Архів політвиховника УПА «Зимного»

Напередодні Дня захисників і захисниць України звернення до документів Української повстанської армії дає змогу зрозуміти, звідки повстанці брали сили для продовження боротьби, на чому ґрунтувалася їхня віра в те, що Україна неодмінно стане незалежною, і чому вони не йшли на жодні поступки московсько-більшовицькій владі. Яскравим свідченням цього є матеріали з архіву політвиховника УПА «Зимного», які зберігаються в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України, і про які вже частково згадувалося раніше. Вони переконливо доводять, що сила УПА крилася насамперед у поєднанні ідеї, організованості та моральної стійкості людей.

 Під псевдо «Зимний» діяв політвиховник Воєнної округи (ВО) «Заграва» Української повстанської армії Степан Костецький. Про нього знайдено деякі відомості в іншій архівній справі, яку вели в нквс урср на УПА. Зокрема у справі зберігається оригінал наказу про його призначення на посаду. У ньому зазначалося таке:

«І. Дня 5-го серпня 1943 р. згинув геройською смертю в с. Бугрин, район Гоща, з рук німецького окупанта, сл. п. командир виховної Референтури УПА при Групі «Заграва» – друг Рудящий.

Невтомний працівник фанатично вірний своїй ідеї, сл. п. друг Рудящий, присвятив все своє життя праці свойого народу, виховуючи нові кадри молодого покоління.

У цьому висловлюю сл. п. другові Рудящому признання за його виховну працю в УПА при Групі «Заграва».

ІІ. Виховником при Групі «Заграва» по смерті сл. п. друга Рудящого назначую друга Зимного.

Постій, дня 20. ІХ. 43 р.

Ш.В.Ш. Бористен

К.В.О. Дубовий»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7092. – Т. 2. – Арк. 1).

 ВО «Заграва» була частиною оперативної групи УПА-Північ, яка охоплювала північно-західні райони Рівненської області та окремі райони Волинської області. Станом на 1944 рік до ВО входили кілька загонів: «Батуринський», «Корсунський», «Прилуцький», «Стародубський» і «Хвастівський». Чисельність становила понад тисячу осіб. Командиром військової округи (КВО) був Іван Литвинчук (псевда «Дубовий», «Максим»), шефом військового штабу (ШВШ) Дмитро Корінець (псевда «Бористен», «Д. Дмитречко», «Гриць»), політвиховником (пвх) – Степан Костецький.

Агент нквс на псевдо «Гончар», який служив у господарському відділі при штабі УПА-Північ, дав такі свідчення про керівника політичного відділу ВО «Заграва»:

«Очолює відділ «Зимний» – Костецький Степан, 1913–1914 року народження, уродженець Басового Кута Рівненської області [місцевість у південній частині м.  Рівне], одружений, дітей не має, дружина при ньому в УПА. Закінчив Рівненську гімназію в 1936–37 рр.. Переконаний український націоналіст ще з періоду навчання в гімназії.

У 1939 році, під час захоплення Західної України радянськими військами, виїхав до Німеччини, з приходом німецьких військ в Рівненську область у 1941 році повернувся з ними в Басів Кут…В УПА пішов у 1942 році в березні м-ці, де і був призначений на посаду керівника політвідділу…»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7092. – Т. 2. – Арк. 27).

Політвиховниками в УПА були особи старшинського складу, які відповідали за політичне виховання та ідеологічну роботу серед повстанців. Іноді в архівних документах зустрічаються підписи «майор-політвиховник», «полковник-політвиховник» та інші. Такі посади існували в усіх округах, загонах та інших підрозділах УПА, відповідно до управлінської вертикалі. І це свідчить про те, що то була не стихійна неорганізована маса озброєних людей, а структурована армія з усіма необхідними атрибутами побудови й життєдіяльності, і що морально-політичному забезпеченню підрозділів, підтриманню бойового духу та формуванню національної свідомості вояків надавали важливого значення.

