Ольга Михайлівна Басараб

1 вересня 1889 року в селі Підгороддя на Рогатинщині (сучасна Івано-Франківщина) у шляхетській сім’ї народилась Ольга Михайлівна Басараб (у дівоцтві – Левицька).

Під час Директорії Української Народної Республіки Ольга Басараб працювала секретарем Українського посольства у Фінляндії, а пізніше бухгалтером посольства УНР у Відні. У цей період відділ закордонної інформації політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ УНР (так звана загальнодержавна розвідка) активно використовував закордонні дипломатичні представництва, а також діаспору та представників зарубіжних суспільно-політичних кіл, які співчували боротьбі України за незалежність, для добування розвідувальної інформації. Як і багато інших патріотів, Ольга Басараб приєдналася до розвідувальної діяльності в інтересах Української держави.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР у 1923 році Басараб переїхала до Львова, де співпрацювала з Українською військовою організацією (УВО) – підпільною організацією військовиків, заснованою 1920 року колишніми старшинами корпусу Січових стрільців і Української галицької армії. За завданням керівництва УВО доставляла розвідувальну інформацію, виконуючи роль зв’язкової.
Діяльність цієї організації у Галичині серйозно турбувала польську поліцію. Ольга Басараб була заарештована та після тривалих допитів 12 лютого 1924 року знайдена повішеною на вишитому рушнику на ґратах вікна камери. Закатована, вона ще змогла видряпати на тюремній стіні: «Вмираю замучена. Помстіть!».

Загибель українській патріотки та розвідниці призвели до масового обурення людей та протестів членів «Союзу українок», інших об’єднань та товариств Львова, Галичини й осередків еміграції. Смерть Ольги Басараб стала однією з найбільш резонансних подій на західноукраїнських землях у 1920–х роках. Її ім’я оповите ореолом мучеництва у боротьбі за соборну й незалежну Україну.