Історії про розвідників. Всюдисущий Іван Богун

Іван Богун був одним із найуспішніших козацьких ватажків у національно-визвольній війні 1648–1654 років. Сучасники описують його як високоосвічену людину, розумну та хитру, яка мала неабияку хоробрість та талант полководця. Цей успіх значною мірою ґрунтувався на тому, що І. Богун ніколи не нехтував розвідкою. І хоч це була не стратегічна розвідка, яка сягала далеко за межі українських земель і яку вміло й наполегливо упродовж багатьох років вибудовував Богдан Хмельницький, та все ж уміння своєчасно здобувати відомості про шляхи просування ворожого війська, його склад, чисельність, моральний стан неабияк сприяли успіху на полі бою.

У документальних джерелах відсутні більш-менш вірогідні дані про походження, рік та місце народження Івана Богуна. Упродовж 1640-х років він нібито вів звичайне для реєстрового козака життя і періодично брав участь у військових походах проти кримських татар та переймав їхні торгові обози до Московії. У період Національної революції став кальницьким полковником. У 1650 році він уже перебував поряд із Богданом Хмельницьким і мав неабиякий авторитет серед козаків.

Велику славу Іван Богун здобув у 1651 році. Тоді, у лютому, польське військо на чолі з М. Калиновським вирушило з Кам’янця-Подільського, де стояло обозом, на Брацлавщину. Хмельницький наказав Богунові прямувати до Вінниці й там зупинити ворога.

Богун сам завчасно прибув у місто і очолив його оборону. Він дав команду зміцнити укріплення на шляху ймовірного штурму, а ще облаштував запасні позиції у сусідньому монастирі на випадок, якщо виникне необхідність відійти і сховатися під захистом надійних стін. Водночас відправив назустріч полякам розвідувальні загони, які мали зібрати інформацію про їхнє військо і про ймовірний час підходу.

Невдовзі розвідка повідомила, що основну ударну силу поляків складає важка кавалерія, закута в металеві лати. Ці кінні частини рухалися попереду, а за ними – численний обоз із піхотою і озброєною челяддю. Богун із частиною своєї кінноти зустрів поляків на околиці міста. Він чітко все прорахував, тому подальші події розгорталися за його сценарієм.

Бій був короткочасним і тривав доти, поки основні сили кінноти ворога не підійшли й не стали тіснити козаків. «Втеча» відбувалася за заздалегідь визначеним маршрутом, який пролягав через затягнутий кригою Південний Буг. Польська кавалерія кинулася навперейми і потрапила в пастку. Напередодні козаки, точно розрахувавши, в якому напрямку за ними гнатимуться вороги, прорубали великі ополонки та закидали їх соломою. За ніч ополонки затягнуло тонким льодом. А зверху лід ще й притрусили снігом.

Поляки навіть не встигали стримувати своїх коней, як опинялися під водою. Під неабиякою вагою лід ламався і в інших місцях. Ті, хто доскочив до берега, потрапляли в іншу халепу: круті береги за наказом Богуна ще загодя облили водою і вони перетворилися на ковзанку. А згори уцілілих нападників оборонці добивали з гармат і рушниць.

С. Лянцкоронський, який керував польськими передовими кінними частинами, ледве врятувався втечею. Невдовзі підійшла решта війська на чолі з М.  Калиновським і взяла в облогу Вінницю. Але богунівці вміло захищалися, аж доки не підоспіла допомога від Богдана Хмельницького. Спільними зусилля ворога вдалося здолати. Залишки польського корпусу розгромила кіннота Богуна, перетворивши відступ на втечу.