Побережник Семен Якович

2 лютого 1906 року у селі Клишковці Хотинського повіту, що поблизу Чернівців, народився Побережник Семен Якович.

У серпні 1939 року у Болгарію приїхав англійський інженер-електрик Альфред Муней, яким насправді був радянський розвідник Семен Побережник.      Після одруження він отримав болгарське громадянство і відразу ж – досить впливового родича. Дід дружини був відомим у Болгарії священиком Тодором Панджаровим і головою церковного суду софійської митрополії. Також він підтримував зв’язки з членами царської сім’ї, навіть сам болгарський цар Борис іноді бував у нього в гостях.

Тим часом уже упродовж кількох місяців тривала Друга світова війна. Радянську розвідку цікавила інформація про те, чи використовує Німеччина болгарські порти у своїх цілях і чи піде болгарське керівництво на союз з Гітлером у випадку нападу на Радянський Союз. Навесні 1941 року Побережник повідомив: «До румунського кордону залізницею безперервно перевозяться німецькі війська і спорядження. Усіма шосейними шляхами пройшли моторизовані частини. Крім цього, на південь увесь час просуваються вантажівки, легковики, танки, артилерія, перевозяться катери і мостові ферми». А 12 червня від нього надійшло нове тривожне повідомлення: «У вівторок, 24 червня, Німеччина нападе на СРСР».

З початком бойових дій на німецько-радянському фронті Семен  Побережник отримав завдання добути відомості про базування німецьких підводних човнів і тактику їхніх дій. На одному з обідів у священика Панджарова, де Семен був з дружиною, один з міністрів болгарського уряду розповів про те, що німці розмістили свої підводні човни у портах Варни і Бургаса й виходять на полювання, прилаштовуючись у кільватері радянських кораблів і у такий спосіб успішно долаючи мінні поля. Радянське командування високо оцінило цю інформацію, були вжиті відповідні заходи протидії. Крім цього Наркомат закордонних справ СРСР надіслав Болгарії  ноту протесту стосовно використання її портів гітлерівцями. Через великий скандал уряд мусив піти у відставку, а Німеччина свої підводні човни передислокувала до Румунії. Гітлер запросив болгарського царя Бориса ІІІ до себе для серйозної розмови.

Після повернення царя Бориса ІІІ з Німеччини, Семен Побережник з дружиною були на обіді у священика Панджарова, де також був цар Борис ІІІ. Цілком природно, що за столом зайшла мова про його зустріч з Гітлером. Семен поцікавився, чи не планує Болгарія, за прикладом Румунії й Угорщини, приєднатися до Німеччини у війні проти Радянського Союзу. Борис ІІІ у відповідь сказав, що Гітлер лише цього від нього й домагається, але він дав однозначно зрозуміти, що болгарські солдати проти росіян воювати не будуть. Борис ІІІ зазначив, що болгарські війська можуть допомогти Німеччині у Греції або на інших напрямках, тільки не на радянському фронту. Це була надзвичайно важлива інформація, яку високо оцінили в Ставці Верховного Головнокомандування у Москві.

Після чергової зустрічі царя з Гітлером Семен Побережник доповів у Центр, що вони знову не домовилися про спільні дії проти СРСР. У той же час Гітлер нібито пообіцяв підтримати болгарську армію у разі нападу на неї англо-американських військ.

За якісну роботу керівництво розвідки неодноразово висловлювало Побережнику вдячність, а одного разу навіть повідомило, що він представлений до державної нагороди. Але сталося непередбачуване: його зрадив перевербований місцевий агент. Семена заарештували.

На випадок провалу, загодя було передбачено кілька варіантів поведінки Побережника. Один з них полягав у тому, щоб дати згоду на співпрацю з контррозвідкою ворога, сповістивши Центр заздалегідь обумовленим способом: працюю під контролем. Такий сигнал йому вдалося подати і почалася радіогра, в якій радянська розвідка досить вдало дезінформувала супротивника. Ця гра тривала до 9 вересня 1944 року – до звільнення Софії від фашистів.

На жаль подальша доля Семена Побережника видалась драматичною: після звільнення з полону він потрапив до радянської контррозвідки. 8 вересня 1945 року Особливою нарадою при НКВС СРСР його засудили до 10 років таборів і 2 років проживання у спецпоселенні. І тільки у 1959 році за рішенням військового трибуналу Московського військового округу всі звинувачення були відмінені за відсутністю складу злочину.