Натисни та тримай

Вивідувальна діяльність у контексті запровадження християнства у Київській Русі

В історії України є низка визначальних подій, до яких науковці, дослідники, журналісти і письменники звертаються знову й знову. Серед таких – запровадження християнства у давньоруській державі Київській Русі. Її відзначають 28 липня у день пам’яті святого рівноапостольного київського князя Володимира.

Ті прадавні події знайшли своє відображення у новій книзі дослідника історії розвідки Олександра Скрипника "Українська розвідка. Прадавні часи". Звертаючись до тих часів, автор змальовує їх через призму застосування київськими князями різних елементів вивідувальної діяльності як невід’ємної складової успіхів у військовому чи політичному протистоянні.

Ось як це було за перебування на київському княжому престолі Аскольда, Ольги та Володимира.

Похід Аскольда на Царгород

Аскольд, який княжив у Києві у другій половині ІХ століття, залишив по собі у літописах і народних переказах помітний слід як умілий і далекоглядний воєначальник. 

Аскольд. Мал. Артура Орльонова

На цей період припадає чи не найуспішніший із задокументованих походів русичів на столицю Візантійської імперії. Цьому походові неодмінно мав передувати ретельний збір інформації про ситуацію в Константинополі, наявність у ньому військового гарнізону, оборонних споруд тощо. Принаймні увесь хід подій свідчить про те, що така робота проводилась. Але детальних свідчень про це очевидці тих подій до нас не донесли. Тому залишається лише здогадуватися про способи і шляхи отримання розвідувальної інформації і будувати припущення на підставі небагатослівної констатації фактів у літописних джерелах.

У «Повісті временних літ» зазначається: «Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря. А цесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх [Орифа] послав йому вість, що Русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили».

Прихід війська Аскольда під стіни Константинополя у літописах датований 860 роком. Саме тоді візантійський імператор Михайло ІІІ повів 40-тисячне військо вглиб Малої Азії, щоб дати відсіч «агарянам» (арабам), які завдавали чимало клопотів своїми нападами на кордонах імперії. Водночас майже увесь флот перебував у Середземному морі біля острова Кріт, щоби поквитатися з піратами, які постійно грабували візантійські торговельні судна.

За дивним збігом обставин, того дня шлях руським човнам «всередину Суда» (затока Золотий Ріг) не перепиняв велетенський металевий ланцюг, який тримався на численних поплавках і кріпився до могутніх оборонних стін. Зазвичай цей ланцюг піднімали при наближенні ворожого флоту, і це був рідкісний випадок, коли правило порушили.

До наших днів дійшли тексти проповідей візантійського патріарха Фотія, які відображають тогочасну атмосферу подивування і страху від того, як під стінами міста несподівано з’явилися «варварські кораблі, дихаючи чимсь суворим, диким, погибельним…, вони йшли попри місто, несучи оружейних плавців, загрожуючи місту смертю від меча, і вся надія людська облишила місто, і воно держалося тільки надією на Бога».

Такі збіги не могли бути випадковими. Напевне, Аскольд мав у Константинополі інформаторів, які самі або через посередників передавали відомості про похід імператора на арабів і відсутність у затоці грізного флоту. Ці відомості могли надходити від русичів, які служили в імператорському війську або від купців, які постійно курсували «із варягів у греки».

Опинившись перед лицем реальної загрози і можливої поразки, візантійці змушені були йти на домовленості і відкуповуватися від зухвалого руського війська. Результатом цієї ретельно спланованої князем Аскольдом і прихованої операції стало одержання від греків контрибуції, досягнення певних торговельних домовленостей, а найголовніше – визнання Візантійською імперією Русі як важливого суб’єкта міждержавних стосунків, з яким слід рахуватися. Понад те, руський князь прийняв на себе титул кагана, прирівняний до титулу імператора, чим формально поставив Русь на один щабель із Візантією та Хозарією – найсильнішими тогочасними державами, а ще – прийняв християнство.

 У візантійських історичних хроніках зазначається, що русичі повернулися додому з тріумфом, а князь Аскольд (ще згадується у різних джерелах як Оскольд) і частина його воїнів прийняли хрещення, і нібито князь при хрещенні отримав ім’я Миколай. Зокрема, біограф тогочасних візантійських імператорів оповідає, що імператор прихилив до згоди «нарід руський необорний і поганський, роздаючи йому одежі золоті, срібні й шовкові, а завівши з ним згоду і приязнь, намовив прийняти хрещення».

Про це саме знаходимо згадування і у візантійського патріарха Фотія, слова якого переповідає Михайло Грушевський у праці «Історія України-Руси». Фотій каже, що «Русь, нарід загальнозвісний з своєї нелюдськости й воєвничости, змінила свою поганську віру на християнство, прийняла єпископа і з ворогів стала підвластною приятелькою імперії – себто стала її союзником й обіцяла воєнну поміч».

Отже, Аскольд зумів вдало скористатися інформацією вивідувачів про обстановку в Константинополі, і це свідчить про те, що в тогочасних умовах формування давньоруської державності вже надавалося важливого значення і розробці далекосяжних стратегій, і таємній дипломатії, і розвідувальній діяльності як неодмінній складовій виживання й диктування своїх правил гри в середовищі войовничого оточення.

Читайте продовження історії:  про зовнішньополітичну діяльність княгині Ольги та розвідувальну місію Володимира Великого як передумову запровадження християнства в Київській Русі.

Що ще цікавого

62
0
27.11.2020 Огляд заходів іноземних держав щодо протидії поширенню COVID-19 у світі
83
0
26.11.2020 Огляд заходів іноземних держав щодо протидії поширенню COVID-19 у світі
107
0
25.11.2020 Огляд заходів іноземних держав щодо протидії поширенню COVID-19 у світі