Бомба під Світовий Конгрес Вільних Українців. Зроблено в кдб

Свого часу органи кдб срср доклали неабияких зусиль, щоб не допустити створення Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) – міжнародної організації, яка ставила за мету консолідацію всього українства, привернення більшої уваги світової спільноти до українського питання, надання допомоги українському народові в його боротьбі за волю й державну незалежність. Коли ж перешкодити не змогли, вдалися до всіляких спеціальних заходів, щоб розсварити між собою діаспорні організації, скомпрометувати їхніх керівників, штучно привнести у змагання за пост президента СКВУ брудні технології, а то й хоча б зірвати засідання чергового Конгресу. Про те, як це відбувалося, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

На початку 1973 року в діаспорі остаточно визначилися з датою проведення другого СКВУ – 1–4 листопада в м. Торонто. Ключовими темами Конгресу стали питання відновлення незалежності України, засудження радянської імперської політики, захист дисидентів. Підготовка до проведення такого масштабного міжнародного форуму, на який зазвичай збиралося понад тисячу учасників із США, Канади, Австралії, країн Європи і Південної Америки, займала багато часу та зусиль. Водночас, як свідчать архівні документи, готувалися і в кдб, але по-своєму.

У лютому 1973 року на засіданні політбюро цк компартії України прийняли постанову «Про заходи щодо посилення інформаційно-пропагандистської роботи за кордоном і протидії ідеологічним диверсіям буржуазних і буржуазно-націоналістичних закордонних центрів». Окремими пунктами цієї постанови прописувалася «компрометація антирадянського зібрання – 2-го СКВУ і локалізація запланованих у зв’язку з цим ворожих акцій». На виконання цієї постанови в кдб урср розробили план спеціальних заходів.

Серед розсекречених документів виявлено довідки про хід виконання цього плану. Вони дають змогу зрозуміти, які заходи розробляли і як саме це відбувалося на практиці. В одному з пунктів ішлося про те, що в кдб превентивно підготували «пам’ятну записку про антинародну сутність і злочинну діяльність ОУН». Її передали до мзс срср, а те надіслало до посольств країн мешкання української еміграції «для використання в роботі з офіційними представниками країн акредитації». Таку саму довідку передали Генеральному секретарю ООН. Зрозуміло, що в ній українські організації, рухи, партії та їхні активні діячі змальовувалися в негативному світлі. Так поступово формували громадську думку і ставлення до самого СКВУ та проголошуваних Конгресом ініціатив і заяв.

«З метою компрометації лідерів ОУН та СКВУ перед канадською владою, – йшлося в іншому пункті, – була підготовлена і поширена в Канаді листівка, яка свідчить про наявність у середовищі оунівців, які осіли на мешкання в цій країні, сепаратистських тенденцій і прагнення добиватися “української автономії” для провінції Манітоба за прикладом дій французьких екстремістів у провінції Квебек. До частини цих листівок (20 примірників), які призначалися для надсилання на адреси членів парламенту і чиновників Канади, долучили спеціальні листи, зміст яких мав викликати невдоволення діями авторів і поширювачів листівок» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 12568. – Т. 4. – Арк. 23).

На канадський істеблішмент намагалися впливати й іншим чином. В одній із довідок зазначалося, що «до відома посла Канади в москві донесена цілеспрямована інформація, яка містила думку компетентних радянських кіл із приводу намірів деяких канадських міністрів і парламентарів узяти участь у Конгресі». Таку саму «стурбованість» висловили певним представникам урядових кіл безпосередньо в Канаді через можливості оттавської резидентури кдб срср.

В іншій довідці йшлося про те, що під час перебування в Києві мера Вінніпега Стіва Дзюби йому наполегливо намагалися пояснити, що поліпшення стосунків між срср і Канадою неможливе «без припинення антирадянської діяльності націоналістичних організацій». Тобто цілеспрямовано готували підґрунтя для негативного сприйняття самого факту проведення міжнародного форуму в Канаді і давали зрозуміти, що москві, мовляв, усе це не надто подобається.

