Історії про розвідників. Конотопська битва

У вересні 1658 року з ініціативи українського гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною під містом Гадяч підписали договір, за яким Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Велике Князівство Руське, яке нарівні з Польщею та Литвою ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої з повним збереженням гетьманського правління, прав і звичаїв українського народу.

Вдатися до такого кроку гетьмана спонукали численні порушення Московським царством міждержавної угоди, укладеної в Москві за підсумками Переяславської ради: московити замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішли з ними на сепаратне перемир’я, втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, посилювали військову присутність на Лівобережжі, підбурювали антигетьманську опозицію до збройних виступів.

Водночас у тексті Гадяцької угоди була така фраза, що козацькі війська воюватимуть разом із військами польськими й литовськими проти спільних ворогів, але не проти Московського царства. Виговський був дипломатом і розумів силу північного сусіда. Але навіть попри це Москва сприйняла цю угоду як зраду.

Навесні 1659 року московський цар оголосив Виговському війну і направив в Україну військо під командуванням князя Олексія Трубецького, чисельність якого становила, за різними даними, від 100 до 150 тисяч осіб. Гетьману довелося докласти неймовірних зусиль, щоб у стислі строки зібрати вірні козацькі полки, закликати на допомогу кримську орду, мобілізувати найманих вояків із Польщі, Молдавії, Валахії, Трансільванії. Це стало можливим завдяки заздалегідь налагодженим добрим контактам із правителями сусідніх країн.

Зрештою, вдалося зібрати приблизно 50 тисяч осіб об’єднаного війська. Наприкінці червня Іван Виговський підійшов із цим військом до Конотопа, де чотири тисячі козаків під командуванням ніжинського полковника Григорія Гуляницького неймовірними зусиллями утримували Конотопську фортецю і на понад два місяці затримали наступ московитів вглиб українських земель.

Виговський просувався із застосуванням перевіреної роками тактики дій козацького війська в поході. На напрямку дій головних сил попереду на відстані від 6 до 15 кілометрів йшов кінний розвідувальний загін чисельністю до 100 осіб. У свою чергу розвідувальний загін висилав наперед і на фланги розвідувальні роз’їзди чисельністю від 5 до 10 козаків. Це дало змогу вчасно помітити і розбити невеликий передовий загін московитів. Від полонених дізналися про місце перебування основних сил князя Трубецького і, що важливіше, про переконання у таборі супротивника, що союзники козаків   кримські татари прибудуть на підмогу не скоро. 

На основі цих відомостей Виговський спланував дії, за яким татари сховалися в засідці в урочищі Торговиця на схід від села Соснівки – головного козацького табору. Сам Виговський вирушив на чолі невеликого загону під Конотоп. Рано вранці 27 червня козаки напали на військо Трубецького і, скориставшись панікою у його лавах, захопили велику кількість коней та вигнали їх у степ. Оговтавшись, московська кіннота контратакувала козацький загін, і Виговський відступив за річку Соснівку до свого табору.

Наступного дня, 28 червня, Олексій Трубецький послав боярина Семена Пожарського на чолі 30-тисячного загону відбірної московської кінноти з наказом наздогнати і розбити козаків, які так зухвало вчинили напад на їхній табір. Подальший перебіг подій засвідчив, що розвідка московитів у цій ситуації діяла не найкращим чином і не мала достеменних відомостей про місце перебування і чисельність козацького війська.

Пожарський переправився через річку Соснівку й отаборився на іншому її боці. Решта московського війська на чолі з Трубецьким залишилася в таборі. Тим часом п’ятитисячний загін козаків зайшов їм у тил, захопив міст через Соснівку, зруйнував його і загатив вночі річку, затопивши низину навколо неї.

Починаючи 29 червня 1659 року вирішальну битву, яка увійшла в історію як Конотопська битва, Іван Виговський достеменно знав розташування ворога, його сили, рельєф навколишньої місцевості. Козацька розвідка у цій ситуації спрацювала бездоганно. На додачу мали необхідні відомості від захоплених у полон московитів. 

Битва розпочалася з того, що вночі невеликий козацький загін несподівано, як вихор, увірвався в табір Пожарського. Невдовзі козаки уповільнили натиск, навмисно дали змогу супротивнику отямитися, а самі почали вдавати, що не туди заскочили і повернули назад, втікаючи до села Соснівки. Коли Пожарський побачив «безладну втечу» козаків, він кинувся з усіма силами переслідувати утікачів.

Виговський впустив Пожарського у Соснівку настільки, щоб ударити на нього зусібіч. За умовними сигнальними пострілами з гармат інший загін козаків атакував московське військо з тилу. Пожарський схаменувся, але було вже пізно. Організованого відступу не вийшло, почалась панічна втеча до греблі. Але втікачі всюди наражалася на перепони і пастки.

На греблі і перед нею утворилися затори. Кіннота і піхота робили спроби перебратися через річку вплав, але загатна гребля зробила своє діло: важка московська кіннота й піші топились у багнистих пливунах. Остаточно приголомшила супротивника атака кримських татар. Оточення виявилось повним. Упродовж дня розгром довершували. Усього знищили майже все військо, що було під командуванням Пожарського, а це 30 000 осіб. Сам князь був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими.

Почувши про розгром Пожарського, князь Трубецький відкликав решту московського війська з облоги Конотопа і почав відступ з України. Козаки з татарами кинулися навздогін і переслідували ворога упродовж трьох днів аж до московського кордону. У запеклих боях захопили багато артилерії, бойові знамена, скарбницю й майже увесь обоз московського війська.

У битві під Конотопом Московське царство зазнало однієї з найбільших у своїй історії поразок. Його військо втратило від 40 до 50 тисяч воїнів, хоч деякі джерела подають більшу цифру. Українське військо втратило загиблими приблизно 4 тисячі козаків, кримська орда – 6 тисяч вершників.

російський історик Сергій Соловйов так описав ті події: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив москву. Трубецький, на котрого поклали найбільші надії, муж на війні щасливий і ворогам страшний, утратив таке величезне військо! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці царська москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи з укріплення москви».