Історії про розвідників. Проникливий Лаврін Капуста

У одному з досліджень про життя і діяльність Богдана Хмельницького  зазначається, що опікуватися питаннями козацької розвідки на зміну Максиму Кривоносу прийшов Лаврін Капуста, який «став очима і вухами» гетьмана. Кривоніс нібито якось зауважив, що йому ліпше шаблею в бою махати і полком командувати, ніж займатися розбиранням перехоплених листів, перевіркою різноманітних відомостей і чуток, засиланням у стан супротивника надійних гінців. При цьому порекомендував замість себе сотника Лавріна Капусту, який «з молодих та ранніх», «знає стільки мов, скільки й сам Богдан», «бував з гетьманом ще у Франції». Звісно, що це доволі умовне трактування тогочасних історичних подій, але не позбавлене підґрунтя.

Про дату народження та молоді роки Лавріна Капусти достовірної інформації немає, як і про обставини його призначення на цю відповідальну утаємничену посаду. Зрештою, правильніше слід говорити не про призначення на посаду, а про довіру гетьмана виконувати при ньому особливі функції. Адже як такого окремого розвідувального відомства не існувало. Натомість у хроніці часів козаччини є письмові згадування про розвідувальну діяльність, що сприяла втіленню стратегічних планів, та ієрархію осіб, які брали участь в організації цієї справи. У цій ієрархії особливе місце посідає саме Лаврін Капуста.

Відомо, що у 40-х роках XVII століття Лаврін Капуста перебував у Запорозькій Січі, у квітні 1648 року брав участь у повстанні реєстрових козаків у Кам’яному Затоні, разом з якими приєднався до української армії під проводом Богдана Хмельницького. Пізніше був учасником Жовтоводської, Корсунської та Пилявецької битв. У листопаді 1648 року він за наказом гетьмана здійснив на чолі окремого корпусу похід на Городок і Перемишль. Є неодноразові згадування про нього як гадяцького полковника.

У лютому 1649 року Б. Хмельницький призначив його суботівським городовим отаманом. Саме так зазначається в історичних документах. Це свідчило про особливу довіру. У Суботові знаходився родовий маєток гетьмана. І хоч ні за розмірами, ні за кількістю жителів цей хутір до статусу міста не дотягував, і там цілком вистачило б сотника, Б. Хмельницький все ж зробив полковника Л. Капусту городовим отаманом, підносячи тим самим його вагу серед свого оточення.

Завдяки такому наближенню до себе відданого і перевіреного в екстремальних ситуаціях козацького полковника Богдан Хмельницький зміг убезпечитися від  неодноразових підступних намірів ворогів отруїти або вбити його. Річ у тім, що Лаврін Капуста одночасно займався як розвідувальною, так і контррозвідувальною роботою.

Але основними завданнями для Л. Капусти все ж були організація і проведення розвідувальної діяльності. Кожен крок він узгоджував безпосередньо з Богданом Хмельницьким, який здійснював загальне керівництво розвідкою і лише до нього надходила вся найважливіша інформація військового чи політичного змісту. На таємних радах спільно обговорювали плани походів і битв.  Так, у вересні 1648 року, коли українське військо стояло під Пилявцями (неподалік нинішнього Старокостянтинова Хмельницької області), провели ефективну дезінформаційну операцію. Спершу поширювали у польському стані різні неправдиві чутки про шляхи руху козацького війська і наміри гетьмана. Завдяки цьому вдалося заманити супротивника на місцевість, яка нівелювала його переваги в кінноті, а самим зайняти вигідніші позиції.

Коли розпочалася битва, Хмельницький невдовзі отримав звістку про наближення йому на підмогу 4–5 тисяч буджацьких татар. Одразу ж визрів план скористатися цим і ввести в оману ворога. У козацькому війську поширили чутку, що підходить чисельна Кримська орда. Того ж дня до поляків нібито випадково потрапив у полон український священик, який під тортурами повідав, що на допомогу козакам підходить 40-тисячне татарське військо. Тим часом Хмельницький на підтвердження цього організував ввечері показову зустріч татарам – козаки радісно вигукували, стріляли з гармат і самопалів.

Вночі полякам вдалося здобути в козацькому таборі язика, який підтвердив звістку про прибуття кількох десятків тисяч татар. Вранці, готуючись до бою, гетьман на підтвердження усіх цих відомостей наказав кільком загонам козаків вивернути кожухи на виворіт, щоб подумали, що це справді татари. Так уже робили раніше. Задум спрацював і на цей раз. У польському стані зчинилася неабияка паніка, і у вирішальний момент битви поляки не втрималися й кинулися тікати.

Іншого разу, під час взяття Бердичева у 1652 році, козаки також вдалися до хитрощів. Тоді польський гарнізон сховався за мурами добре укріпленої монастирської фортеці. До того ж поляки мали перевагу в артилерії: 56 гармат проти 12 у козаків. У цій ситуації вирішили на штурм не йти, а послати до міста свого роду розвідника-диверсанта зі спеціальним завданням. Нібито цю операцію розробляв сам Лаврін Капуста. Він відшукав одного з козаків зі знанням польської мови, який втратив вухо у давньому бою. Йому роздряпали рану до крові, перев’язали, перевдягнули в польський мундир та інсценували нібито його втечу з полону.

Поляки відчинили браму і впустили втікача, який згодом доволі «правдоподібно» розповів про своє перебування у полоні, про катування і про те, як йому вдалося приспати пильність охоронців і вирватися на волю. На доказ він постійно бідкався за своїм відрізаним вухом і поривався помститися кривдникам. Поляки йому повірили. Скориставшись цим, козак вночі відчинив ворота і впустив до фортеці військо Б. Хмельницького, яке за кілька годин захопило місто.

Майже схожа ситуація була і під час облоги Житомира. Тоді в добре укріпленій фортеці, яка височіла на Замковій горі, засіло більше тисячі піших і кінних поляків. Лаврін Капуста запропонував Богдану Хмельницькому авантюрну, на перший погляд, ідею: викрасти з фортеці польського воєводу і в обмін на обіцянку зберегти йому життя змусити поляків здатися. Вночі за мури пробралися троє відчайдухів і почали полювання на воєводу. Однак це була непроста затія, і її реалізувати не вдалося. Зате козаки змогли обеззброїти варту біля брами і відчинити її, чим одразу скористалися козацькі загони, що чатували наготові. Внаслідок вдалих дій фортецю вдалося взяти практично без втрат.

Богдан Хмельницький і надалі активно застосовував досвід обдарованого полковника в інтересах Української держави. Коли він зрозумів, що Лаврін Капуста на своєму посту досяг неабияких здобутків, став масштабно мислити, добре розбиратися в заплутаних хитросплетіннях міжнародної політики і при цьому давати слушні поради, вміти аргументовано переконувати інших на козацьких радах, він у подальшому спрямовував його для виконання важливих завдань уже на ниві таємної дипломатії.