кремль маскує репресії під адаптацію мігрантів

Влада рф розпочинає пілотний проєкт зі створення так званих центрів адаптації для мігрантів у кількох регіонах – зокрема в Кемеровській, Челябінській областях, республіках Татарстан і Саха (Якутія), а також Хабаровському краї. Офіційна риторика – допомога іноземцям у «соціальній, культурній та юридичній інтеграції». Реальна мета – контроль, сегрегація та підготовка до нового етапу репресивної міграційної політики.

У майбутньому кремль обіцяє розгорнути аналогічні центри по всіх «регіонах з підвищеним міграційним навантаженням» – формулювання, що залишає широкий простір для довільного трактування та дискримінаційної вибірковості.

Станом на сьогодні на міграційному обліку в рф перебуває понад шість мільйонів іноземних громадян. Переважна частина – трудові мігранти з країн Центральної Азії: Таджикистану (31 %), Киргизстану (10 %), Узбекистану, Казахстану, Вірменії. Більшість – працездатні люди, які забезпечують базові ланки російської економіки.

Попри заяви про підтримку, москва вкладає у цей проєкт мізерні кошти. На 2024 рік на культурну та соціальну адаптацію іноземців було передбачено лише $31,1 тис. Водночас новий проєкт оцінюється в $1,3 млн щороку – цифра, яка на тлі бюрократичної машини – більше як символічна ставка на контроль, ніж як реальна інвестиція в інтеграцію.

Окрему тривогу у діаспор викликає анонсоване створення в структурі мвд рф нової служби з питань громадянства та реєстрації іноземців. Враховуючи загальну тенденцію до централізації та репресивного управління, слід очікувати перехід від «адаптації» до посиленого нагляду і, у перспективі, жорстких обмежень для мігрантів.

Показовим є і нещодавній провал освітньої інтеграції: з 1 762 дітей мігрантів, які подали документи на вступ до російських шкіл, до мовного тестування допустили лише 335 – тобто 81 % фактично позбавили доступу до освіти.

Риторика «інтеграції» дедалі більше нагадує спробу маскувати збільшувану ксенофобію під виглядом турботи. Головна мета таких антимігрантських заходів – потреба поповнення військ країни-агресора.

А отже, нові «адаптаційні» центри можуть стати не «простором допомоги», а черговим етапом системного тиску на мігрантське середовище, яке і без того існує на межі правового вакууму.