На сторожі національної безпеки

Є така професія

З цього номера журнал «Роботодавець» розпочинає цикл публікацій про людей незвичної і утаємниченої професії – розвідників. Здається, знаємо про них багато з численних книг і кінофільмів. Насправді ж, літературні і кіношні «джеймси бонди» нерідко суттєво відрізняються від реальних, тих, хто непомітно робить потрібну справу для держави, добуваючи важливу розвідувальну інформацію.

Як стають розвідниками, якими якостями вони мають бути наділені, де здобувають відповідну освіту, як потрапити за кордон для здійснення розвідувальної  роботи, хто нині працює в зовнішній розвідці і про кого з колишніх співробітників вже можна розповідати – про це ділиться журналіст і письменник, автор книг «Український слід у розвідці», «Розвідники, народжені в Україні», «Служба зовнішньої розвідки України: історія і сьогодення» та інших, радник Голови Служби зовнішньої розвідки України Олександр СКРИПНИК.

В наступних номерах читайте про розвідників, які навічно закарбували свої імена у музейних експозиціях Центру професійного та патріотичного виховання співробітників Служби зовнішньої розвідки України.

Бліц-досьє

Скрипник Олександр Васильович – журналіст,  письменник, дослідник історії вітчизняної розвідки. Народився 1962 року на Миколаївщині. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету імені Т. Шевченка (1984) і факультет романо-германської філології Запорізького держуніверситету (1994). Працював керівником прес-центру Служби безпеки України (2000-2005) та прес-служби Служби зовнішньої розвідки України (2005-2014), нині – радник Голови Служби зовнішньої розвідки України. Автор художньо-документальних книг «За золотом Нестора Махна», «Український слід у розвідці», «Керівники української зовнішньої розвідки» (у співавторстві), «Розвідники, народжені в Україні», «Служба зовнішньої розвідки України: історія і сьогодення», пригодницького роману «Особлива територія». Член Національної спілки письменників України, Заслужений журналіст України.

- Пане Олександре, з урахуванням того, що Служба зовнішньої розвідки України є одним з найзасекреченіших відомств і матеріалів про її діяльність у відкритому доступі не так багато, спершу хотілося б, аби Ви хоча б у загальних рисах розповіли для наших читачів, що ж це за Служба, де вона знаходиться, чим займається…

- Сьогодні для багатьох назва цього розвідувального органу і абревіатура СЗР України уже стали звичними і зрозумілими. Вони природно асоціюються з самостійним державним органом, який з часу створення, з жовтня 2004 року, здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній сферах. Діяльність спрямована виключно на протидію зовнішнім загрозам і викликам національній безпеці держави.

За усталеною світовою практикою функціональна структура розвідки охоплює процеси добування інформації через агентурні та технічні можливості, її аналізу та підготовки аналітичних матеріалів, прогнозів і сценаріїв розвитку ситуації у сфері національної та міжнародної безпеки.

Головний офіс Служби зовнішньої розвідки України знаходиться у Києві на вулиці Нагірній. Окремі підрозділи розміщені в інших районах столиці та в різних регіонах України. У лісовому масиві під Києвом розташована заміська резиденція СЗР України. Тут створено багатофункціональну інфраструктуру з адміністративними корпусами, закритими мережами зв’язку, охоронною системою, засобами життєзабезпечення, спортивним комплексом, медичним центром і службовим житловим фондом.

Хто сьогодні працює у СЗР України?

- До співробітників Служби зовнішньої розвідки України як військового формування належать військовослужбовці, службовці та працівники СЗР України.

З урахуванням поставлених перед СЗР України завдань у підрозділах агентурної, технічної розвідки, протидії міжнародному тероризму, інформаційно-аналітичних, юридичних, оперативно-технічних, забезпечення та інших працюють фахівці у галузях міжнародного права і міжнародних відносин, правознавства, економіки, політології, державного управління, журналістики, психології, прикладної математики, кібернетики, комп’ютерних технологій, системного аналізу, захисту інформації тощо, зі знаннями однієї або кількох іноземних мов.

