Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, розумові здібності, прогресивні погляди, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН. Саме на цьому акцентується увага в розсекречених документах з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Справі, яку завело на Дарію Ребет мдб урср, дали назву «Оса». Так, вона могла болюче вжалити і ворогів, і політичних опонентів. Це відчув на собі й Степан Бандера під час дискусій з нею на різних зібраннях і форумах, де обговорювали питання про реформування та шляхи подальшого розвитку Організації українських націоналістів, а також у листах, які вона йому писала в  продовження цієї теми.

В ОУН Д. Ребет взяла псевдо «Орлян» –  той, хто має стосунок до орлиного чину. А орел завжди асоціювався з волею, силою духу, незалежністю, воїнством, владою, державністю. Псевдо швидше «чоловіче», тож із глибинним підтекстом та символічним ідеологічним наповненням.

Постанова про заведення справи датована 17 серпня 1947 року. У ній зазначалося: «Дарія Ребет, оунівське псевдо «Орлян», із 1943 р. є членом Головного Проводу ОУН, входить до складу Закордонного бюро ОУН, виконує обов’язки організаційного референта ОУН». Тобто за відсутності провідних діячів ОУН, які перебували у гітлерівських концтаборах до 1944 року, Д. Ребет було доручено керувати всією роботою ОУН за кордоном.

Про це в матеріалах справи зазначається таке: «У період перебування Бандери, Стецька, Ребета Л. та інших лідерів ОУН в ув’язненні (середина 1941 – листопад 1944 р.) Ребет Дарія спільно з Лебедем М., а потім Шухевичем Р. керувала антирадянською діяльністю центрального “проводу” ОУН і була одним із організаторів УГВР… За рішенням президії УГВР серед інших лідерів ОУН-УГВР виїздить до Братислави, а потім до Відня, одержавши від Шухевича Р. повноваження керувати всією організаційною роботою ОУН за кордоном» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 13089. – Арк. 221).

Коли в мдб проаналізували повідомлення агентури про Д. Ребет і характеристики на неї осіб, які її добре зали, то зрозуміли, що мають справу з ідейним, переконаним і непоступливим ворогом радянської влади. Ось витяги з деяких документів, на підставі яких чекісти складали психологічний портрет.

Із довідки кдб при рм урср:

«”Оса” характеризується як переконана націоналістка з твердим і рішучим характером, владолюбна. Доволі енергійна і швидка в рухах, має чудову пам’ять, логічне мислення і хороші організаторські здібності, великий авторитет і серед рядових оунівців, і керівної верхівки українських націоналістів» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 13089. – Арк. 227).

Із протоколу допиту Василя Дишканта:

«Із розповідей членів ОУН-бандерівців і особисто Бандери Степана мені відомо, що Ребет Дарія має великий авторитет у лідерів оунівського підпілля в Україні і, зокрема, у Шухевича Романа.

Прикмети: середнього зросту, брюнетка, нормальної статури, в рухах швидка й енергійна»

(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 13089. – Арк. 89–90).  

Із агентурних донесень агента «Надійчина»:

«Вона має вищу освіту і в політичних питаннях розбирається краще, ніж сам Ребет. Вона допомагає Ребету готувати доповіді, пише за нього різні статті. Говорить дуже переконливо. Виступи змістовні. Сама собою неприглядна, одягається скромно, губи зовсім не фарбує. Дуже набожна, щонеділі ходить у церкву на Кірхенштрассе, серед еміграції має дуже великий авторитет…

Дарія дуже добре пам’ятає всю історію ОУН і всі оунівські документи, на які зазвичай робить посилання…»

 (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 13089. – Арк. 187). 

Чекісти не стали докопуватися до витоків формування такого характеру Д. Ребет, чинників, які на це вплинули. Інакше зрозуміли б, що це йшло ще від діда-прадіда. Загалом у біографічних довідках, які складали на неї в кабінетах кдб, багато помилок і неточностей. Зокрема, скрізь зазначається, що Дарія народилася у 1912 році в Чернівцях. Насправді – 26 лютого 1913 року в містечку Кіцмань, герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія (нині місто в Чернівецькій області). Її дідусі і по татовій, і по маминій лініях були церковними служителями. Мамин дід, Єротей, брав участь у перепохованні Тараса Шевченка в Каневі, був служителем високого сану в Українській православній церкві.

