Десантна спеціальна група „Штурм”

До відзначення 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України продовжує серію публікацій за матеріалами архівних справ. Наразі на підставі архівних документів пропонується розповідь про діяльність у тилу ворога розвідувально-диверсійної групи «Штурм», сформованої на території України, та її внесок у перемогу над гітлерівською Німеччиною.

27 липня 1944 року, за три місяці до визволення України від німецько-фашистських окупантів, літаком „Дуглас”, який вилетів із Житомирського летовища, була закинута у тил ворога на територію окупованої фашистами Польщі спеціальна розвідувально-диверсійна група „Штурм”. До її складу увійшли: командир групи – Караваєв Іван Іванович (псевдоним – „Львівський”), 1910 р.н., його заступник – Зєвін Олександр Іванович, 1918 р.н., лікар – Левчук Георгій Антонович, 1916 р.н., підривник – Братусь Петро Леонтійович, 1925 р.н., дві радистки – Позднікіна Віра Василівна, 1923 р.н., Костеріна Галина Іванівна, 1925 р.н. і шість бійців – Черномордін Олександр Іванович, 1918 р.н., Горілий Іван Артемович, 1922 р.н, Блохів Іван Омелянович, 1925 р.н., Грищук Олександр Олександрович, 1913 р.н., Виганівський Едуард Феліксович, 1915 р.н.

Увесь склад групи пройшов короткострокову підготовку з диверсійно-підривної роботи, топографії та був ознайомлений з оперативною обстановкою у зоні висадки. Для виконання поставленого завдання група отримала зброю, набої до неї, вибухівку, продукти харчування на десять діб, медикаменти, десять тисяч польських злотих і тридцять п’ять тисяч німецьких марок, а також дві радіостанції для зв’язку із Центром.

Завдання перед групою стояло не із легких. Необхідно було організувати та облаштувати свою базу дислокації, здійснювати розвідувальну, диверсійно-підривну діяльність, створити агентурну мережу. Усе це мало сприяти успішному наступу 1-го Українського фронту.

Непростим виявився й увесь бойовий шлях, який подолала група, виконуючи завдання. Уже під час польоту, отримавши відповідний сигнал, група була готова до десантування, але літак потрапив у промені прожектора. Досвідчений пілот, відразу зреагувавши, зробив професійний маневр та вийшов із небезпечного освітлення, однак літак все одно був у зоні обстрілу зенітної артилерії противника. Коли вдруге пролунала команда стрибати, в одного із бійців парашут розкрився в самому літаку, що призвело до затримки та порушення інтервалу висадки.

Ще до посадки у літак було обумовлено, що місцем збору групи буде хатинка лісника, яка знаходилася у трьох кілометрах від населеного пункту Чхув. Після приземлення командир групи Караваєв І.І., використовуючи умовні сигнали, почав збирати своїх бійців. Уже світало, тому через загрозу потрапити в поле зору противника командир прийняв рішення призупинити подальший пошук. Лише під кінець доби група була зібралася, але не в повному складі, лише 9 осіб. Вивчивши місцевість, збагнули, що десантувалися не в запланованому районі, а зовсім в іншому місці. Після перевірки знайдених вантажних мішків бійці з’ясували, що у розпорядженні залишилось не так багато необхідних речей для повноцінного виконання бойового завдання в тилу ворога. Не вистачало трьох мішків з боєприпасами та грошима, окрім цього, втратили одну радіостанцію.

За сприянням місцевого населення селища Подлесна Воля група вирушила на пошуки заступника командира – Зєвіна, лікаря Левчука та радистки Костеріної. Через якийсь час Левчук сам вийшов на групу і розповів, що втрачені мішки з вантажем потрапили до рук німців на станції Тунель. Радистку Костеріну одразу знайти не вдалося. Лише згодом одержали інформацію, що вона опинилася у одному із загонів Армії Крайової. Не вдалося знайти і Зєвіна.

Продовжуючи його пошук, група одночасно займалась агентурною роботою, розвідкою оборонних укріплень та споруд, розміщення військових підприємств, нових летовищ супротивника, диверсійною, а також агітаційно-роз’яснювальною діяльністю серед місцевих жителів.

Агентурні повідомлення надали можливість встановити контакти з двома загонами колишніх військовополонених, які втекли із фашистського полону і знаходилися в лісах району Козлув. Командир спеціальної групи „Штурм” Караваєв І.І., поспілкувавшись з бійцями цих загонів, відзначивши єдність і бойовий дух, прийняв їх до складу спецгрупи. Таким чином, з’явилась потреба отримання озброєння і для прийнятих нових бійців. Враховуючи обставини, до НКДБ Української РСР були надані координати місця знаходження групи „Штурм” з проханням відправити літаком необхідне озброєння та спорядження. У ніч з 6 на 7 липня 1944 року в районі населеного пункту Поремба був прийнятий літак із відповідним вантажем.

