Натисни та тримай

Розвідники доби УНР очима художника-баталіста

Артур Орльонов за основу взяв фото Ольги Басараб із її паспорта. Очі, погляд, вуста, підборіддя – усе це робить її портрет реалістичним і цілісним. Напевне, це саме той випадок, коли фотознімок не завжди передає образ людини, її почуття, внутрішній світ, а художник окремими мазками може довершити.

До 100-річчя зовнішньої розвідки України у Служби зовнішньої розвідки України з’явилася портретна галерея розвідників доби УНР. Образи представників таємного легіону Української революції 1917–1921 років створив головний художник студії Українського батального мистецтва Артур Орльонов.

Ідея відтворення світлин національних героїв на полотні чи папері – не нова.

Водночас, завжди виникає чимало засторог і запитань: наскільки точно вдасться відобразити вже усталений для сприйняття образ?

Чи не втратить зображення, за нерідко притаманною у таких випадках героїзацією, певних людських рис?

Галерея портретів українських розвідників у Службі зовнішньої розвідки України

Чи не призведе це до втрати самоідентичності героя і чи не ліпше користуватися тією, можливо єдиною, пожовклою з роками, затертою, з надірваними кутами чорно-білою світлиною, зафіксованою незнаним фотографом.

Не знаю, чи ставив перед собою такі запитання Артур Орльонов. Напевне, що ставив. Як і всі художники, які зважуються на такий крок. А інакше не варто й братися за пензля.

Артур Орльонов вдався до застосування сепії. Це один із видів графічної техніки, в якому використовуються відтінки коричневого. "Один невірний рух на папері спеціальною паличкою, – зауважив стосовно цього художник, – і вже лінію не зітреш гумкою".

Мені, як автору низки документальних книг про українських розвідників, було цікаво побачити, що з цього вийде.

Свого часу, збираючи матеріали для книги про дипломата і розвідника Федора Боржинського ("Розстріляний на Донбасі "за ізмєну Росії"), я зіштовхнувся з непростим питанням – відсутністю світлини головного героя.

Тоді за сприяння київського художника Миколая Кочубея вдалося створити уявний портрет. Для цього використали спогади очевидців, світлини сина Боржинського, внучки, правнучки.

Коли я потрапив у кімнату-майстерню Артура Орльонова, то зрозумів, що він також не обмежився лише наданими йому світлинами героїв-розвідників.

На екрані комп’ютера знайшли місце однострої доби УНР, характерні типажі людей того періоду, вбрання, зачіски, біографічні дані персонажів, спогади про них.

А ще були консультації з істориками. Це дало змогу чіткіше передати не лише зовнішність, а й, до певної міри, внутрішній світ людини.

Найвиразніше це проявилося у відтворенні образу зв’язкової Української військової організації Ольги Басараб. Досі найпоширенішим був графічний малюнок, де Ольга мала вигляд дорослої зрілої жінки.

Найпоширеніше зображення Ольги Басараб

Водночас, відомо, що її життя обірвалося у 34 роки, і вона тоді зовні виглядала навіть молодшою. А ще маємо спогади сучасників:

"Своїм тактом і інтелігенцією ця невеличка пані (Ольга Басараб) з гарною зачіскою свого ясно-каштанового волосся, з пильним поглядом вдумливих очей і милою усмішкою – будила до себе пошану". (Ірена Вахнянин-Льонер).

"…Середнього росту, круглолиця, …жвава, рухлива, зграбна, ходила скоро і чітко, дещо короткозорі очі розумно дивилися з-під рівних брів, а її щира усмішка, що рідко сходила з її лиця, була з’єднуюча і заразлива" (Кирило Трильовський).

Польський паспорт Ольги Басараб

Фото: музей "Територія терору"

На додачу до цього, Артур Орльонов за основу взяв фото Ольги Басараб із її паспорта. І на папері відтворилася не лише зовнішність, а й характер Ольги.

Очі, погляд, вуста, підборіддя – усе це робить її портрет реалістичним і цілісним. Напевне, це саме той випадок, коли фотознімок не завжди передає образ людини, її почуття, внутрішній світ, а художник окремими мазками може довершити.

Цікаво, що підпис до малюнка (Ольга Басараб) Артур Орльонов спробував відтворити почерком самої Ольги.

Автор - Артур Орльонов

Портрет непримиренного до більшовиків повстанського отамана Орла (Якова Гальчевського), а згодом керівника розвідувального пункту на Волині військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі для мене спершу видався дещо несподіваним для сприйняття.

Досі найбільш уживаними були інші світлини: за часів еміграції, у однострої Війська Польського з трьома орденами за героїзм і відвагу, із гранітного монументу на могилі.

На усіх тих зображеннях – насамперед суворий воїн, командир, борець. Таким він відтворений і на деяких малюнках професійних художників та аматорів.

Але було ще одне фото – із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України, нещодавно введене до наукового обігу. На ньому Гальчевський закарбований у молоді роки.

Яків Гальчевський у молоді роки.

З фондів Галузевого державного архіву СЗРУ

Саме це фото спонукало художника надати образу шляхетності і зобразити Гальчевського у цивільному вбранні з проникливим розумним поглядом.

Зрештою, якщо ми візьмемо біографії визначних учасників Української революції 1917–1921 років, то побачимо, що більшість із них мала вищу освіту – були чи то військовими, чи вчителями.

Яків Гальчевський починав вчи­телювати у церковнопарафіяльній школі. Потім була участь у Першій світовій війні. Після демобілізації повернувся до педагогічної діяльності.

