Натисни та тримай

15 липня 1897 року народився Володимир Шевченко – майбутній керівник першого (розвідувального) сектору Генштабу Військового міністерства УНР

15 липня 1897 року в с. Пісочин Пісочинської волості Харківського повіту народився Шевченко Володимир Якович, майбутній керівник першого (розвідувального) сектору ІІ секції (розвідка і контррозвідка) Генштабу Військового міністерства Державного Центру УНР в екзилі (злипня 1934 року по січень 1936 року).

Володимир Шевченко закінчив другу Харківську гімназію і курси Ново-Олександрівського сільськогосподарського інституту в Харкові. Але далі на агронома навчатися не став, захотів бути військовим. На зламі Російської імперії у липні 1917 року закінчив Одеське артилерійське училище, встиг отримати у російській армії звання прапорщика. А потім почався новий період у його житті – служіння Українській державі.

До Армії УНР був мобілізований 1918 року. У 1920 році вже командував кінним полком Гайсинсько-Брацлавської бригади отамана Волинця, легкою кінною батареєю 9-го артилерійського куреня 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. У червні 1922 року закінчив академічні курси Генерального штабу Армії УНР. Та застосувати набуті знання на терені України не встиг. Під натиском більшовицьких військ розпорошені й ослаблені українські частини відступили на територію Польщі, а з ними й Шевченко.

Спершу перебував у таборі інтернованих у місті Каліш, потім проживав у Варшаві. Був одним з ініціаторів створення у 1926 році Товариства колишніх вояків Армії УНР в Чехо-Словаччині. Тоді ж вступив на агрономічний відділ Української господарської академії у місті Подєбради, який закінчив у 1930 році.

Листи Володимира Шевченка цього періоду свідчать, що він уже тоді залучався до організації роботи зі створення уенерівської спецслужби. Перший її керівник Микола Чеботарів ділився з ним думками про необхідність розгортання таємної діяльності в умовах закордону, про організацію, перспективи і напрями роботи спецслужби у нових умовах еміграції.

«У таємній роботі відбулися зміни на підставі досвіду..., – писав він. –  Для мене ясним стало, що для успішної боротьби, потрібно придавати нельогальне значіння «тамошньої роботи». І тоді ж він пропонував «...утвердити організацію молодих активних сил нашого народу…, утворити центр на позиції УНР на чолі з Головним отаманом». Зазначена організація повинна була, за задумом Чеботаріва, стати суто конспіративною, робота її мала зосереджуватися «як на терені України, так і на еміграції».

А в іншому листі наголошував: «Наша робота зв’язана з проклятими більшовиками і різноманітними елементами, серед яких багато підозрілих, або просто провокаційного шумовиння».

 Така довіра означала, що вже тоді Шевченко входив до списку відданих і перевірених осіб, кого могли залучати до розгортання розвідувальної роботи.

Пізніше Всеволод Змієнко, який заступив на посту керівника уенерівської спецслужби Миколу Чеботаріва, у одному з листів до Володимира Шевченка уже окреслював конкретні питання майбутньої співпраці. «Ви на Чешському терені плаваєте як риба в воді, – писав він у квітні 1929 року, – зазнайомлені з місцевими тертями, певно маєте оцінку осіб тамошньої української еміграції, знаєте політичні їхні симпатії та антипатії, як рівно ж хто стоїть позаду тих чи інших організацій, хто працює на користь ворогів наших... А в випадку Вашого від’їзду треба отримати підготовлених інформаторів, які продовжували б Вам подавати потрібні відомості про ці організації…, та ще й таких, що висвітлювали б працю наших органів на тамошньому терені... До цього часу праця освідомляючого характеру була зконцентрована в одних руках на Вашому терені... це перше, а по-друге, належить вже запроваджувати своїх людей в організації нам ворожі, аби посідати відомості з першого джерела, чи знайти з поміж тих організацій людей, які подаватимуть відомості...»

Наприкінці 1929 року Володимир Шевченко був призначений спочатку керівником третього сектора  під назвою «Студії» другої секції Генштабу. З липня 1934 року він очолив розвідувальний сектор «Наступ» уенерівської спецслужби, який проводив агентурну діяльність. Для здійснення окремих розвідувальних операцій особисто виїздив до Луцька.

Перед розвідкою еміграційного уряду УНР керівництво Генерального штабу поставило завдання зі збирання якомога повнішої інформації про ситуацію в Україні та всебічному дослідженні стану справ в Україні. Такі відомості добувалися передовсім через агентуру. Водночас вивчали радянську пресу, різні статистичні, пропагандистські та інші друковані видання, що надходили до Польщі та країн осідання уенерівської еміграції.  Отримані дані після аналітичного опрацювання у третьому секторі Володимиром Шевченком і його помічниками використовували для підготовки матеріалів про становище в Україні. Багато інформаційного та документального матеріалу було про штучно створений більшовиками голод в Україні.

Після ліквідації другої секції Володимир Шевченко став ад’ютантом Військового міністра генерала Володимира Сальського. Проте скасування структури, яка забезпечувала розвідувальну та контррозвідувальну діяльність екзильного уряду, не стало остаточною крапкою у цій сфері. Ще певний час, фактично до початку Другої світової війни, під керівництвом Військового міністра та колишнього керівника розвідувальної секції Генштабу проводилась відповідна робота. Однак уже не так системно, як раніше.

 

 

 

Що ще цікавого

189
1
Закон України «Про розвідку»: законодавче підґрунтя для розбудови новітньої системи зовнішньої розвідки
222
0
На чолі спецслужби еміграційного уряду УНР
348
1
50 років, відданих службі у розвідці