У свою чергу кдб урср за увесь підготовчий період здійснив 10 так званих активних заходів. Серед них – опублікування брошур негативного змісту проти одного з ініціаторів створення СКВУ Миколи Плав’юка та лідера ОУН Ярослава Стецька, брошури нібито від імені Закордонних частин ОУН проти спецслужб США і Радіо Свобода, статей про протиріччя в українському визвольному русі, які б мали спричинити нові дискусії, розпалити протистояння і не допустити єдності. За наданими кдб матеріалами, в республіканській пресі та газеті «Вісті з України» було опубліковано 13 статей, окремо видано 3 брошури, які розвінчували діяльність ОУН та інших українських організацій. Ще дві такі статті через оперативні можливості вдалося опублікувати «в буржуазній пресі» – в Ізраїлі та Швейцарії.

Крім того, центральний апарат кдб срср через закордонні резидентури проводив відповідну роботу з так званими прогресивними українськими організаціями – Товариством об’єднаних українців Канади, «Карпато-руським союзом» (Канада), «Лігою американських українців» (США), «Слов’янським товариством» (Англія) та іншими. Загалом із 13 керівниками й активістами цих організацій. У звіті, який надійшов із москви за підсумками здійснених заходів, у Києві дізналися, що окремо через можливості римської резидентури кдб срср вживав заходів, щоб не допустити поїздку на СКВУ кардинала Йосифа Сліпого.

Відомо, що ще в 1967 році напередодні скликання СКВУ представники радянського посольства в Римі зустрічалися з кардиналом і повідомили йому, що будь-який документ із його підписом, відправлений на засідання першого Конгресу, трактуватимуть як недружній акт. Тоді Йосиф Сліпий нібито запевнив, що від свого імені не надсилатиме привітання, але підпише звернення до Конгресу від Українського Католицького Єпископату. Під час другого Конгресу планувалося провести 4 листопада 1973 року маніфестацію, до участі в якій запросили Йосифа Сліпого, владик УГКЦ та УАПЦ, представників протестантських церков. Але кдб всіляко намагався не допустити цього.

Не обійшлося і без традиційного методу, який кдб неодноразово практикував у той період. «Для створення обстановки нервозності серед учасників 2-го СКВУ в Торонто, – зазначається в одному з документів, – під час Конгресу був здійснений анонімний телефонний дзвінок про те, що сіоністи підклали бомбу в приміщення, де проходив Конгрес» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 12568. – Т. 4. – Арк. 21). Подробиці не повідомляються, але сам факт свідчить про те, що не гребували жодними методами.

Попри це, другий Конгрес пройшов так, як його і спланували українські діячі.  Як свідчать офіційні джерела, крім офіційної частини, відбулися ще й урочисті заходи, банкет та маніфестація під гаслом «За волю України». На банкеті були присутні колишній прем’єр-міністр Канади та член федерального парламенту Джон Діфенбейкер, міністр багатокультурності Стенлі Гайдаш, канадський сенатор Павло Юзик, посол Палати Громад Павло Євчук, а з промовами виступили прем’єр провінції Онтаріо Білл Дейвіс та міністр охорони здоров’я Марк Лалонд, котрий вітав Конгрес від імені прем’єр-міністра Канади П’єра Трюдо. Така підтримка засвідчила широку підтримку української громади.  

Усього цього не могли не відстежувати в кдб. Тож у висновках до звіту зазначалося, що участь у заходах канадських офіційних осіб все ж привернула до СКВУ певну увагу громадськості країн перебування української еміграції, що це заподіює політичний збиток срср, а відтак необхідно всі контрпропагандистські заходи спрямувати на зниження політичного ефекту від самого факту діяльності цієї міжнародної організації українців.

Так відбувалося і всі наступні роки діяльності СКВУ (із 1993 року – Світовий Конгрес Українців, СКУ). Кремлівське керівництво шляхом залучення спецслужб вдавалося до всіляких інформаційно-пропагандистських, спеціальних та інших заходів, щоб не допустити єдності в середовищі українців у всьому світі. І продовжує так само чинити й нині.