Іван Вислоцький

24 липня 1893 року в Лелюхові повіту Новий Санч на Лемківщині у родині священика народився майбутній розвідчий старшина Іван Вислоцький.

Іван Вислоцький вписав своє ім’я в історію української розвідки передусім тим, що залишив по собі детальні письмові спогади про свою службу у розвідочному відділі Української Галицької Армії (УГА) і про діяльність розвідки у цей непростий період життя Української держави.

Після створення у листопаді 1918 року Західно-Української Народної Республіки одразу почалися формування регулярної Української Галицької Армії (УГА) для захисту своєї державності. Важливе місце в її структурі відводилося розвідчому відділу, який структурно підпорядковувався Начальній Команді – вищому органу управління УГА.

У цей час робота розвідки за етапами діяльності поділяся на два головні періоди: галицький, під час якого тривала війна з поляками, і наддніпрянський, коли точилися бойові дії з Червоною та Добровольчою арміями.

Загалом же розвідка УГА, хоч і мала певні успіхи, все ж не могла рівнятися з польською, радянською чи денікінською розвідками через брак кваліфікованих фахівців, коштів і недостатню увагу до цієї важливої справи. Крім цього, розвідувальну роботу ЗУНР на окупованій території Галичини ускладнював жорсткий контррозвідувальний контроль спецслужб Польщі.

Зрештою, примусове злиття УГА з Червоною армією призвело до ліквідації розвідки галицького війська, оскільки більшовики намагалися насамперед прибрати до рук співробітників розвідчого відділу і розстрілювали їх без суду.

Навесні 1920 року УГА та її спецслужби фактично припиняють регулярну діяльність. При цьому більшість армійських старшин та стрільців, співробітників розвідки і контррозвідки переходять у підпілля, поповнюють лави повстансько-партизанських формувань та національно-визвольних рухів і продовжують боротьбу за самостійність і соборність Української держави.

Така ж доля спіткала й Івана Вислоцького. З молодою дружиною за підробленими паспортами він зумів з пригодами через Одесу, Варну і Білгород дістатися Відня. Потім жив і працював у Чехословацькій Республіці, Польщі, Парагваї. За океаном у останні роки життя навчав дітей переселенців читати та писати українською мовою. Помер у 1969 році в Аргентині.