Батько Дарії, Омелян Цісик, був викладачем, а згодом директором чоловічої гімназії в Стрию, куди сім’я невдовзі переїхала. Навчалася вона в жіночій гімназії і водночас була членом «Пласту». У 15-річному віці таємно від батьків вступила до підпільної Української військової організації. Згодом долучилася до діяльності молодіжних структур ОУН у Стрию.

Про той період відомостей в архівних документах немає. Життєвий шлях відстежується лише з початку 1930-х років. В оперативних довідках зазначається, що у 1930 році вона закінчила гімназію і вступила на юридичний факультет Львівського університету, де почала активно займатися націоналістичною діяльністю, за що неодноразово заарештовувалася польською поліцією. Тож завершити навчання не змогла. Ступінь магістра права згодом здобула в католицькому університеті в Любліні.

«У 1938 році, – йдеться в одній із довідок, – вона виходить заміж за визначного українського націоналіста Лева Ребета. У 1939 році вона знову заарештовується польською поліцією і перебуває у в’язниці аж до початку польсько-німецької війни. На початку 1940 року разом із чоловіком нелегально втікає до Кракова, де в лютому того самого року бере участь у створенні бандерівського революційного “проводу” ОУН, до якого вона увійшла як керівник жіночої референтури. У квітні 1941 року на ІІ конгресі ОУН вона була обрана членом центрального “проводу” ОУН. Після нападу Німеччини на Радянський Союз Ребет Д. брала участь у так званих “похідних групах ОУН на Схід”» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 13089. – Арк. 220–224).

Про те, як Д. Ребет мужньо трималася під час допитів у польській в’язниці, в справі не згадується. Водночас це окрема сторінка її життєпису, яка проливає світло на формування характеру і подальші вчинки. Невдовзі після проголошення Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року Дарію заарештувало гестапо. Спочатку вона відбувала ув’язнення у Львові в тюрмі на вулиці Лонцького. Згодом – у в’язниці Монтелюпіх у Кракові. Вийшла на волю після звернення низки українських діячів до німецької окупаційної адміністрації з клопотанням про звільнення жінок. Невдовзі народила сина Андрія. Лев Ребет у той час перебував у концтаборі Аушвіц.

У подальшому Дарія продовжувала активно займатися організаційною роботою в ОУН. Із чоловіком зустрілася наприкінці 1944 року у Відні. Під час одного з бомбардувань міста Лев був контужений, а вона отримала поранення. На період мешкання подружжя в австрійській столиці припадає історія їх розшуку органами мдб срср.

В один із червневих днів 1946 року у двері квартири Галини Лонкевич, доньки українського священника, яка мешкала на вулиці Сальваторгассе, 10, постукав невідомий чоловік. Українською поцікавився, чи не здає хтось житло. Додав, що підшукує для себе помешкання в цьому районі. Землякові зраділи й почали розпитувати, хто він і звідки. Водночас і він намагався дізнатися, хто ще мешкає в будинку з українців. Після нетривалого спілкування попрощався й пішов.

Наступного дня співробітник резидентури мдб срср «Десна», що діяла в Австрії, зустрівся з агентом «Карагодовим». Той повідомив, що на виконання поставленого завдання під вигаданим приводом побував у квартирі Г. Лонкевич і з’ясував, що ні Дарія, ні Лев Ребет там не мешкають. Одразу про це сповістили в Київ. Начальник 1-го (розвідувального) управління мдб урср М. Погрібний був неабияк здивований. Адже незадовго до цього від закордонної агентури була отримана нібито цілком достовірна інформація про мешкання за цією адресою Ребетів. Чекісти навіть мали пароль для зв’язку: «Привіт від Наді. Хочу бачити “Кліща”». Таким було псевдо Лева Ребета у підпіллі.

У разі встановлення контакту операція мала перейти в завершальну фазу. Про характер подальших дій свідчать окремі фрази в довідках і резолюції на них. Зокрема, в одній із резолюцій за підписом М. Погрібного зазначалося: «Повідомте “Десні”, що встановленню Ребет Дарії надаємо особливого значення, оскільки вона – член “Закордонного бюро”. Нехай докладуть усіх зусиль для розшуку і затримання її» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 13089. – Арк. 15).    