Підтвердженням цьому є матеріали, що зберігаються в особистому архіві шефа політвідділу групи «Заграва» «Зимного». Цей архів був захоплений внаслідок проведення чекістської операції проти підрозділів УПА орієнтовно в листопаді–грудні 1947 року в селі Юзефін тодішнього Деражнянського району Рівненської області на подвір’ї Юзефа Загоровського. Зазначалося, що то було справою рук Костопольської опергрупи мдб урср. У справі більше немає жодних пояснень чи коментарів стосовно вилучених документів. Їх просто підшили до справи і вочевидь вивчали, щоб зрозуміти, чому повстанці не припиняли боротьбу, чому билися до останнього набою, а останній залишали для себе, щоб не потрапити живими у полон, чому і за що вони так ненавиділи радянську владу.

Більшість матеріалів датована другою половиною 1943 року. У них – методичні рекомендації з проведення політико-виховної роботи, інструкції, накази, конспекти, листівки і власноруч зроблені нотатки. Один із перших наказів зобов’язує політвиховників УПА сконтактуватися з політичними референтами ОУН на тих теренах, де перебуває військо, і спільно вести роботу. Тобто обговорювати назрілі питання, проводити різні заходи для населення, зокрема до свят, обмінюватися літературою.

Визначальним і мотиваційним є наказ Ч. 22 від 26 листопада 1943 року, підписаний командиром УПА Панасом Мосуром (одне із псевд Дмитра Клячківського), і адресований командирам груп, командирам запілля, політкерівникам, Українському Червоному Хрестові. У ньому йдеться про зміни ситуації на фронті, про те, що на українські землі знову повертається нога московського окупанта – «на місце імперіалістичної Німеччини приходить імперіалістична москва у формі срср». Відтак доведеться боротися і проти одних, і проти інших. У нових умовах «треба нам в організованих лавах УПА, а то й в цілому народові скріпити духовні сили, підготувати УПА й цілий народ до дальшої, ще інтенсивнішої боротьби під новою займанщиною. Такі зміни захитують звичайно рівновагу духа в народі. Треба не допустити до духовного захитання, бо це загрозливо нашій визвольній справі».

У наказі рекомендувалося всім політпрацівникам повести інтенсивну роботу над політичною освітою у війську і серед населення. Наголошувалося, що «політично неграмотних між нами у московській дійсності, де треба буде протиставитися, боротись та перемагати сильну більшовицьку пропаганду і агітацію, не сміє бути». Зазначалося, що роз’яснювальній роботі і викриттю московської облуди необхідно надавати важливого значення і залучати до цієї праці грамотних і підготовлених осіб. «В тяжких переломових хвилинах треба сильного морального скріплення, щоб вдержатись, рости і перемогти».

Політично грамотних осіб мали виокремити і розмістити у всіх ланках війська. «Хвиля дуже поважна, вирішна, – йшлося наприкінці наказу. – Часу небагато. Використати всі можливості, щоби закріпитись, врости в ґрунт, розростись в ширину, охопити цілість життя. Все збільшувати і збільшувати наш ріст… Перерости ворога і перемогти!» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7335. – Арк. 16).

В іншому документі зобов’язували прислати на навчання до підстаршинської школи всіх виховників. Зазначалося, що всі відділи обов’язково отримають підготовлених виховників військовиків. А якщо таких у підрозділі ще не було, пропонувалося відібрати кандидатів на цю роботу. Водночас зауважували, що ці особи повинні мати такі риси: бути фанатично відданими справі, політично виробленими і спостережливими, інтелектуально розвинутими (з освітою), скромними у поводженні і невибагливими в житті, добре розбиралися у військовій справі, були загальношанованими у підрозділі.

Серед повстанців культивувалося шанобливе ставлення до політвиховників. Рекомендувалося вживати звернення: «Друже виховник». При підписах документів – «Командир виховання» або «Виховник». Одним із таких наказів за підписами «Виховник «Зимний» і «ШВШ «Бористен» було призначено командирів виховання і політичних керівників загонів Військової округи «Заграва».

Усіх політвиховників зобов’язували ретельно вивчати чужинецьку пресу і літературу, вміти у ній розбиратися, критично характеризувати і роз’яснювати слухачам, що в ній правда, а що є вигадками або перекрученнями. Книгами, газетами й листівками після прочитання мали обмінюватися. При цьому суворо заборонялося використовувати друковані матеріали не за призначенням. «Використану літературу не нищити, – застерігали, – а розповсюджувати в терені поміж населенням. Забороняю використовувати літературу до куріння, до опаковок і т. д.»  

