Начальник розвідки у Юрка Тютюнника

Одразу ж після переходу української армії за Збруч, у листопаді 1920 року, вже у нових умовах еміграції продовжилася організація збройної боротьби за відновлення суверенної української держави. Цим займався спеціальний орган Державного Центру УНР в екзилі – Партизансько-Повстанський Штаб (ППШ) на чолі з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником. Спочатку штаб дислокувався на території Польщі у Тарнові, а згодом у Львові. Структура центрального апарату протягом існування ППШ зазнавала певних змін, проте одним з найважливіших підрозділів у ньому залишався розвідувальний відділ, який очолював полковник Олександр Кузьмінський (пізніше став генерал-хорунжим).

Кузьмінський Олександр Хомич народився 30 серпня 1884 року. Походив з міщан Тульчина Подільської губернії. Закінчив Тульчинську духовну семінарію, Одеське піхотне юнкерське училище (1908), служив підпоручиком у 75-му піхотному Севастопольському полку (Гайсин), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. закінчив один курс Військової академії Генерального штабу. Останнє звання у росій¬ській армії – капітан.
З грудня 1917 року він – начальник штабу 64-ї Української дивізії. Потім упродовж 1918 – 1919 років обіймав різні посади – був у резерві старшин Генерального штабу військ Центральної Ради, молодшим ад’ютантом штабу 2-го Подільського корпусу Армії УНР, обер-старшиною для доручень штабу Сердюцької дивізії Армії Української Держави, штаб-старшиною оперативного відділу штабу військ Директорії, помічником начальника оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР, булавним старшиною 3-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР.
Крім цього, О. Кузьмінський ще у 1919 році очолював Розвідочну управу Генерального штабу УНР і мав досвід ведення цієї роботи. В умовах еміграції ж розвідувальна діяльність мала суттєві відмінності від тієї, яку доводилося здійснювати раніше з території України. Вона була спрямована в першу чергу на здобуття різнопланової інформації про дислоковані в Україні сили Червоної армії, органи державної безпеки УСРР, стан охорони державного кордону, політичну й економічну ситуацію в країні. Відбувалося вивчення території України як майбутнього театру збройного повстання.
Керівним органом розвідувальної роботи ППШ був його 2-й (розвідувальний) відділ. До його складу входили три секції: офензиви (розвідки), дефензиви (контррозвідки) та пресова секція. За станом на вересень 1921 року у другому відділі працювало сім офіцерів і певна кількість допоміжного персоналу. Розвідувальна секція вела агентурну роботу, здійснювала підбір і навчання розвідувальних кадрів, а також підготовку документів для легальної роботи в УСРР. Крім цього вона була своєрідним інформаційно-аналітичним центром і обробляла одержану різними каналами інформацію. У результаті поступового накопичення досвіду розвідувальної роботи було підготовлено “Проект організації розвідки на терені України”, спрямований передусім на уніфікацію та вдосконалення організаційної структури розвідапарату повстанського руху в Україні. У ньому віддзеркалювалися тогочасні погляди на завдання, форми і методи розвідки, призначеної для оперативного забезпечення бойових дій.
Під час підготовки до “Другого Зимового походу” розвідка мала об’єктивну інформацію про концентрацію військових частин Червоної армії в прикордонних районах з Польщею, про спад повстанського руху в УСРР та інші відомості, які не завжди співвідносилися з тими даними, які приносили зв’язкові Штабу. Керівник ППШ Ю.Тютюнник не завжди прислухався до інформації і рекомендацій розвідки. На цьому ґрунті у О. Кузьмінського склалися з ним напружені стосунки.
Негаразд складалося і у співпраці зі спеціальними службами Польщі, які вільно влаштовували до структур Штабу своїх співробітників. Зокрема, до розвідувального відділу був приставлений польський поручник Ковалевський, котрий без відома начальника відділу дозволяв собі інструктувати агентів української розвідки, які направлялися на територію України. Сам О. Кузьмінський рішуче виступав проти цього, але нічого вдіяти не міг.
Зрештою, спільні прорахунки розвідки, контррозвідки, Штабу і особисто його керівника стали причинами поразки “Другого Зимового походу” і в цілому національно-визвольних змагань на цьому етапі. Безперечно, що в умовах вимушеної діяльності на чужій території, відсутності достатніх коштів і кваліфікованих кадрів, суттєвої залежності і підконтрольності з боку польських спецслужб та активної протидії більш організованих в усіх відношеннях радянських органів держбезпеки розвідувальні підрозділи ДЦ УНР в екзилі на цьому етапі не могли на належному рівні протистояти іншій стороні.
На посаді керівника розвідувального відділу О. Кузьмінський пробув недовго. Наприкінці 1921 року його було призначено головноуповноваженим Українського центрального комітету у Галичині. У 1939 році він виїхав до Австрії. У 1951 році емігрував до Канади. Помер у Торонто у 1975 році.

Олександр Скрипник


««««