Сьогодні простежується стійка тенденція до омолодження кадрів. Переважна більшість оперативних співробітників СЗР України – це молоді люди у віці до 30 років, які мають дві вищі освіти, в тому числі у сфері міжнародного права та економіки, чимало з них знаю дві, а дехто й три іноземні мови. Усі без винятку отримують необхідну спеціальну та мовну підготовки. Низка співробітників має вчені ступені кандидатів і докторів наук, почесні звання.

У той же час не всі співробітники СЗР України є професійними розвідниками. У Службі є немало посад, на яких працюють особи з вищою, професійно-технічною або повною загальною середньою освітою, котрі забезпечують функціонування будь-якого відомства.

- А що потрібно вміти, які мати спеціальні якості, щоб стати розвідником? 

- Під час професійного відбору акцент робиться на пошуку патріотично налаштованих громадян, готових рішуче й наполегливо захищати національні інтереси нашої держави. Крім цього, оцінюється рівень інтелектуального розвитку кандидата, його психологічна готовність до проходження служби у розвідці, швидкість мислення, комунікабельність, наявність досвіду роботи з людьми, готовність до самовдосконалення, до напруженої праці, спроможність приймати неординарні рішення в екстремальних умовах. Важливо уміти розбиратися в людях, знаходити з кожним спільну мову, чітко і зрозуміло висловлювати свої думки, бути допитливим, з великого масиву інформації швидко виділяти головне, відділяти факти від домислів та багато чого іншого. Ну і, звичайно ж, враховується стан здоров’я і рівень фізичної підготовки.

Як можна потрапити на службу до СЗР України?

- З урахуванням специфіки діяльності Служби зовнішньої розвідки України пошуком та практичним відбором кандидатів, які могли б успішно виконувати поставлені завдання, безпосередньо займаються працівники кадрового апарату зовнішньої розвідки спільно з відповідальними співробітниками зацікавлених підрозділів. Здебільшого існує індивідуальний підбір кадрів. Служба сама визначає, які фахівці на даний момент більше потрібні: за освітою, знанням конкретних іноземних мов, досвідом роботи у певній сфері тощо.

Звісно ж, до нас звертаються охочі й ініціативно. Якщо особа вважає, що відповідає поставленим перед кандидатами загальним вимогам, ми радимо надіслати на веб-сайт СЗР України або на нашу поштову адресу своє докладне резюме із зазначенням контактних телефонів і адреси. На сайті можна ознайомитися з вимогами до кандидатів, особливостями оформлення на службу та іншими питаннями. Представники кадрового апарату ретельно вивчають усі звернення і якщо хтось підходить за необхідними критеріями, з ним контактують для подальшого вивчення і оформлення на службу на конкурсній основі.

- А чи є у СЗР України свої навчальні заклади і як туди можна вступити?

- Служба зовнішньої розвідки України має власну систему професійної підготовки співробітників. Зокрема, у її складі є відомчий вищий навчальний заклад – Інститут СЗР України, що здійснює згідно з державним замовленням підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації співробітників СЗР України.

Основними напрямами освітньої діяльності Інституту є підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальностями «Розвідувальна і контррозвідувальна діяльність» та «Технічна розвідка», а також перепідготовка та підвищення кваліфікації керівного, оперативного і оперативно-технічного складу.

Водночас хочу акцентувати увагу на тому, що кандидатами на навчання можуть бути лише співробітники, які перебувають на військовій службі у СЗР України або, в рамках укладених договорів, співробітники інших державних органів України. Прийом же на навчання у магістратурі здійснюється на конкурсній основі за результатами вступних випробувань.

- На яких посадах працюють жінки у зовнішній розвідці? Яку потрібно мати освіту жінкам, щоб працювати у СЗР України?

- Сьогодні жінки складають близько 30 відсотків від загальної чисельності співробітників СЗР України. Здебільшого вони працюють в аналітичних підрозділах, режиму та документального забезпечення, міжнародного співробітництва, навчальному закладі, підрозділах адміністративно-господарського, фінансового забезпечення. Працюють жінки і в підрозділах агентурної та технічної розвідки, а також за кордоном.