В іншому документі, який надійшов у резидентуру мдб срср у Відні в березні 1947 року, йшлося про таке: «Надаючи надзвичайно важливого значення арешту Ребет Д. та її чоловіка, тов. Погрібний просить особисто “Юрія” вжити всіх можливих заходів для їх встановлення і подальшого арешту. Є підстави передбачати, що вони мешкають під вигаданими прізвищами. Для їх встановлення й арешту слід продумати комбінацію з сином. Додатково повідомляємо, що у вихідні з 9 до 12 години їх можна зустріти  в костелі Альзеркірхе» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 13089. – Арк. 17).

Що за комбінацію з п’ятирічним сином Ребетів розробляли в мдб, достеменно невідомо. Водночас у всіх документах однозначно йдеться про те, що збиралися заарештувати цих діячів ОУН, а подекуди вживається формулювання «таємно зняти». При цьому іноді мовилося про обох, а в деяких документах згадувалося про здійснення такої операції стосовно лише Дарії.

У тодішній ситуації «таємно зняти» означало викрасти. Тому що така діяльність органів мдб срср та військової контррозвідки СМЕРШ на території Австрії не узгоджувалася з владою країни, відбувалася поза правовим полем, із порушенням усіх міжнародних норм. Радянські спецслужби по суті нахабно влаштовували полювання на тих, хто з різних причин опинився в еміграції і не підтримумав політику срср, таємно викрадали їх і доправляли на територію срср для розправи. Саме так було з Василем Вишиваним, якого в 1947 році викрали працівники СМЕРШ в англійській зоні окупації Відня і доправили спершу до Карлсбадської в’язниці, де велося попереднє слідство, а потім – до Лук’янівської в’язниці в Києві.

Але в ситуації з Дарією Ребет щось пішло не так. Такий перебіг подій дещо прояснюється згадуванням в одному з документів мдб про те, що ту операцію не вдалося здійснити через зраду агента «Карагодова». Вочевидь той попередив когось із українських емігрантів, що на Ребетів полюють. Тож вони терміново перебралися з Відня до Мюнхена.

На новому місці Дарія разом із чоловіком та іншими діячами утворили так звану демократичну опозицію в ОУН. Вони виступали за новий ідеологічний курс організації – відкритіший, соціально спрямованіший, позбавлений будь-яких авторитарних методів з боку керівної верхівки. На Міттенвальдській конференції Закордонних частин ОУН, яка відбулася в серпні 1948 року, Д. Ребет як одна з лідерок антибандерівської опозиції виступила з доповіддю. Намагалася переконати присутніх і закликати до змін в роботі організації. Але гору тоді взяли прибічники С. Бандери.

За це Д. Ребет разом з іншими опозиціонерами виключили з лав Закордонних частин ОУН. Це не залишало прихильникам демократизації іншого виходу, як створити в 1954 році власну організацію, яка невдовзі обрала назву ОУН за кордоном (ОУН-з), або «двійкарі». Таку назву їм дали через те, що на чолі нової організації фактично стали два головних опозиціонери С. Бандери – Зенон Матла і Лев Ребет.

В узагальненій довідці на Д. Ребет працівники кдб, описуючи ті події, зазначали, що вона не відступила від своїх поглядів і продовжила доволі активно працювати в ОУН-з і Закордонному представництві Української Головної Визвольної Ради (УГВР).  Зокрема, очолила роботу серед українських жінок, стала співзасновницею Об’єднання українських жінок (ОУЖ), де була постійним секретарем, та Міжнародної ліги жінок в екзилі. У 1948 році як одна з делегаток ОУЖ брала участь у Світовому конгресі українських жінок у Філадельфії, де створили Світову федерацію українських жіночих організацій.

У тому ж році Д. Ребет була присутня на засіданні цієї організації в Нью-Йорку. У повідомленні закордонної резидентури кдб срср про це зазначалося, що на конгресі обговорювали питання надання матеріальної допомоги українським біженцям, здебільшого жінкам і дітям. Але більше уваги в документі надали пресконференції, де Дарія говорила про діяльність Української повстанської армії, продовження боротьби за відновлення незалежності України, закликала привертати до цього увагу світової громадськості й підтримувати прагнення українців жити в своїй державі. Про той виступ написали не лише українські газети, а й американські, зокрема «Нью-Йорк Таймс». Повідомляючи про це, центральний апарат кдб в москві ставив завдання перед кдб урср вжити заходів для обмеження такої активності Д. Ребет.