Згодом до місця розташування групи „Штурм” прибули ще дві диверсійно-розвідувальні групи – „Валька” (у перекладі з польського – „боротьба”) під керівництвом „підполковника Калиновського” (Казіна Миколи Олексійовича, 29.04.1910 р.н., який до війни працював шахтарем на Донбасі, а потім був зарахований до органів держбезпеки і згодом став командиром групи спеціального призначення) і “Авангард” під керівництвом „майора Золотникова” (Гефта Миколи Артуровича, 18.05.1911 р.н., який під час окупації Одеси керував підпільною групою на суднобудівному заводі). Разом із ними прибув і заступник командира групи „Штурм” Зєвін О.І., який доповів, що після приземлення вночі втратив орієнтир і заблукав, далі йшов лісом на схід і в районі населеного пункту Вислиця зустрів „підполковника Калиновського”.

Ім’я „підполковника Калиновського” було легендарним у Польщі. Прославився він, у першу чергу, підривом великої кількості стратегічних мостів. До того ж підривали їх по декілька на одному напрямку, що затримувало пересування ворожих військ на тривалий час. За голову „підполковника Калиновського” фашисти призначили надзвичайно щедру винагороду – 50 тисяч рейхсмарок і 20 гектарів землі. Але Казін-Калиновський був невловимим та ще примудрявся допомагати іншим розвідувально-диверсійним групам.

Під час підготовки груп до проведення диверсійних заходів було встановлено зв’язок з 1-ю Краківською бригадою ім. Бартоша-Гловадського під командуванням „Тадека Білого”. Саме у цей період надійшла інформація, що гітлерівці підтягували резерви залізничними магістралями та евакуйовували цінне обладнання з військових заводів. Зазначені обставини не давали часу командирам груп для тривалих роздумів, тому було прийнято рішення негайно розпочати диверсійно-підривну роботу на залізничних магістралях Краків-Варшава, Ченстохів-Кельці, Катовіци-Варшава.

Наявні у архівних документах відомості розкривають хронологію здійснення диверсійно-підривних операцій групи „Штурм” (викладається мовою оригіналу):

– „10.08.1944 г. группой в составе 20 человек, под командованием Братуся и Блохова на участке железнодорожной магистрали Сосновец-Кельцы, на реке Шинява, в районе населённого пункта Хшонентовице, что 8 км. юго-западнее Вольброма взорваны железная дорога и шоссейный мост длиной 20 метров, вместе с мостом взорван эшелон противника. При этом уничтожено: паровозов – 1, платформ – 22, вагонов с живой силой – 15, танков – 22, убито солдат и офицеров – 380, ранено – 519. Дорога не работала трое суток”.

– „11.08.1944 г. группой в составе 13 человек, под командованием Горелого и Левчука, на участке железнодорожной магистрали Кельцы-Краков, в районе 3 км. севернее станции Козлов взорван железнодорожный мост длиной 15 метров. Вместе с мостом взорван эшелон противника. При этом уничтожено: паровозов – 1, вагонов товарных – 15, убито солдат и офицеров – 35. Дорога не работала 18 часов”.

– „12.08.1944 г. группой в составе 18 человек, под командованием Блохова и Смирнова, на участке железнодорожной магистрали Ченстохов-Сосновец, в районе населённого пункта Маслонска, что 4 км. южнее Заверцы, взорван эшелон противника. При этом уничтожено: паровозов – 1, платформ – 15, вагонов с живой силой – 10, автомашин – 10, орудий – 7, бронемашин – 1, убито солдат и офицеров – 136, ранено – 170.

– группой в составе 20 человек, под командованием Назарова и Вигановского, на участке железнодорожной магистрали Ченстохов-Кельцы, в районе населённого пункта Старополье, что 10 км. западнее станции Конец-Поль, взорван эшелон противника, шедший на запад. При этом уничтожено: паровозов – 1, вагонов товарных с боеприпасами и вооружением – 17, убитых немецких солдат – 7”.

– „13.08.1944 г. группой под командованием Братуся и Грыщука, в количестве 22 человек, на участке железнодорожной магистрали Ченстохов-Кельцы, в районе населённого пункта Злотый Поток, что 16 км. западнее станции Конец Поль, взорван эшелон противника. При этом уничтожено: паровозов – 1, вагонов товарных с боеприпасами и вооружением – 18, убитых немецких солдат и офицеров – 19”.

– „15.08.1944 г. группой в составе 13 человек, под командованием Горелого и Вигановского, на участке железнодорожной магистрали Ченстохов-Сосновец, в районе станции Нирада, что расположена 4 км. северо-западнее населённого пункта Заверцы, взорван железнодорожный мост с эшелоном противника. При этом уничтожено: паровозов – 1, вагонов товарных с боеприпасами и вооружением – 36, убитых немецких солдат и офицеров – 23, ранено – 19. Дорога не работала двое суток”.

– „16.08.1944 г. группой в составе 15 человек, под командованием Братуся и Блохова, на участке железнодорожной магистрали Кельцы-Краков, в районе населённого пункта Каменка, что 4 км. южнее станции Козлув взорван эшелон противника. При этом уничтожено: паровозов – 1, вагонов товарных с боеприпасами и вооружением – 14, убитых немецких солдат и офицеров – 11, ранено – 14. Дорога не работала 13 часов”.

