Лобачов Геннадій Сергійович

У серпні 2010 року ветерани української зовнішньої розвідки відзначали 30-річчя від дня утворення команди спеціального призначення “Карпати”. На зустрічі була презентована книга під назвою “Команда „Карпати”. У ній розповідається про загін спецпризначення КДБ СРСР, який було сформовано в Україні і відправлено в Афганістан через кілька місяців після офіційного введення туди радянських військ.

Автор книги – полковник у відставці, ветеран української зовнішньої розвідки Геннадій Лобачов, перший командир команди “Карпати-1”, на чолі якої з серпня 1980 по січень 1981 року брав активну участь у спеціальних операціях в Афганістані. Завдяки вмілій організації роботи за увесь час існування команда не мала втрат особового складу. Всі її бійці повернулися на батьківщину. Перед тим, як очолити команду, Г. Лобачов уже мав тривалий досвід роботи у зовнішній розвідці, у тому числі упродовж шести років працював за кордоном.

Геннадій Сергійович Лобачов народився 29 березня 1936 року в місті Луганськ. Після закінчення Київського політехнічного інституту і здобуття спеціальності інженера-механіка хімічних виробництв упродовж трьох років працював на київському заводі “Більшовик”, був одним з організаторів першої в Києві добровільної народної дружини. У 1961 році йому запропонували перейти на роботу в органи державної безпеки. Він дав згоду, і після завершення усіх процедур з перевірки і зарахування на військову службу, одразу направляється на навчання у 101-шу розвідувальну школу ПГУ КДБ СРСР. Там пройшов спеціальну підготовку і одержав хороші навички володіння німецькою і англійською мовами, що йому знадобилося у майбутньому, особливо знання німецької.

1969 року він у Німецькій Демократичній Республіці в Апараті уповноваженого КДБ СРСР при Міністерстві державної безпеки НДР. За кордоном працював шість років. Займався оперативною роботою, вербуванням агентури і добуванням з позиції дружньої соціалістичної країни інформації науково-технічного характеру, діяв на ділянці добору кандидатів для роботи у нелегальній розвідці і документування їхньої легенди прикриття. Хороші результати мав по лінії науково-технічної розвідки. Цьому сприяли як спеціальна освіта, так і попередня практична робота в Києві у тісному контакті з фахівцями Академії наук України. Деякий час був однією з важливих ланок у розвідувальному ланцюгу, який надавав сприяння українським вченим у реалізації і впровадженні у виробництво новітніх розробок у сфері хімічного виробництва, зокрема, у ракетобудуванні і створенні ракетного палива. У цей час контактував з відомими вченими М. Янгелем, С. Корольовим, М. Келдишем, Б. Патоном та іншими.

Після повернення із закордонного відрядження Геннадій Лобачов працював у 1-му (розвідувальному) управлінні КДБ УРСР. У липні 1980 року, коли він уже обіймав посаду заступника начальника одного з оперативних відділів, його викликали до заступника Голови КДБ УРСР генерал-майора М’якушка В. О., куратора по лінії розвідки. В. М’якушко повідомив, що на базі українського спецрезерву створюється команда спеціального призначення, яка буде направлена до Афганістану. При цьому оголосив, що керівником команди призначено полковника Ковальова М. Д., а заступником командира з оперативно-розвідувальної роботи його – Лобачова Г. С. Так починався новий етап у професійній кар’єрі, який наклав суттєвий відбиток на усе його подальше життя.

Вже через кілька місяців після введення радянських військ в Афганістан стало зрозуміло, що військова присутність затягнеться надовго, армія почала нести втрати і наочно стала проявлятися непристосованість військових підрозділів до ведення бойових дій в незвичних умовах. Тому приймається рішення про направлення туди команд спеціального призначення, об’єднаних в загальну систему під кодовою назвою „Каскад”. Передбачалося, що, в силу специфіки своєї підготовки, вони зіграють вирішальну роль в отриманні розвідувальної інформації, плануванні та організації спеціальних операцій проти неурядових озброєних формувань у взаємодії з афганськими спецслужбами та радянськими військами.