В іншому документі зазначалося, що після США Д. Ребет відвідала Канаду. Там виступала на багатьох зібраннях українських емігрантів, розповідала про роботу ОУН на теренах України, життя в Західній Німеччині. Водночас зібрала значну суму коштів на діяльність УГВР та ОУН-з.

Працівники кдб намагалися відстежувати й аналізувати публікації авторства Д. Ребет. У той період вона дописувала до численних українських еміграційних періодичних видань, була членом редколегій часописів «Сучасна Україна», «Сучасність», «Український самостійник», автором програмних статей з ідеології українського націоналізму. В архівних документах згадуються її статті під заголовками «Чи знайдемо євшан-траву для нашої молоді?», «Крім політики, є ще й людина», «Біженці – нерозв’язана світова проблема», «Чи буржуазний націоналізм?» та інші.

З урахуванням того, що Д. Ребет частково відійшла від організаційної роботи й більше зосередилася на гуманітарних питаннях в діяльності ОУН-з та ЗП УГВР, її оперативна розробка органами кдб, як свідчать розсекречені документи, дещо пішла на спад. Більше уваги зосередили на її чоловікові. Лев Ребет нарівні з політичною активно займався науковою, викладацькою, публіцистичною діяльністю. Він захистив докторську дисертацію, став професором державного права Українського вільного університету, головним редактором суспільно-політичного журналу «Український самостійник». Брав участь у багатьох наукових конференціях, форумах, дискусіях, де наполегливо відстоював українське питання, популяризував історію України, розповідав про особливості розвитку української нації, давав рішучу відсіч тим, хто намагався перекрутити й спотворити історичні факти. Тоді він більше був у гущі подій і публічному просторі, ніж дружина.

Такі виступи, книги й публікації Л. Ребета, а їх було чимало, неабияк турбували керівництво кдб у москві. Тож не випадково його вважали одним із найнебезпечніших ідейних ворогів. Спершу радянські спецслужби розробляли й планували операцію з його викрадення в Мюнхені, а після невдалих спроб убили 12 жовтня 1957 року. Це зробив радянський агент Богдан Сташинський, застосувавши спецзасіб з отруйною речовиною.

Після убивства чоловіка Д. Ребет одна виховувала двох дітей – Андрія й Оксану. Водночас вона не припиняла політичну діяльність. В одному з архівних документів згадується про її виступ у травні 1958 року, одразу після С. Бандери, на мітингу біля могили Є. Коновальця з нагоди 20-х роковин від його убивства. В іншому – про контакти з Йосифом Сліпим. «Дарія Ребет підтримує постійний зв’язок із кардиналом Сліпим, – ідеться в агентурному повідомленні. – Контакти відбуваються в Римі, куди Ребет виїздить для читання лекцій в Українському католицькому університеті. У Римі Ребет встановлює контакти з євреями, які виїхали з срср і мають намір залишитися мешкати у ФРН, тими, яких рекомендує їй Сліпий. Цим особам надається матеріальна допомога, сприяння в отриманні тимчасового житла в інтернаті “Рідна школа” і гуртожитку т. зв. Українського вільного університету в Мюнхені» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 13089. – Арк. 230).

Упродовж 1960–1970-х років органи кдб намагалися знайти підхід до родичів Д. Ребет, які мешкали в срср, збирали про них інформацію, брали на контроль усе листування. Але підступитися через них до Дарії так і не змогли. У плані роботи за справою «Оса», датованому серпнем 1972 року, зазначається, що реальних можливостей і перспектив для її розробки у вербувальному сенсі немає, оскільки вона зарекомендувала себе переконаною націоналісткою. Водночас не знайшли й жодних матеріалів, які б дали змогу певним чином її скомпрометувати. Тож у серпні 1977 року винесли постанову про припинення її розробки як безперспективної.

Без «опіки» з боку органів кдб Дарія Ребет прожила ще 15 років. Померла 5 січня 1992 року в Мюнхені на 78-му році життя. Спочатку її поховали в Мюнхені, а в 2010 році останки її та чоловіка урочисто перепоховали у Львові на Личаківському цвинтарі.