Історії про розвідників. Вигадливий Максим Кривоніс

Зірка козацького полковника Максима Кривоноса (також згадується як Перебийніс) яскраво спалахнула у стрімких подіях Національної української революції 1648 року. У той час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорозького».

Максим Кривоніс мав неабиякий військовий хист, часто діяв нестандартно, вигадував різноманітні ходи у протистоянні з ворогом, перед тим як ставати до бою, ретельно розвідував позиції супротивника, і це завжди приносило успіх.

У першій великій битві, під Жовтими Водами, він виступав у ролі першого полковника, тобто заступника гетьмана. Під його орудою формувався табір повстанців, йому підлягала вся козацька артилерія. Невдовзі він здогадався поставити гармати на лафети. Це стало неабиякою дивиною для козаків і поляків, які досі перевозили гармати возами. Водночас артилерія стала маневренішою.

Частенько він виступав і в ролі дипломата. Так, під Жовтими Водами прибув до польського табору і від імені гетьмана вів переговори. Тоді поляки ще не збиралися йти на поступки, але невдовзі під натиском козацьких загонів почали відступати.

Щойно козацька розвідка доповіла, що поляки залишили свої позиції і почали відходити, Кривоніс на випередження їм повів у обхід свій загін до урочища Княжі Байраки і цілу ніч готував для ворога вовчі ями, завали та засідки. Усе це козаки зробили так майстерно, що поляки одразу не помітили пастку, а коли зрозуміли, було вже пізно. Козакам лишалося хіба що наздоганяти й добивати їх по болотах і чагарниках.

У битві під Корсунем Богдан Хмельницький і Максим Кривоніс вдало використали тактику, застосовану у Жовтих Водах. По отриманню звістки про поразку війська Стефана Потоцького у битві під Жовтими Водами головні сили Речі Посполитої під проводом гетьмана великого коронного Миколая Потоцького і гетьмана польного Марціна Калиновського відступили з-під Чигирина до Корсуня. Це було добре озброєне регулярне військо, але його сильно обтяжував панський обоз, що рухався дуже повільно й заважав маневрам. Туди ж рушила повстанська армія – піхота Богдана Хмельницького разом із кримською кіннотою Тугай-бея.

Козацька розвідка доповіла, що на з’єднання з польськими урядовими військами рухаються сили найбільшого землевласника Лівобережної України князя Яреми (після прийняття католицизму – Ієремії) Вишневецького. Щоб не допустити приходу цієї підмого, Хмельницький послав розвідувально-диверсійні загони, які знищили човни та всі переправи через Дніпро.

Невдовзі козацька армія наздогнала ворога, але, враховуючи кількісну перевагу поляків, у відкритий бій не вступала. Богдан Хмельницький мав хитрий план. Ще звечора, демонструючи готовність до переправи всіма силами через річку Рось, він водночас потаємно відправив в обхід польському табору загін козацької піхоти з артилерією. Командування цим загоном поклав на Максима Кривоноса.

Козацький полковник непомітно із шеститисячним загоном обійшов польське військо й улаштував засідку в урочищі Горохова Діброва за 8–10 верст від Корсуня. Козаки перекопали балку ровом, зробили з дерев завали й загатили річку. Затоплена балка перетворилася на в’язке багновище. Саме там, у  лісовій долині, де проходив шлях поміж двох круч, Хмельницький дав  бій численній польській армії.

Корсунська битва була не просто однією з гучних перемог козацького війська, вона стала сигналом загального повстання по всій країні і знаменувала собою небувалий доти розмах визвольної боротьби. Це була операція, проведена на найвищому рівні з умілим застосуванням усіх елементів військової стратегії й тактики, поєднаних із розвідувальним супроводом і застосуванням методів дезінформації супротивника.

Після Корсунської битви Максим Кривоніс тривалий час діяв самостійно. Його полк, що незабаром обріс загонами повстанців і трансформувався у повстанський корпус, невдовзі зіткнувся з військами князя Яреми Вишневецького. Це було запекле і непримиренне протистояння.

Перекинувши свої полки на Брацлавщину, Кривоніс штурмом здобув міста Бершадь і Ладижин, які належали цьому войовничому магнатові. Кожен штурм розпочинався лише після ретельної підготовки і завжди супроводжувався застосовуванням якоїсь вигадки чи військової хитрості.

Так, щоб уникнути великих втрат при штурмі міцно укріпленого Немирова, Кривоніс переодягнув у польські мундири загін своїх козаків і ті нібито як допомога Вишневецького місцевому гарнізону чітко вишикуваним строєм зайшли через фортечну браму до міста. Цим ввели в оману і польських офіцерів, і коменданта міста, і його оборонців. Поки ті не схаменулися, козаки швидко обеззброїли варту на вході і дали змогу основним силам зайти всередину. Повстанці стали господарями Немирова, майже не зазнавши втрат.

Після цих перемог Кривоніс став чи не найзапеклішим ворогом для Вишневецького, який наказував убивати всіх місцевих мешканців, на кого падала хоча б найменша тінь у співпраці з ватажком повстанців. Невдовзі трапилася нагода зійтися на полі бою віч-на-віч і помірятися силами. Сталося це поблизу Махнівки на Поділлі.

Козаки і цього разу подбали про невеличку пастку для поляків. Заховавши поза шанцями значну частину своєї артилерії, Кривоніс добре прикрив її загонами піхоти. Не помітивши гармат, Вишневецький кинув на піхотинський оборонний вал кінноту. Не встигла вона ще й доскочити до козацьких позицій, як її накрило масованим артилерійським вогнем. У вирішальний момент бою Кривоніс повів кінний загін в атаку, і це довершило успіх. Нібито саме в цьому бою відбувся його особистий поєдинок із Яремою Вишневецьким, хоча прямих документальних свідчень про такий двобій і немає. 

Невдовзі військо Кривоноса взяло добре укріплені неприступними фортечними стінами містечка Бар, Тульчин, Полонне та інші. В одному випадку, як це сталося в Барі, вночі зробили підкоп під мурами, заклали вибухівку і наступного дня після підриву увірвалися до фортеці через пролом. В інших випадках знаходили спільників серед оборонців міст, з-поміж яких виявилося чимало українців, що співчували повстанцям. Ті у вирішальний момент відкривали ворота або допомагали здолати опір польських жовнірів зсередини. Щоразу Кривоніс проводив ретельну розвідку, перш ніж іти на приступ, щоб уникнути численних втрат, і це було запорукою багатьох перемог.