Загальне керівництво формуванням і підготовкою таких спецпідрозділів здійснювалося Спецуправлінням розвідки в системі КДБ СРСР. Такі спецпідрозділи створювалися для використання в основному у воєнний період для проникнення в глибокий тил противника з метою ліквідації стартових майданчиків міжконтинентальних ракет і складів з ядерним озброєнням, виведення з ладу комунікацій, систем зв’язку і державного управління, командних пунктів, організації партизанського і національно-визвольного рухів тощо. У мирний час таких підрозділів у „живому” вигляді не існувало, вони були лише документально оформлені на папері. Реальними були лише командир, начальник штабу і невелика група офіцерів з числа спеціально підготовлених співробітників розвідки і контррозвідки. Всі кадрові офіцери спецрезерву займалися своєю безпосередньою оперативною роботою, періодично проходили підготовку на спеціальних курсах і, у випадку оголошення сигналу „Тривога”, мали протягом 48 годин прибути в конкретну точку Радянського Союзу для підготовки до виконання особливого завдання.

В системі „Каскад” кожна команда свою назву одержувала за аналогією з головним гірським масивом у регіоні свого формування – „Урал”, „Тибет”, „Кавказ”, „Алтай” та інші. Команда, що створювалася на території України і Молдавії, одержала назву „Карпати”. Її командиром було призначено Михайла Ковальова, кадрового військового, фронтовика, орденоносця, з бойовим досвідом, знанням партизанської тактики і хорошими організаторськими здібностями.

Буквально за день до вильоту в Афганістан команду, яка складалася з 16 оперативно-бойових груп і налічувала 130 кадрових офіцерів та 120 військовозобов’язаних запасу, розділили на дві. Г. Лобачов став командиром команди „Карпати-1” із завданням налагодження оперативної роботи в районі Шинданду і в провінції Фарах. Інша команда, що зберегла назву “Карпати”, мала зону відповідальності в провінціях Герат, Бадгіс і Гор. Ці досить мобільні і добре підготовлені команди займалися збиранням інформації про місця дислокації, плани і наміри озброєних угруповань, які виступали проти уряду республіки, у тому числі тих, які діяли з-за кордону, виявленням каналів постачання зброї, наданням допомоги у створенні й організації роботи національних розвідувальних і контррозвідувальних органів. Але найголовнішим завданням команд упродовж усього періоду перебування в Афганістані було здійснення агентурно-оперативної роботи з метою одержання достовірної воєнної інформації – для радянських військових підрозділів і політичної – для надання політичному керівництву СРСР. Виконання цих завдань часто-густо супроводжувалось бойовими діями.

Одна з проведених командою „Карпати-1” операцій з умовною назвою „Бумеранг” пізніше була описана маршалом Радянського Союзу С. Соколовим у посібнику з тактики бойових дій проти озброєних формувань для вищих військових навчальних закладів. Сам Геннадій Лобачов згадував про неї так:

- Почалося все з конфіденційної зустрічі з ватажком невеликого, але досить мобільного і невловимого озброєного угруповання Саттаром. Його люди діяли в зоні відповідальності нашої команди, особливих проблем не створювали, але постійно перебували на шляху висування наших груп на оперативно-бойові завдання, повністю ігнорували офіційну владу і цим вносили дестабілізацію в обстановку. На певному етапі назріла необхідність невідкладно визначатися, як бути з цим формуванням і що від нього можна очікувати. Іншими словами, потрібно було зустрітися з Саттаром віч-на-віч і розставити всі крапки над „і”. Врешті, така зустріч відбулася. З самого початку Саттар спробував продемонструвати, що є господарем ситуації, вказав на всі свої пости і засади навколо і зажадав здати особисту зброю. На що я спокійно показав йому замаскованих наших бійців, які тримали „на мушці” його людей. Після цього Саттар сказав, що він ще раз переконався у тому, що має справу з професіоналами і до нашої команди претензій не має, оскільки ми нормально обходимося з місцевими жителями. Відпала необхідність здавати зброю.