Упродовж якогось часу вчителював, зго­дом завідував сільською школою. На уроках історії учні з цікавістю слухали його розповіді про Богдана Хмельницького, Івана Гонту та Устима Кармелюка. Він усе життя мріяв навчати у школі дітей грамоті, добру і любові. Та не судилося…

Оця інтелігентність, поєднана з вольовим характером, і зробила художній образ Якова Гальчевського людяним, а не надміру героїзованим – із кремнію і сталі.

Автор - Артур Орльонов

Завдяки віднайденій слідчій справі на Петра Ліпка, останнього начальника штабу Армії УНР і одного з організаторів розвідувальної діяльності за часів Директорії, вдалося отримати низку його різнопланових світлин, зокрема у тогочасних одностроях.

Це полегшило роботу художника. Водночас і тут не обійшлося без ретельного знайомства з біографією.

"…Петро Ліпко закінчив 2-класне народне училище, один рік провчився в учительській семінарії, але вчителем стати не судилося. Доля готувала йому блискучу військову кар’єру…

Він прагнув довести і собі й іншим, що виходець із простого козацького роду може не тільки хоробро воювати, а й вміло командувати… У 1911 році закінчив Імператорську Миколаївську військову академію…

Командував дивізіями і армійськими корпусами. Знав німецьку, французьку і польську мови…".

Життєвий шлях Петра Ліпка був непростим, сповненим багатьох драматичних поворотів. Це залишило слід і в його характері, і закарбувалося у світлинах, що дійшли до наших днів, і знайшло своє відображення в образі, створеному художником.

Автор - Артур Орльонов

У роботі над зображенням Миколи Красовського, керівника Інформаційного бюро Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР, художнику довелося "перевдягнути" героя в інший однострій і скоригувати погляд.

На фото, що дійшло до наших часів, Красовський дивиться вбік, а на малюнку – фронтально. Це додає образу виразності. Саме очі у даному випадку найбільше вияскравлюють характер.

Про очі в одному з документальних нарисів зазначено: "Вони випромінювали рішучість, упертість, незворушність і навіть якусь самовпевненість".

А ще під час роботи над цим образом художника вразили слова самого Миколи Красовського з передмови до інструкції для Інформаційного бюро про те, які люди мають працювати в розвідці, з якими рисами характеру.

"…Не всякий має дійсну здатність до справ розвідочно-розшукових, бо це теж є дар Божий – талан, який можна розвивати і довершати, але ні в якім разі не можна його вкоренити в чоловіка, який не народився з цим таланом; не можна вже на підставі того, як не можна по волі стати художником, поетом або скульптором.

Отже, коли хто не почуває в собі того святого вогню, про який зазначено вище, то будь він з найвищою освітою і значним службовим стажем, він не може бути корисним для розвідочно-розшукової організації і йому не місце в рядах тієї сім’ї, яка ІДЕЙНО і безоглядно віддана любимій праці своїй".

Автор - Артур Орльонов

Іван Вислоцький, старшина розвідчого відділу Української галицької армії, на написаному портреті, як і на всіх світлинах, виглядає серйозним, зосередженим і навіть дещо втомленим.

Зрештою, на його віку були участь у Першій світовій війні, російський полон і перебування в таборах в Читі й Уфі, бойові дії в складі Української галицької армії, важкі роки поневірянь в еміграції у Європі й Південній Америці…

Підстав хвилюватися за непросту долю України у нього було більш ніж достатньо. У такому внутрішньому стані його образ і визрів в уяві художника.

Автор - Артур Орльонов

Напевне, найскладніше було писати портрет Петра Філоненка (ще трапляється написання Филоненко, так вибито на надгробній стелі у містечку Саут-Баунд-Брук, США).

Цього відважного повстанського отамана, розвідника Партизансько-повстанського штабу під керівництвом Юрка Тютюнника, вояка УПА влучно охарактеризував начальник спецслужби Державного Центру УНР в екзилі Всеволод Змієнко:

"Петро Филоненко – надзвичайно хоробрий старшина, який, виконуючи покладені на нього штабом завдання, не один раз переходив зі своїм загоном польсько-совєтський кордон і громив у глибині окупованої України чрезвичайки та совєтську міліцію".

Єдине зображення Петра Філоненка вдалося знайти в музеї історії національних спецслужб Національної академії СБУ. На жаль, воно поганої якості. У цій ситуації художнику довелося покладатися на свою інтуїцію.

Автор - Артур Орльонов

Важливіше, звісно ж, не погрішити проти історичної правди, а ще важніше – привернути увагу до певної особистості, змусити зупинитися, звернути увагу на очі, настрій, поворот голови, вбрання, якусь маленьку деталь.

А потім взяти мобільний телефон і задати в пошуковому рядку незнане досі чи недостатньо знане прізвище. І дізнатися більше…

З-поміж представників вітчизняної розвідки цікавих і неординарних особистостей цього періоду набагато більше, ніж змогла увібрати експозиція до 100-річчя зовнішньої розвідки України.

Артуру Орльонову вдалося оживити на папері лише декого. Водночас зроблено ще один крок у процесі відтворення і відродження національної пам’яті, який має тривати постійно.

 

Олександр Скрипник
дослідник історії спецслужб

«Історична правда», 27.03.2019

Що ще цікавого

904
24
У Службі зовнішньої розвідки України оновлено керівний склад
364
3
ЗАГРОЗИ ВТРУЧАННЯ РФ У ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ
Інтерв’ю Голови Укрінформу
335
5
Росія і її сателіти — найбільша загроза світовій розвідспільноті