Іван Вислоцький

Вислоцький Іван народився 24 липня 1893 року у родині священика в селі Лелюхові повіту Новий Санч на Лемківщині. У 18-річному віці добровольцем вступив до Австро-Угорської армії, згодом закінчив школу розвідників у Брегені, після чого займався виконанням окремих завдань при штабі корпусу, що базувався у Перемишлі. Під час Першої світової війни потрапив у російський полон і був вивезений до Чити, а пізніше до Уфи. У 1917 році дістався Києва, де вступив до Корпусу Січових Стрільців у ранзі чотового, а згодом отримав звання хорунжого. Брав участь у заходах з охорони голови Центральної Ради Михайла Грушевського. 

Із 1919 року служив у розвідчому відділі Української галицької армії. Тоді робота розвідки за етапами діяльності поділялася на два головні періоди: галицький, під час якого тривала війна з поляками, і наддніпрянський, коли точилися бойові дії з красной та Добровольчою арміями. За завданням керівництва розвідувального відділу І. Вислоцький здійснив кілька рейдів у тил більшовицької армії і здобув важливу інформацію. Під час виконання одного із завдань очолюваному ним загону вдалося висадити у повітря залізничний міст на південь від Коростеня у той час, коли через нього їхав більшовицький поїзд зі зброєю і особовим складом.

Навесні 1920 року УГА та її спецслужби фактично припинили регулярну діяльність. При цьому більшість армійських старшин та стрільців, співробітників розвідки і контррозвідки, серед яких був і І. Вислоцький, перейшли у підпілля, поповнили лави повстансько-партизанських формувань та національно-визвольних рухів і продовжили боротьбу за самостійність та соборність Української держави уже в інших умовах.

У 1936–1939 роках І. Вислоцький працював у львівському видавництві. Перед приходом красной армії у вересні 1939 року з родиною дістався рідної Лемківщини, а восени 1941 року оселився у Самборі, де займався виданням нових шкільних підручників, позбавлених комуністичних стереотипів.  У 1944 році з родиною опинився в таборі для переселенців у Німеччині, звідки у 1948 році виїхав до Парагваю. За океаном у останні роки життя навчав дітей переселенців читати та писати українською мовою. По собі залишив спогади, що стосуються політичної та воєнної розвідки за часів існування українського війська 1917–1919 років.

Помер 1969 року в Аргентині.