На зустрічі, за словами Г. Лобачова, вони зрозуміли, що мають справу зі звичайним загоном самооборони, який не притримується ніяких політичних поглядів, а лише хоче забезпечити нормальне життя і порядок у своєму регіоні. На цій основі Саттар висловив готовність до співпраці і, щоб довести свою лояльність, повідомив, що через кілька днів неподалік пройде караван зі зброєю, іноземними інструкторами і бойовиками, які пройшли підготовку у закордонних таборах. Частина з них нібито раніше брала участь у пограбуванні його „підшефних” кишлаків. Тобто, крім усього іншого, він хотів ще й помститися своїм старим кривдникам. Часу на перевірку всієї інформації було обмаль, тому одразу взялися за розробку операції.

Вирішили застосувати вже відому тактику противника – затягування його у „мішок” з подальшим блокуванням всіх виходів Для виконання операції задіяли армійський розвідувальний і танковий батальйони. У результаті чітко скоординованих дій усі члени бандгрупи, які вчинили запеклий збройний опір, були знищені. Серед трофеїв дісталися важливі документи, навчальна та пропагандистська література, різноманітна зброя, медикаменти, гроші.

У середині жовтня 1980 року оперативно-бойові групи команди „Карпати-1” без будь-яких пояснень відкликали із зони бойових дій у провінції Герат на основну базу у Шинданд і поставили завдання: всю увагу зосередити на бойовій і оперативній підготовці особового складу. Більше нічого Центр не пояснював. Але всім було зрозуміло: їх готують до якоїсь особливої місії. Згодом все з’ясувалося.

На той час ісламське керівництво Ірану стало підтримувати ті сили в Афганістані, які були здатні, на їхню думку, повалити уряд „невірних”. Звучали заяви про готовність до більш активної участі у внутрішніх афганських подіях, аж до введення іранських військ. Більше того, здійснювалося постачання зброї, пропагандистської літератури, у спеціально створених таборах готувалися інструктори і окремі групи для ведення бойових дій. Команда „Карпати-1” мала ретельно відстежувати обстановку у прикордонному регіоні, маючи для цього, образно кажучи, свої очі і вуха на суміжній території. Крім цього, належало бути готовими до будь-якого розвитку подій, навіть до нанесення несподіваного випереджаючого удару.

Чому для цього обрали саме команду „Карпати-1”? На думку Г. Лобачова, цьому є кілька пояснень. По-перше, їхня команда розташовувалася поблизу іранського кордону, вже вивчила місцевість, мала певні оперативні позиції серед тамтешніх жителів, високу мобільність і досвід дій у бойовій обстановці. Крім цього, вони базувалися біля аеродрому Шинданд, одного з небагатьох, який міг приймати важкі транспортні літаки, що дозволяло швидко задіяти команду для десантування в будь-якій точці регіону.

Тим часом у Москві уважно стежили за ірано-іракським збройним конфліктом, аналізували пересування американського флоту в Перській затоці, моделювали ситуації з можливою висадкою американських військ в Ірані і планували відповідні операції зі свого боку. Але про це в таборі команди „Карпати-1” не знали навіть командири. Уже після повернення на батьківщину їм сказали, що визначену місію вони виконали повністю. Команда зіграла серйозну стримуючу роль у гострому зовнішньополітичному протистоянні.

Після повернення з Афганістану Геннадій Лобачов продовжив службу у центральному апараті розвідки КДБ УРСР. У 1990 – 1991 роках він ще раз побував у відрядженні в Німецькій Демократичній Республіці. Наприкінці 1991 року звільнився зі служби, і ось уже впродовж двадцяти років працює у Торговельно-промисловій палаті України начальником одного з управлінь. За участь у виконанні спеціальних завдань нагороджений орденами Червоної Зірки, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, багатьма медалями, у тому числі Німецької Демократичної Республіки і Демократичної Республіки Афганістан, найвищою відомчою відзнакою СЗР України “Почесний співробітник зовнішньої розвідки України”.


««««