Опікун агента ЦРУ

У 1960 – 1970-ті роки Ігор Бугайов брав участь у масштабній операції радянських спецслужб, у результаті якої вдалося надійно сховати в Києві колишнього співробітника шифрувальної служби держдепартаменту США, агента ЦРУ, котрий попросив політичного притулку в Радянському Союзі. Це було надзвичайно важливе завдання, яке постійно знаходилося на контролі у Першому головному управлінні (зовнішня розвідка) КДБ СРСР, і класичний приклад роботи з так званої програми захисту свідків. Утікачу в короткий термін надали громадянство СРСР, змінили прізвище, розробили відповідну легенду, виділили квартиру в Києві й приставили до нього співробітника держбезпеки, який вільно володів англійською мовою. 

Зі Смітом на Красній площі (Москва, травень 1967 р.)

Ігор Іванович Бугайов народився 9 вересня 1930 року в Києві у сім’ї військовослужбовця. Батька часто переводили по службі з одного гарнізону до іншого, разом з ним мандрували дружина, син і донька. Початок війни застав їх у Вінниці. Батько пішов на фронт, а сім’яевакуювалася. Згодом 12-річний Ігор став, як і деякі його ровесники у той грізний час, так званим сином полку. Разом з військовою частиною, у якій служив батько, він став свідком Сталінградської і Корсунь-Шевченківської битв, операції “Багратіон”, звільнення Прибалтики і Польщі. День Перемоги зустрів у Кенігсберзі.

Після війни батька перевели у Білорусію. Там Ігор продовжив навчання у школі, а завершив його у селищі Монастирище Чернігівської області, куди батька після демобілізації відрядили замполітом машино-тракторної станції. Потім – факультет міжнародних відносин Київського державного університету. На здібного студента звернули увагу представники органів держбезпеки і запропонували роботу в МДБ УРСР. Після спеціальної підготовки у Новосибірську повернувся до Києва і почав займатися оперативною роботою в управлінні контррозвідки. Згодом, з урахуванням володіння англійською мовою, Ігоря Бугайова переводять до розвідувального підрозділу.

Нове, несподіване завдання, він одержав влітку 1960 року.Тоді працював в Управлінні КДБ при Раді Міністрів  УРСР по Київській області. Його викликав начальник управління генерал-майор Тихонов і повідомив, що його кандидатура схвалена у Москві в ПГУ, і він має негайно прибути у готель “Україна”, де представники Центру все пояснять. Лейтенант Бугайов ще не знав, що отримане в цей день завдання надовго внесе серйозні корективи в його життя і роботу.

У готельному номері зустрів двох співробітників центрального апарату розвідки, які коротко виклали суть справи. У липні 1960 року в радянське посольство у Фінляндії звернувся колишній співробітник шифрувальної служби держдепартаменту США Джон Сміт із проханням про надання політичного притулку. По його прибуттю до Москви й оцінки отриманої від нього важливої інформації керівництво КДБ ухвалило рішення: зберегти його перехід на нашу сторону в найсуворішій таємниці, щоб мати можливість реалізувати всі матеріали, надійно сховати подалі від столиці, і водночас дати можливість  нормально жити й працювати, повною мірою відчути себе повноправним членом радянського суспільства. Протягом місяця закритим Указом Президії Верховної Ради СРСР, підписаним Л. Брежнєвим і М. Георгадзе, йому надали радянське громадянство й такою самою закритою Постановою ЦК КПРС зобов’язали  виконком Київської міськради виділити окрему двокімнатну квартиру.

На І. Бугайова поклали всю відповідальність за організацію побуту, дозвілля, працевлаштування, забезпечення безпеки іноземця й вирішення будь-яких питань, що могли у нього виникнути. По-перше, потрібно було створити такі умови, щоб він відчув себе комфортно й не розчарувався у правильності зробленого кроку. Це передбачало вибір і облаштування квартири, оформлення прописки, постановку на облік у поліклініку, купування продуктів тощо. Американець ні української, ні російської мов не розумів, тому оперативний співробітник мав стати для нього і перекладачем, і вчителем. По-друге, І. Бугайов  мав задіяти всі засоби для його зашифровки й контррозвідувального забезпечення, по-третє, – додатково аналізувати отримані від нього відомості, уточнювати їх і брати участь у використанні іноземця в заходах з протидії закордонним спецслужбам.

Під час відвідування ВДНГ у Москві.

Через кілька днів, ознайомившись з усіма матеріалами цієї справи, І. Бугайов остаточно збагнув, наскільки важливою особою йому належало  опікуватися. Джон Сміт народився в штаті Масачусетс у 1926 році. Під час Другої світової війни добровольцем пішов на службу у ВМФ США, закінчив радіошколу, працював у сфері кодованого зв’язку й шифрування у військово-морському міністерстві.  Після закінчення війни близько двох років навчався в університеті Джорджа Вашингтона, потім залишив навчання й зайнявся пошуком роботи. Колишній командир по військовій службі, який на той час займав керівний пост у шифрувальному підрозділі держдепартаменту, запросив до себе. Джон без вагань погодився.

Близько десяти років він працював техніком з експлуатації шифрувальних машин в американських посольствах і військових аташатах у Південній Африці, Індії, Пакистані, Афганістані, Цейлоні, Саудівській Аравії, Австрії, якийсь час виконував обов’язку шифрувальника. В Індії одружився з колегою по роботі в посольстві – кадровою співробітницею ЦРУ. Незабаром і його почали залучати до проведення секретних операцій. А одного разу дружина повідомила, що на його ім’я в Сполучених Штатах відкритий спеціальний рахунок, на який за його послуги ЦРУ переказує чималі кошти.

