«Активізувати агентурні заходи проти мораторію на протистояння в українському визвольному русі»

У 1980-тих роках в середовищі української еміграції дедалі більших форм набував рух за консолідацію українців у всьому світі, розвиток національної ідентичності, об’єднання зусиль у боротьбі за вільну й незалежну Україну, пошук компромісів стосовно низки гострих питань лідерства у визвольному русі, шляхів досягнення поставленої мети. Аби не допустити цього, кдб срср здійснював комплекс активних заходів з посилення розбіжностей і протиріч між найчисельнішими і авторитетнішими еміграційними центрами й організаціями за кордоном. Про це свідчать окремі циркуляри, довідки і вказівки, які збереглися в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України.

На початку 1987 року резидент кдб у Парижі надіслав шифртелеграму в москву під назвою «Про звернення Проводу українських націоналістів». У ній ішлося про звернення ПУН до українців у всьому світі, яке стало предметом жвавих обговорень у діаспорі.

«Ми є свідками посилення боротьби московського імперіалістичного центру, – цитувалися в ШТ основні положення звернення, – спрямованої і проти діячів спротиву в Україні, і проти діяльності українців у вільному світі. Останнє десятиріччя, на жаль, проходить в безрадісних умовах деконсолідації українського політичного життя, у полеміці оцінок подій в Україні в період війни, причин нездорових стосунків в українському політичному, громадському, навіть церковно-релігійному і науковому житті».

І далі в ШТ зазначалося, що для протидії цьому вкрай небажаному процесу мельниківський Провід пропонував напередодні святкування тисячоліття хрещення Русі оголосити мораторій на здійснення публічної полеміки з приводу протиріч з іншими українськими політичними формуваннями в оцінці подій минулого, зокрема з бандерівськими Закордонними частинами ОУН.

«Не відмовляючись від конструктивної дискусії про шляхи надання допомоги українському народові на батьківщині, – закликав ПУН, – ми пропонуємо іншим організаціям приєднатися до мораторію хоча б до закінчення церемонії святкування тисячоліття хрещення».

Резидент кдб акцентував увагу на заклику, що звучав у зверненні, до «єдності в головній справі – безкомпромісній боротьбі з поневолювачами України». Наводилися висловлювання ПУН, що запропонована ініціатива «сприятиме розвитку українського життя в еміграції і об’єднанню зусиль проти всіх сил, які ведуть антиукраїнську діяльність в країнах західного світу». І все це вінчалося висновком, що до таких публічних закликів про оголошення мораторію на протистояння в політичній боротьбі призвів «комплекс активних заходів, здійснених Центром і українською філією [кдб срср] з посилення розбіжностей і протиріч між бандерівськими і мельниківськими наццентрами» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 16110. – Т.5 – Арк. 110–111).  

Як свідчать розсекречені документи, цю ШТ одразу переслали до кдб урср, який у тексті фігурує як українська філія. На телеграмі є доволі красномовні резолюції: «Використано в інформації цк компартії України», «Для використання в зведенні та активізації агентурних заходів стосовно зриву мораторію», «В Службу «А» ПГУ кдб срср направлено пропозицію з протидії руху за консолідацію зусиль наццентрів».

Серед окремих заходів, які здійснювалися органами кдб урср у 1988 році на виконання резолюцій з москви, привертають увагу такі. У довідці «До питання про ситуацію і процеси у закордонних наццентрах», датованій 9 вересня 1988 року, зазначалося, що після проведення останніх Великих Зборів ОУН бандерівського та мельниківського крила, а також конференції Закордонного представництва Української Головної Визвольної Ради (ОУН «за кордоном» або «двійкарі») «у стосунках між зазначеними українськими політичними партіями за кордоном намітилися нові тенденції, які проявляються  у спробах стирання наявних між ними протиріч і розбіжностей, пошуку основи для переговорів і проведення спільних організаційних заходів, помітному зниженню гостроти взаємних нападів у націоналістичних друкованих органах» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 16110. – Т.5 – Арк. 137).   

