Розсекречена історія: тіньовий фронт Мирона Коновальця

Ім’я Євгена Коновальця заслужено вписане в історію українського визвольного руху. Натомість його брат Мирон довгий час залишався в тіні – не через відсутність заслуг, а через характер своєї діяльності: важливої, але непублічної. Архівні документи Служби зовнішньої розвідки України дають змогу пролити світло на цю постать.

Народився Мирон Коновалець 22 липня 1894 року. Закінчив Академічну гімназію у Львові, служив в австрійській армії, а після війни здобував юридичну освіту у Празі. Вже тоді активно включився у громадсько-політичну діяльність, ставши одним із лідерів українського студентського руху. У Празі він очолював кілька організацій, редагував журнал «Національна думка», вів ідеологічну боротьбу з комуністичними осередками.

Найбільше значення мала його участь у діяльності Української військової організації (УВО). Хоча формально Мирон не обіймав керівних посад, саме він координував чеський осередок, опікуючись зв’язками, фінансами та розвідкою. Агент НКВС «Чабан» свідчив: «Він був найкращим інформатором і шпигуном Євгена Коновальця… Для брата неофіційно зробив більше, ніж міг би офіційно».

Після переїзду до Львова в 1925 році Мирон залишався активним у підпільній роботі УВО. Він редагував провідні українські видання, співпрацював із ключовими діячами українського національного руху, здійснював поїздки до Данцига на зустрічі з братом і його заступником Андрієм Мельником.

Зі свідчень «Чабана» постає портрет виваженого, надійного діяча, який завдяки «вмінню мовчати» був незамінним у делікатних завданнях. Його не бачили як керівника, але високо цінували як виконавця і зв’язкового.

У повоєнний час Мирон жив у Мюнхені, де очолював тижневик «Християнський Голос» та Спілку українських журналістів на еміграції. Радянські спецслужби фіксували його активність, але не проводили глибокої розробки. Помер він 14 жовтня 1980 року – як і жив, залишаючись вірним справі, якій присвятив життя.

Повну історію про Мирона Коновальця читайте тут.