Історії про розвідників. Засідка над Прутом

Після перемоги над польським військом у Цецорській битві 1620 року Османська імперія почала готуватися до завоювання Речі Посполитої. Навесні 1621 року султан Осман ІІ зібрав велике військо і рушив у похід через Молдову. Його бойові сили становили близько 100 000 чоловік. До османського війська приєдналася 60-тисячна кримська орда. Ослаблена поразкою під Цецорою Річ Посполита перебувала у політичній ізоляції через ворожі відносини із Московською державою, Швецією та іншими країнами. Могли зібрати лише 30-тисячне військо. Потрапивши в скрутне становище, поляки звернулися до козаків із закликом взяти участь у війні проти Османської імперії, обіцяючи їм розширити права та привілеї.

На козацькій раді запорожці вирішили стати на захист православного світу від нашестя турків і татар. Поки османська армія рухалася західним узбережжям Чорного моря, запорожці всіляко їй шкодили. Одна частина козаків морем відправилась до Трапезунда, а друга – в район Дунаю, де турки зводили міст для переправи своєї армії. Султан відрядив 150 кораблів різного типу, щоб покласти край цим нападам. Але в морському бою запорожці вийшли переможцями, потім висадились на берег над Прутом і зав’язали бої з сухопутною ордою. Ці дії неабияк гальмували просування супротивника.

Доволі активно діяло козацьке військо під проводом гетьмана Якова Бородавки-Нероди. Чи не вперше в історії українського війська він вдався до тактики використання численних розвідувальних загонів не лише для збирання інформації, а й для нав’язування турецько-татарським передовим загонам боїв. Це була не розвідка боєм, відома з давніх часів. Нова тактика застосовувалася для того, щоб дезорієнтувати турецько-татарське командування стосовно шляхів пересування своїх головних сил, збити ворога з курсу, змусити рухатися спустошеною територією, загальмувати його рух і тим самим дати змогу об’єднатися українсько-польсько-литовським військам для вирішальної битви.

Один із таких розвідувально-диверсійних загонів чисельністю в кількасот осіб, що здійснював рейд по передових позиціях ворожого війська, наштовхнувся на татарську орду. Це сталося неподалік переправи через річку Прут. Козаки вирішили зайняти оборону на стратегічно важливому рубежі і таким чином заблокувати переправу. Приблизно сотня козаків засіла у великій печері з одного боку річки, а інші окопалися в лісі на іншому березі. Коли турки наблизилися до печери, то потрапили під сильний вогонь із самопалів. Скільки не йшли на штурм, все марно. Тільки димом вдалося викурили козаків зі схованки. Коли вже дим став виїдати очі, ті змушені були вискакувати під кулі й шаблі яничар, одразу вступали в бій і всі як один загинули.

Ті козаки, які переправилися через Прут, заклали табір і цілий день боронились від ворогів. По них постійно гатили з гармат, але марно. Тоді султан кинув у бій відбірні підрозділи яничар, а сам сів біля намету в очікуванні на голови оборонців. Але запорожці знову відбили напад, протримавшись до настання ночі. Під прикриттям темряви козаки вислизнули з табору, розділилися на дві частини і відступили лісом. На ранок їх наздогнали й змусили знову стати табором. Лише під вечір туркам вдалося прорвати оборону захисників, увірватись до табору й захопити 30 зранених і ослаблених козаків, що лишалися в живих і вже ледве тримали в руках зброю. Усіх їх султан наказав посікти ятаганами перед своїм наметом.

Цей вчинок козаків у тогочасних історичних хроніках порівнювали зі звитягою 300 спартанців, які у 480 році до нашої ери стримували військо перського царя Ксеркса біля Фермопіл.