Зокрема, йшлося про те, що одними з перших кроків, які могли свідчити про можливість досягнення домовленостей між цими трьома течіями ОУН, стала їхня спільна участь у Роттердамі в заходах, приурочених до 50-річчя від дня загибелі засновника ОУН Євгена Коновальця. Зверталася увага на виступ нового очільника Закордонних частин ОУН (офіційна назва ОУН-революційної або бандерівської) Василя Олеськіва, який розцінювався як «примирливий», а його обрання на цей пост – як певний відступ від минулої амбіційності бандерівців. Згадувалося про проведення перших неофіційних зустрічей Василя Олеськіва і лідера мельниківців Миколи Плав’юка, на яких вони обговорили окремі досі засекречені від широкого загалу аспекти внутрішньої організаційної та ідеологічної діяльності.

Із посиланням на закордонні джерела зазначалося, що М. Плав’юк запропонував скликати ІІ Конгрес усіх українських націоналістів і спробувати «об’єднати розрізнені сили оунівців в одне ціле». Також акцентувалася увага на тому, що на М. Плав’юка В. Олеськів «справив враження спокійного, розсудливого і впевненого в собі чоловіка, з яким можна вести переговори». З огляду на це в документах кдб ішлося про те, що такого зближення і примирення нізащо не можна допустити, і що необхідно спланувати довгострокові агентурно-оперативні заходи з поглиблення розколу між закордонними ОУН.        

В іншому документі, датованому 2 листопада 1988 року, повідомлялося, що активісти націоналістичних формувань у Канаді здійснювали заходи з підготовки до скликання в 1989 році ІІ так званого об’єднавчого Конгресу українських націоналістів, який планувалося приурочити до 60-річчя від дня утворення ОУН. Цитувалися висловлювання окремих активістів, які говорили про необхідність «згуртування і консолідації сил української еміграції в єдиний антикомуністичний фронт боротьби проти срср».

В інформаційній довідці «Про протиріччя між ЗЧ ОУН і ОУН-солідаристами за кордоном», датованій 10 жовтня 1989 року, так само йшлося про спроби порозуміння між собою. Зазначалося, що Ярослава Стецько, яка входила до керівництва ЗЧ ОУН, звернулася з листом до голови мельниківського ПУНу М. Плав’юка з пропозицією «покласти початок конструктивного діалогу мельниківців і бандерівців».

Про кожен із таких випадків, як свідчать розсекречені документи, кдб урср інформував цк компартії України. Від партійного керівництва надходили вказівки не допускати зближення, готувати викривальні прес-конференції, дискредитувати лідерів ОУН в закордонній пресі, розміщувати через агентуру в еміграційних газетах статті, які б спонукали до поновлення ворожнечі між ними. Чимало таких публікацій з’являлося в газетах «Вісті з України», «Голос Родины» та інших.   

Загалом, як свідчать тогочасні документи, у 1980-тих роках відбувався процес активізації боротьби української діаспори за демократію та державну незалежність України, захист прав українців, які зазнавали утисків на батьківщині, поширення в країнах Заходу правдивої історії України, критики дій радянської влади, зокрема щодо введення радянських військ до Афганістану. Серед низки заходів нарівні з підготовкою до відзначення тисячоліття хрещення Русі чільне місце займали кампанії з висвітлення правди про Голодомор 1932–1933 років в Україні і вшанування пам’яті жертв цієї трагедії, допомоги жертвам Чорнобильської катастрофи, протидії русифікації, дедалі гучніше лунали заклики легалізації в срср «катакомбної» УГКЦ та УАПЦ.

Органи ж кдб постійно намагалися втручатися в ці процеси і не допускати консолідації в українському національно-визвольному русі, як і в усі попередні десятиліття. Навіть у спробі запровадження мораторію на протистояння вбачали загрозу. Відтак окрім амбіцій самих лідерів ОУН, які неабияк перешкоджали об’єднанню, ще й радянські спецслужби активно долучилися до сіяння розбрату. Але це вже не могло зупинити процесу розпаду срср і проголошення незалежності України.