційного, матеріального та фінансового забезпечення реалізації програм розвитку розвідки.

Освіта і кадрове забезпечення. Статус співробітників органів сектору безпеки

З метою ефективного виконання завдань, які ставляться перед вітчизняною розвідкою політичним керівництвом України, та її максимального наближення до європейських стандартів і особливостей оперативної обстановки у СЗР України розроблені і реалізуються цілеспрямовані заходи щодо кадрового зміцнення.

У кадровій роботі зроблено акцент на підбір та виховання нових кадрів – професійно підготовлених, високоосвічених, нестандартно мислячих, патріотично налаштованих громадян.

В структурі СЗР України діє Інститут підготовки кадрів СЗР України, на який покладено завдання з професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення відповідної організації спеціального навчального процесу для оволодіння слухачами специфічними знаннями та навичками.

Водночас, СЗР України має домовленості з рядом провідних вищих навчальних закладів щодо підготовки фахівців для СЗР України за рахунок державного бюджету у рамках державного замовлення.

Важливим напрямом удосконалення роботи розвідувальних органів керівництво Служби зовнішньої розвідки України вважає створення необхідних умов для поступової (поетапної) демілітаризації розвідувальних органів, які на сьогодні усі є військовими формуваннями. Слід зауважити, що робота у цьому напрямі вже здійснюється: на ряд ключових посад у Службі зовнішньої розвідки призначено цивільних осіб. Водночас головною проблемою є усунення диспропорцій у заробітній платі та пенсійному забезпеченні військовослужбовців і цивільних службовців розвідувальних органів.

Висновки

По мірі здійснення реформ, сектор безпеки в Україні, як і будь-якому іншому відкритому і демократичному суспільстві, ставатиме одним із найголовніших чинників економічного і соціально-культурного прогресу, ключовим елементом підтримки конституційного правопорядку і реального забезпечення прав і свобод кожного окремого громадянина України.

Успішне проведення реформ у цій площині сприятиме прискоренню не лише процесу реформування всіх інших сфер суспільного життя нашої країни, а й підтвердить незмінність курсу керівництва України на входження до трансатлантичних структур безпеки, продемонструє прихильність нашої держави принципам демократії, відкритості й прозорості в її внутрішній та зовнішній політиці.

Україна сьогодні має унікальну можливість замість реформування старої структури створити принципово новий державний розвідувальний орган європейського типу.

Водночас удосконалення роботи сектору розвідки України дасть змогу забезпечити приведення її завдань, структури, штатної чисельності та інших функціональних параметрів у відповідність до сучасних європейських і світових стандартів, економічних можливостей держави, буде значним внеском у розбудову демократичних цивільно-військових відносин в українському суспільстві.

Разом з тим, сьогодні вкрай актуальним є створення ефективної системи моніторингу загроз та захисту власних національних інтересів, розробка науково обгрунтованої методології й методики визначення національних інтересів, моніторингу кризових ситуацій та загрозливих процесів, зокрема, усталеної шкали індикаторів, які свідчили б про негативний розвиток подій у суспільстві загалом і конкретних сферах життєдіяльності. Нагальною необхідністю є відпрацювання методики класифікації наявних та потенційних загроз національним інтересам, а також механізмів оптимального й ефективного використання наявних ресурсів для протидії їм.

Актуальним також залишається питання створення системи моніторингу зовнішньої соціальної інформації, оскільки прискорення глобалізаційних процесів вимагає постійного моніторингу та аналізу змісту всього спектру геополітичних факторів впливу на міжнародну безпеку і національну безпеку кожної держави.

2006 рік


««««