Росія посилює свій вплив у Центральноафриканській Республіці

12/10/2021
singleNews

За останні кілька років Росія швидко розширила свій вплив у Центральноафриканській Республіці (ЦАР), використовуючи військову підтримку, щоб стати найближчим союзником президента Туадери. Схильна до переворотів і заколотів, ЦАР вже понад 20 років охоплена конфліктами. У республіці, що має найнижчу у світі тривалість життя, кількість внутрішньо переміщених осіб зросла до рекордних 722 тис., ще 733 тис. проживають за кордоном як біженці. Понад 60 відсотків населення, або 3,1 мільйона з 5 мільйонів людей, потребує термінової допомоги. У деяких частинах північного заходу люди стикаються з умовами, схожими на голод. Хоч уряд і володіє владою в столиці Бангі, він відсутній у провінціях, де повстанці і збройні групи здійснюють свою власну форму грабіжницького правління, – ідеться в аналітичному дослідженні Crisisgroup.

Розчарований нездатністю миротворців ООН продовжити місію, 2017 року Туадера звернувся до Росії по зброю та військових інструкторів для підтримки безладної армії ЦАР, залучивши приватну військову компанію Wagner Group. Москва стверджує, що не має зв'язків з Вагнером, заявляючи, що компанія може вільно продавати свої послуги іншим суверенним урядам, як вважає за потрібне. Але панує думка, що Вагнером керує і фінансує близький до Кремля бізнесмен Євген Пригожин, який перебуває під санкціями США за спробу втручання у вибори в США 2016 року. У 2020 році Міністерство фінансів США також ввело санкції проти компаній і людей, які працюють від імені Пригожина, «щоб посилити вплив Росії в Центральноафриканській Республіці». Сам Пригожин заперечує будь-які зв'язки з Вагнером.

Спочатку центральноафриканці вітали підтримку Москви, сподіваючись, що Росії вдасться придушити конфлікт у країні, де інші іноземні держави зазнавали невдачі. Проте їхній ентузіазм згасає через залежність Туадери від російських радників, тенденцію його уряду придушувати інакомислення та звинувачення у порушеннях прав людини в кампанії проти повстанців. Замість того, щоб знищувати збройні угруповання, підрядники вчиняють зловживання, які викликають насильство у провінціях і розпалюють партизанську війну проти урядових військ з боку повстанців.

У березні Робоча група ООН з найманців вперше забила тривогу з приводу діяльності Вагнера. Вона отримала повідомлення про страти без надзвичайних обставин, катування та насильницькі зникнення. У червні експертна група ООН звинуватила російських інструкторів і солдатів ЦАР у великомасштабному пограбуванні, застосуванні надмірної сили та невибірковому вбивстві.

Непрозорі відносини уряду з Росією та утаємниченість навколо участі Вагнера вбили клин між ним і його традиційними донорами – ЄС, США та Францією. ЦАР покладається на західних донорів, щоб забезпечити більше половини свого державного бюджету в 496 мільйонів доларів. Водночас деякі донори поставили суворі умови щодо майбутніх виплат через побоювання, що кошти чи обладнання можуть опинитися в руках непідзвітних приватних військових. Наприклад, MINUSCA припинила постачати армії паливо після того, як знайшла докази того, що найманці використовували його для власної техніки. Тож нині ЦАР має збалансувати переваги військової і політичної підтримки Росії з прерогативою фінансової підтримки Заходу, від якої вона і далі залежатиме.  

Іще більше розколів створили жорсткі медіа-кампанії. Напередодні виборів 2020 року Росія та Франція звинувачували одна одну в тролінгу, пов’язаному з їхньою роллю в ЦАР. Це навіть змусило Facebook призупинити сотні фейкових акаунтів, пов’язаних із російською та французькою владою. Невеликі вуличні протести проти регіонального блоку «Економічне співтовариство держав Центральної Африки, Франції та MINUSCA» збіглися з появою онлайн-контенту, який знущався з сусідів ЦАР та інших іноземних партнерів, одночасно прославляючи роль Росії у «визволенні» країни. Велика частина цього контенту відображає підтримку центральноафриканцями політичної та військової участі Росії. Тож через дезінформацію Франція призупинила бюджетну підтримку уряду ЦАР.

Найбільше занепокоєння викликає прагнення Туадера переробити зруйновану економіку ЦАР на користь інтересів російського бізнесу. Військові наступи зосереджено саме в районах, багатих на корисні копалини. А це викликає підозри, що уряд більше зацікавлений у захисті алмазів і золотих багатств країни, ніж у захисті цивільного населення. Конфлікт навколо мінеральних ресурсів ЦАР може посилитися через побоювання, що уряд передасть Вагнеру контроль над зонами видобутку. Саме у 2018-му – році прибуття вагнерівців – уряд надав ліцензію на видобуток золота й алмазів російській компанії Lobaye Invest SARLU. В ООН стверджують, що дві компанії «взаємопов’язані», а російські ЗМІ пов’язують Lobaye безпосередньо з Пригожиним.

Тож Туадера стоїть перед важким вибором із Вагнером. Вагнерівці захистили його від спроби державного перевороту і вперше за десятиліття змінили баланс сил на місцях на користь уряду. Та незважаючи на безпрецедентні досягнення Вагнера на полі бою, вчинені найманцями і силами безпеки серйозні зловживання ризикують призвести до ще більшої війни. Як би складно це не було, Туадері доведеться співпрацювати з лідерами повстанців, щоб полегшити страждання сільських жителів і припинити військові дії. І першим пріоритетом Туадери має бути забезпечення дотримання одностороннього режиму припинення вогню, аби доставити гуманітарну допомогу. Також уряд має вжити заходів для стримування провокаційного контенту у соціальних мережах і в місцевих газетах, щоб розрядити напружену політичну атмосферу. Враховуючи досвід Росії щодо онлайн-впливу, багато хто підозрює, що поширення дезінформації пов’язане саме з її присутністю в ЦАР.

Нарешті, є очевидна потреба в єдиній політиці між усіма зовнішніми партнерами в ЦАР. Адже більшість держав-партнерів і міжнародних інституцій сприймають використання урядом безпідзвітних іноземних найманців як перешкоду для припинення конфлікту.

Політична доля Туадери все більше залежить від Росії (і Вагнера), і є мало шансів, що він змінить обраний курс. Проте західні партнери ЦАР мусять продовжувати наполягати на більшій прозорості в його політиці.