Однак незабаром Джон Сміт відчув на собі пильну увагу з боку своїх роботодавців, начебто щось змінилося. Очевидно, причиною стали його ліберальні погляди й негативне ставлення до війни у В’єтнамі. Його перевели на іншу роботу, з’явилися проблеми в родині, які призвели до розлучення. Зрештою, він подав у відставку з державної служби. Довгий час ніде не міг або не хотів влаштуватися на роботу, постійно підозрював, що за ним стежать, у душі носив образу на колишніх колег, багато подорожував, розмірковуючи про минуле й майбутнє життя. Ці пошуки й роздуми привели його в Гельсінкі до радянського посольства із проханням про надання політичного притулку. А вже через три тижні він одержав паспорт громадянина СРСР.

За новим паспортом Джон уже був Яном Казимировичем, нібито чехом за походженням, який упродовж якогось часу проживав у англомовних країнах. І. Бугайову довелося навіть повезти його в Прагу, показати місто, всі місцеві визначні пам’ятки, щоб у разі потреби він міг щось розповісти за своєю легендою. Крім цього, співробітники радянської розвідки постійно працювали над підтриманням іншої легенди про те, що він подорожує Європою, зупиняючись на тривалий час у різних країнах. Це робилося для його колишніх колег із-за океану. Для цього довелося виїздити з ним у Берлін, Будапешт, інші міста, там Сміт заходив в американські посольства, надсилав на батьківщину листівки. Так тривало кілька років. Увесь цей час радянській стороні вдавалося користуватися наданими Д. Смітом відомостями про шифри і шифрувальні машини, кадрових співробітників і агентів ЦРУ в деяких закордонних країнах.

А Джон працював у Київському інституті іноземних мов і готував брошуру під назвою «Я був агентом ЦРУ в Індії». Біографічне оповідання з реальними прикладами із його життя вийшло в Індії і мало великий резонанс. Звісно, що це була спланована акція КДБ, спрямована проти головного супротивника, і вона була лише однією у низці подібних масштабних заходів. Голова КДБ СРСР Юрій Андропов, після втечі  офіцера КДБ Олега Ляліна до Англії, дав вказівку розробити програму переманювання співробітників іноземних спецслужб для того, щоб вони не лише надавали секретну інформацію, а й перебиралися на постійне проживання до Радянського Союзу. Керівник держбезпеки був готовий навіть виділяти втікачам квартири, дачі, великі суми грошей, вдаватися до гучних пропагандистських заходів за їхньою участю.

Історія із Джоном Смітом найкращим чином вписувалася у цей задум, і його використовували повною мірою. Одночасно з виходом в Індії брошури уривки з неї публікувалися в “Литературнойгазете”. В “Известиях” і “Правде”  з’явилися статті й інтерв’ю із Джоном. Він двічі виступав на радіостанції “Мир и прогресс” зі зверненням до американського народу й американських солдатів, які воювали у В’єтнамі, висловлювався на підтримку національно-визвольних рухів. Він щиро вважав, що не зрадив своїй батьківщині, навпаки, сприяє зміцненню миру на землі.

В Ігоря Бугайова додалося роботи з контррозвідувального забезпечення американця. Іноземні кореспонденти прагнули взяти інтерв’ю в Сміта, довідатися, де він живе, чим займається. Планувалася навіть прес-конференція з його участю. Але потім від цього відмовилися.

Усі ці роки Ігор Іванович Бугайов не тільки опікав Джона Смита, але займався й іншою оперативною роботою, за яку ніхто з нього відповідальності не знімав. Напередодні приїзду до Києва Президента США Ніксона Бугайов запропонував залучити іноземця до вивчення і аналізу таємних матеріалів, одержаних оперативним шляхом, про підготовку передовою групою американського держдепартаменту документів до візиту. Зрештою, Д. Сміт суттєво допоміг.   Вдалося отримати важливу інформацію про плани й наміри американської делегації, можливі компроміси, готовність піти на конкретні поблажки. В отриманих матеріалах виділялися слабкі місця радянської сторони, питання, на  які можна було натиснути під час переговорів. Все це мало велику цінність. Керівництво КДБ УРСР терміново підготувало й відправило відповідний документ у Москву, який одразу ж ліг на стіл Генеральному секретареві ЦК КПРС Л. Брежнєву. Джон Сміт разом зі своїм київським куратором були заохочені за роботу цінними подарунками.

В останні роки життя Джон тяжко хворів. У 1977 році помер від раку легенів. Керівництво КДБ СРСР прийняло рішення про його поховання під справжнім прізвищем у Києві. У США надіслали близьким родичам телеграму, але на похорони ніхто не приїхав.

Ігор Іванович Бугайов звільнився в запас у 1989 році у званні полковника. Якийсь час пробував себе у журналістиці, писав статті з історії спецслужб, працював у одному зі спеціалізованих видань, де друкувався під псевдонімами.

Він дожив до свого 80-ліття і помер 27 березня 2011 року. У його особистому архіві залишилося багато рукописних і неопублікованих матеріалів, а також брошура Джона Сміта, його фотографії, пожовклі газетні вирізки  з  інтерв’ю американця в радянській пресі. Майже половина років служби Ігоря Бугайова в органах держбезпеки припала на цікаву, складну, часом обтяжливу, але дуже важливу роботу із цією людиною. Американець фактично протягом 17 років став невід’ємною частиною його життя, чимось середнім між членом родини, товаришем і колегою. З позицій сьогоднішнього дня ця справа постає під дещо іншим кутом зору. Давно залишилися позаду часи “холодної війни”, гостре протистояння між спецслужбами поступово переросло в площину цивілізованої конкуренції й партнерських взаємин з багатьох питань. Але чимало тодішніх напрацювань залишається актуальним і понині.

Олександр Скрипник,
«Камуфляж», листопад 2012 року


««««