– „17.08.1944 г. группой в составе 15 человек, под командованием Назарова и Грыщука на участке железнодорожной магистрали Кельцы-Сосновец, в районе населённого пункта Бжезувка, что 2 км. юго-восточнее Вольбром, взорван железнодорожный мост с эшелоном противника. При этом уничтожено: паровозов – 1, вагонов с живой силой – 20, убитых немецких солдат и офицеров – 180, ранено – 250. Дорога не работала 24 часа”.

– „20.08.1944 г. группой в составе 12 человек, под командованием Братуся, Грыщука и Вигановского, на участке железнодорожной магистрали Кельцы-Краков, в районе населённого пункта Липы, что 7 км. севернее станции Козлув, взорван эшелон противника. При этом уничтожено: паровозов – 1, вагонов с живой силой – 19, убитых немецких солдат и офицеров – 205, ранено – 284. Дорога не работала 6 часов”.

21 серпня 1944 року за наказом 4 Управління НКДБ УРСР спеціальні групи Караваєва, Калиновського і Золотникова вийшли на маршрут Сольце-Перемба-Кшетовіци та почали рухатися у бік Карпат. Через деякий час розвідкою груп було з’ясовано, що на їхньому шляху сконцентрована велика кількість німецьких гарнізонів. А вже через три доби, в районі населеного пункту Дубе, над лісом з’явились ворожі літаки, які почали бомбити та обстрілювати місце розташування бойових груп, а згодом противник розпочав свій наступ за підтримкою танків.

Жорстокий бій продовжувався аж до вечора. Враховуючи значну чисельність супротивника, було прийнято рішення, прикриваючись темрявою, виходити з оточення окремими групами. Нелегкі бої точилися у районах населених пунктів Колонія Подлєсьєм, Дольне Нежановіци, Острув. Приблизно два тижні, з боями, фактично не маючи боєприпасів та належного харчування, групи проривали щільне кільце ворога, сплативши за це дорогу ціну. Під час нерівних боїв загинула більша частина особового складу. Золотников, Зєвін і радистка Позднікіна трималися до останнього, прикриваючи бойових побратимів. Щоб не потрапити у полон, вони застрелилися. Радистку Костеріну та дев’ятьох бійців карателі захопили у полон і повісили у лісі на місці бою. Завдяки відвазі та самовідданості бійців спеціальних груп ворог теж зазнав значних втрат: було знищено більш ніж три сотні живої сили окупантів, а також велику кількість військової техніки.

З огляду на обставини, що склалися, Караваєв прийняв зважене рішення: із залишками групи перетнути лінію фронту. 17 вересня 1944 року група „Штурм” вийшла на маршрут Грушко-Сухиднів-Вежбник-Остовець. У районі „Свиної гори” зустрілися з радянським партизанським з’єднанням із колишніх військовополонених під командуванням полковника Петра (Новака) та спеціальною групою радянської військової розвідки „Сашка-13”. Скориставшись наявністю у підрозділах радіостанції, Караваєв одразу надіслав радіограму до Центру з координатами місця перебування групи, проханням надати радіостанцію, боєприпаси та вибухівку.

Не дочекавшись відповіді, група „Штурм” із загоном полковника Петра здійснила шість бойових операцій проти каральних експедицій противника. Враховуючи значне скупчення гарнізонів противника, і те, що зменшився оперативний простір, необхідний для належного виконання бойових завдань, полковник Петро отримує дозвіл перейти лінію фронту. 16 листопада 1944 року група „Штурм” у складі семи бійців під командуванням Караваєва разом із частиною бійців групи„Сашка-13” в районі населеного пункту Нескужево з боєм перейшла лінію фронту і потрапила у розпорядження 13-ї Армії 1-го Українського фронту. Згодом, 25 грудня 1944 року, командир групи „Штурм” Караваєв І.І. і лікар Левчук Г.А. прибули у розпорядження НКДБ Української РСР, а бійці групи Братусь П.Л., Горілий І.А., Грищук О.О. залишились в тилу ворога для подальшого виконання завдання.

Командир групи Караваєв І.І. за результатами цієї спецоперації надав детальний звіт командуванню, в якому клопотав про представлення бійців групи до державних нагород: Зєвіна О.І. – ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня (посмертно), Позднікіну В.В. – ордена Вітчизняної війни І ступеня (посмертно), Костеріну Г.І. – ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня (посмертно), Черномордіна О.І. – ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня, Левчука Г.А. – ордена Вітчизняної війни І ступеня, Братуся П.Л. – ордена Червоного Прапору, Горілого І.О. – ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня.

На жаль, в галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки не збереглося матеріалів і зведень, які б свідчили про подальшу долю бійців спеціальної розвідувально-диверсійної групи „Штурм”.
Водночас пам’ять про героїчні вчинки тих, хто у складі різних військових формувань протистояв шаленому натиску ворога з перших днів Великої Вітчизняної війни і наближав Велику Перемогу, свято шанується, досліджується і зберігається. Пошукова робота триває.

Ігор Бойко,
співробітник галузевого державного архіву
Служби зовнішньої розвідки України


««««