Микола Красовський

Микола Олександрович Красовський народився 31 березня 1871 року в Києві в сім'ї православного священика. Службову діяльність почав у 1903 році помічником пристава у м. Ніжин Чернігівської губернії. З 1908 року  працював у Київській міській поліції. Упродовж певного часу виконував обов’язки начальника розшукового відділення. За короткий проміжок часу, очолюючи кримінальний розшук Києва, розкрив десятки резонансних злочинів і зарекомендував себе одним з кращих розшуковців.

Брав участь у розслідуванні однієї з найрезонансніших справ у дореволюційній царській росії, яка прогриміла на увесь світ – так званій «справі Бейліса» стосовно убивства 13-річного учня Києво-Софіївського духовного училища Андрія Ющинського. У скоєнні злочину намагалися звинуватити експедитора Київського цегельного заводу Менахема Менделя Бейліса, який нібито здійснив ритуальне убивство.  Завдяки наполегливості М. Красовського вдалося вийти на слід справжніх убивць і запобігти єврейським погромам у Києві.

Українська Центральна Рада залишила М. Красовського на службі як офіцера, який прийняв ідею національної державності. У березні 1917 року він був призначений комісаром кримінально-розшукового відділення міліції м. Києва. Київський кримінальний розшук очолював до червня 1918 року. Потім був членом підпільної організації, яка боролася зі спецслужбами австро-німецьких військ, що дислокувалися в Україні за Брестським договором, входив до складу нелегального Комітету порятунку України. У липні 1918 року був заарештований німецькою контррозвідкою і згодом за вироком німецького воєнно-польового суду засуджений до двох років тюремного ув’язнення.

Після зречення від влади гетьмана П. Скоропадського  М. Красовський у грудні 1918 року був звільнений із в’язниці. Від квітня 1919 року працював у Міністерстві внутрішніх справ УНР. З травня 1920 року по кінець 1921 року очолював «Інформаційне бюро» Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР. На чолі цієї структури відзначався принциповістю і наполегливістю, приділяв багато уваги організації агентурної роботи, особисто розробляв ряд нормативних документів, закладаючи в них основи цієї специфічної діяльності національних розвідки і контррозвідки. Під керівництвом М. Красовського вдалося запобігти замаху на Симона Петлюру й затримати організатора цієї акції.

М. Красовський був непримиренним до ворогів УНР. Неспроста більшовики призначили за голову кожного співробітника Інформбюро по 300 тисяч карбованців, а сам орган називали «петлюрівською ЧК».

Після еміграції українського уряду на територію Польщі займався розвідувальною і контррозвідувальною роботою у нових умовах. У 1934 році під час спроби пробратися на територію України з розвідувальним завданням від спецслужби Державного центру УНР у екзилі був затриманий органами дпу срср. Подальша доля невідома (ймовірно, був розстріляний).

Доля членів родини на сьогодні невідома.

За новітніх часів про полковника Армії УНР М. Красовського як одного з найвизначніших представників національних спецслужб періоду Української революції 1917–1921 років і творців української розвідки написано низку статей і нарисів у ЗМІ та книгах, знято документальний фільм і створено художній портрет. У 2022 році з метою увічнення пам’яті М. Красовського встановлено меморіальну дошку на будинку, де він мешкав у Києві на вул. Ярославів Вал, 21/20а.