Серед жінок – співробітниць зовнішньої розвідки найбільше за освітою філологів, психологів, юристів, економістів. Певна кількість посад, які займають жінки, пов’язана з необхідністю досконалого володіння іноземними мовами.

У СЗР України створені всі необхідні умови для того, щоб жінки змогли проявити свої здібності повною мірою, досягти кар’єрних успіхів, постійно вдосконалюватися. Кожна жінка, яка приходить на роботу в зовнішню розвідку при бажанні і докладанні відповідних зусиль має всі можливості реалізувати свої знання, вміння, здорові амбіції й стати успішною у багатьох сферах діяльності.

- Пане Олександре, дозвольте дещо специфічне запитання: чи правда, що всіх розвідників перевіряють на детекторі брехні?

- Якщо коротко, то відповім так: Служба застосовує і цей спосіб перевірки, нарівні з багатьма іншими.

- Як відомо, історія будь-якої розвідки – це, перш за все, історія людей, які в ній працювали і своєю невидимою роботою створювали її імідж. Про кого із українських розвідників ми вже можемо розповісти на сторінках нашого видання? 

- Знаєте, цей перелік уже настільки великий, що лише перерахування імен може зайняти багато місця. Історія української розвідки доволі своєрідна, цікава і насичена багатьма подіями. Зараз упевнено можна говорити про її міцні історичні корені і родовід, деякі неординарні особистості, свій «почерк», зрештою, своїх національних героїв «невидимого фронту». З-поміж них стільки талановитих, майстровитих, колоритних, непересічних, відданих своїй справі особистостей, що кожна країна світу вважала б за честь мати у своєму історичному родоводі таке суцвіття. Шкода, що імена багатьох з них упродовж тривалого часу не завжди асоціювалися з Україною.

Про окремих з них навіть можна писати романи і знімати кінофільми. Візьмімо для прикладу Василя Верещаку, який служив при дворі польського короля Яна Казимира, одержав чин камергера, мав доступ до інформації про засідання сейму і таємної королівської ради, яку через мережу посланців передавав Богдану Хмельницькому. Або Юрія Франца Кульчицького, який у 1683 році врятував столицю Габсбургів під час її облоги 200-тисячним турецьким військом. Історія появи кави по-віденськи нерозривно пов’язана саме з його іменем.

Своєрідним українським мушкетером можна назвати Григорія Орлика. За іронією долі він став членом таємного кабінету французького короля Людовіка ХV, неодноразово відряджався у ряд країн Європи з дипломатичними і розвідувальними місіями, отримав титул графа, військове звання лейтенант-генерала французької армії.

Цікавими і ще не до кінця розкритими й дослідженими є долі представників національних розвідувальних структур 1918 – 1921 років. Та все ж читачам більш упізнаваними можуть бути постаті розвідників за часів Другої світової і так званої холодної війни, про яких більше написано за новітніх часів.

Ті, кого зростила українська земля, у цей період для виконання розвідувальних завдань впроваджувалися у оточення болгарського царя, парагвайського диктатора, керівників деяких європейських і азійських країн, вели відповідальні секретні переговори з прем’єр-міністрами, стали рятівниками Кракова від цілковитого зруйнування гітлерівськими військами, прототипами головних дійових осіб у кінофільмах «Щит і меч», «Салют, Маріє!», «Майор «Вихор», «ТАРС уповноважений заявити» та інших, художниками зі світовим ім’ям,  письменниками, сценаристами, були резидентами розвідки у США, Англії, Франції, Німеччині, Італії, Ізраїлі, Індії, Афганістані, Китаї і багатьох інших країнах, добували відомості про секрети створення атомної бомби, дату початку нападу гітлерівської Німеччини на СРСР та багато іншої важливої розвідувальної інформації.

- Отже, очікуватимемо на розповіді про цих розвідників у наступних номерах.

«Роботодавець»,
лютий 2015


««««