Доволі цікавим є список книг, що мав у своєму розпорядженні «Зимний». Серед них – «Нарис історії України» Д. Дорошенка, «Історія Легіону УСС» О. Думіна, «Крути» Н. Рибака, Галицько-Волинський літопис, «Історія козаччини» І. Крип’якевича, «Розгром польської інтервенції на початку ХVII ст.», «Єврєйская енциклопєдія», а також – окремі томи «Большой совєтской ециклопєдії», Конституція урср, «Собраніє постановлєній совєтского правітєльства», статут влксм, «Курс русской історії» В. Ключевского та інші. Обговорення зі слухачами лише цих книг давало змогу розібратися у вітчизняній історії і в тому, як вона трактувалася у періоди російської імперії та за радянської влади.

Активне обговорення певних тем, за якого в розмові брав участь не лише політвиховник, а усі слухачі, в матеріалах називалося гутіркою. Це вважалося дієвою формою політико-виховної роботи, оскільки одразу ставало зрозуміло, хто і як розбирається у конкретній темі. Серед тем, які рекомендувалося виносити на гутірки, такі: «Мета німецького терору в Україні», «Причини Другої світової війни і її сьогоднішні наслідки», «Що дасть Українська Держава українцеві і що повинен дати українець Державі», «За що ми боремося?», «Чим різниться український націоналізм від гітлеризму, фашизму і більшовизму», «Пропадь, а не зрадь!», «Свобода народам – свобода людині!» та інші.

Що стосується останнього гасла – для політвиховників були особливі настанови. Серед документів з архіву «Зимного» є наказ Ч. 17 від 28 жовтня 1943 року, підписаний командиром УПА Климом Савуром (одне із псевд Дмитра Клячківського). У ньому йдеться про ставлення до чужонаціональних військових формувань. «Буває, що доходить до сутичок загонів УПА з чужонаціональними частинами, – йдеться в ньому, – які не по своїй волі пішли на службу німецькому імперіалізму. В сьогоднішній момент усі непорозуміння поміж поневоленими і покривдженими Німеччиною і срср народами треба рішуче припинити. Треба створити дружбу народів, що їх визискують і поневолюють імперіалісти. Треба спільно боротися з нашими спільними окупантами за наше національне визволення».

Далі в наказі йдеться про необхідність невідкладно увійти на місцях у порозуміння з представниками чужинецьких частин у складі гітлерівської армії, які не по своїй волі стали до її лав, і домовитися з ними про не ведення бойових дій один проти одного. До останніх пунктів наказу зроблено напис «Робити дуже уважно й конспіративно». У них йдеться про таке:

«Щоб дружбу поневолених і покривджених імперіалізмами народів краще налагодити, треба широко пропагувати поміж чужинцями наші кличі, ідеї, ідею боротьби за вільні національні держави на національних територіях.

Треба щоб нас і нашу політичну постановку всі свої і чужинці знали. Виступати з самообороною перед чужонаціональними військовими можемо тоді, коли вони після порозуміння з нами продовжують тероризування і грабують наші села»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7335. – Арк. 7).

На доповнення до цього серед матеріалів з архіву «Зимного» зберігалися листівки до вірмен, азербайджанців, таджиків, російських червоноармійців і командирів із закликом спільно боротися проти німецького та московського імперіалістів і здобувати незалежність своїх національних держав.

Відтак, як свідчать документи УПА, у національно-визвольній боротьбі, яку вели українці у важких умовах підпілля, ролі політвиховників відводилося надзвичайно важливе значення. Вони пояснювали бійцям політичну мету боротьби – за що воюють, проти кого і чому, проводили бесіди про історію України, національно-визвольні традиції, брали участь у складанні й поширенні листівок і відозв, допомагали командирам зберігати бойовий дух, особливо після важких боїв і втрат, стежили, щоб у підрозділах не падала дисципліна, не виникали настрої зневіри.

Крім цього, саме існування такої інституції в лавах УПА й ОУН свідчить про те, що Українська повстанська армія була не стихійною масою, «озброєною бандою малоосвічених несвідомих людей», як її зображувала радянська пропаганда, а злагодженою, дисциплінованою структурою зі своєю системою підготовки, навчання, виховання, самоврядування. І саме це зробило її унікальним явищем у світовій історії.