«Дніпро» на теренах Західної Німеччини. Спецоперація кдб

У 1956 році кдб срср створив на теренах Західної Німеччини легендовану групу «Дніпро», яка нібито стояла на патріотичних позиціях, дбала про українські інтереси і закликала емігрантів повертатися на свою батьківщину. Але за щирими, на перший погляд, зверненнями і закликами крилися ретельно продумані й далекосяжні плани посіяти розбрат і ворожнечу в середовищі української еміграції, скомпрометувати лідерів в очах рядових членів націоналістичних організацій, розсварити їх між собою, посіяти зневіру. Про те, що насправді приховували каламутні води «Дніпра» і які технології застосовував при цьому кдб, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

«Прочитай і передай іншому!»

«Дорогі земляки, емігранти з Великої України!

До вас, наших кревних братів і сестер, звертається група українських емігрантів і сповіщає, що сьогоднішній день є днем народження патріотичної української організації “Дніпро”.

Наша організація об’єднує українських емігрантів з Дніпра і Дона, Буга і Дністра, Прута та Ужа. Нас згуртувало одне бажання – повернутися на Батьківщину, щоб там чесно працювати на користь свого народу. Ми пам’ятаємо та віримо в силу слів нашого великого кобзаря Т. Г. Шевченка – “В своїй хаті своя сила і правда і воля”.

Наша організація ставить перед собою патріотичні і гуманні цілі. Вона буде всіма засобами підтримувати прагнення українців повернутися на Батьківщину. Вона буде боротися проти тих, хто перешкоджатиме нашим братам і сестрам повернутися в ласкаві обійми своєї неньки України, пригорнутися до землі своїх батьків, вдихнути чисте повітря безкраїх українських степів…»

(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10901. – Т. 1. – Арк. 4).

Такими словами починалася перша листівка, яку в квітні 1956 року отримали в поштові скриньки українські емігранти – мешканці Мюнхена і Ганновера. Всього було розіслано 116 конвертів. Уже підписаними, з конкретними адресами й прізвищами, їх вручили двом агентам апарату старшого радника кдб срср у Німецькій демократичній республіці. Завдання – поїхати до Західної Німеччини і саме звідти відправити адресатам тих міст.

Апарат старшого радника був доволі розгалуженою структурою кдб, що діяла при органах державної безпеки НДР. Його співробітники здійснювали координацію роботи східнонімецьких спецслужб в інтересах срср, а найголовніше – самостійно проводили розвідувальну й контррозвідувальну діяльність із позицій НДР, і нерідко «під прапором» цієї країни, у всій Європі. Зокрема, планували всілякі агентурно-оперативні заходи, спеціальні операції і так звані активні заходи стосовно українських закордонних еміграційних центрів та їхніх лідерів. Усі гучні вбивства українських діячів, отруєння, замахи, спроби вербування чи компрометації – саме на рахунку цього апарату. У його надрах розробляли операції з убивства Лева Ребета і Степана Бандери, ліквідації Миколи Капустянського, доведення до смерті Ярослава Стецька, компрометації Івана Багряного та багато інших.

Ідея створення фіктивної групи українських емігрантів під назвою «Дніпро» народилася в 6-му відділі цього апарату. У постанові про заведення справи вона фігурує як легендована група сприяння комітету «За повернення на Батьківщину». То була радянська пропагандистська структура, створена на початку 1950-х років для роботи з еміграцією, насамперед політичною. Комітет формально позиціонував себе як громадська організація, але фактично був інструментом спецслужб і працював під повним контролем мдб / кдб. Основним напрямом діяльності було схиляння до повернення в срср колишніх остарбайтерів, військовополонених та політичних біженців, зокрема учасників антирадянських організацій, а також робота проти цих організацій.

Головним друкованим органом комітету була газета «За повернення на Батьківщину». Вона видавалася в москві і мала кілька мовних версій, зокрема й українську. На її шпальтах публікували «листи каяття емігрантів»,  розповіді про «успішне» життя після повернення, заяви про амністії і статті з розвінчанням членів емігрантських організацій як буржуазних націоналістів. Ще був російськомовний пропагандистський журнал для еміграції «Родина» і такого самого спрямування інформаційно-пропагандистський бюлетень «Новости родины».

Характерною рисою всіх видань був повний контроль над ними з боку мдб / кдб та уніфікована стилістика. Це проявлялося в тому, що в них наполегливо робили акцент на нібито помилки молодості людей, їхні «щирі» каяття, негативно змальовували антирадянських діячів. При цьому активно використовували елементи психологічного тиску на вимушених емігрантів: грали на таких поняттях, як «страх ізоляції за кордоном», «сором перед рідними і близькими, котрі залишилися в срср»; наголошували на тому, що вони на чужині нікому не потрібні, давали «обіцянки прощення за всі минулі вчинки і гріхи».      

 На відміну від цього, створення легендованої групи «Дніпро» і виготовлення від її імені листівок та інших видань мало всі ознаки спецоперації. Як свідчать розсекречені документи, не існувало ні списку членів групи, ні реального чи то навіть вигаданого керівника. Лише назва. Тексти листівок та інших видань писали штатні працівники апарату кдб, що розміщувався у Карлсхорсті, поблизу Берліна. Але відправляли адресатам уже з території Західної Німеччини, щоб сформувати думку, що група діє саме там. Для цього закуповували папір і конверти західнонімецького виробництва. У рекомендаціях наголошувалося на тому, щоб стиль звернень, слова і фрази не відрізнялися від того, як українські емігранти листуються між собою, щоб конверти правильно підписувалися.

До справи долучені списки українців, які мешкали в різних містах, адреси їхнього проживання. Тож певну частину листівок надсилали конкретним адресатам поштою. Для цього агентам вручали стоси конвертів і давали завдання виїхати на територію Західної Німеччини і саме звідти здійснити відправлення. Деякі листівки агенти розклеювали на зупинках і в під’їздах будинків. Для більшого поширення зверху листівки робили напис: «Прочитай і передай іншому».    

 «Від хати – до хати»

Щоб листівки максимально видати за справжні, для їх написання в кдб практикували використовувати відповідний стиль, українські діалекти, а також  гасла періоду визвольної боротьби українського народу за незалежність. Одним із таких гасел було «Від хати – до хати». Але його вживали не лише в текстах, а й застосовували як метод впливу на цільову аудиторію. Зокрема, низці емігрантів після попереднього їх вивчення надіслали листи такого змісту:

«Шановний земляче!

Ви мабуть вже знаєте з наших летючок та з часописів про нашу роботу проти головачів українських націоналістів та за повернення на Батьківщину.

Ми знаємо, що Ви чесна людина і бажаєте знову зустрітися зі своїми рідними. Тому ми звертаємося до Вас з проханням допомогти нам у нашій спільній праці та виконати свій обов’язок патріота перед Батьківщиною.

Посилаємо Вам 5 летючок і прохаємо розкидати їх у лагері на Белградштрассе, 152 чи в іншому місці, де мешкають наші земляки. Виконуючи це, мусите діяти дуже обережно… Деякий час ми будемо підтримувати з Вами лише поштовий зв’язок. Так буде краще.

Сподіваємось, що у Вас ми знайдемо діяльного та чесного члена нашої організації…»

(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10901. – Т. 1. – Арк. 127).

У такий спосіб намагалися вербувати прихильників, яких могли б згодом залучати до виконання й інших завдань. У справі описано листування з одним із емігрантів – Петром Іваночком. У кдб дізналися, що він знайомий із деякими керівниками українських націоналістичних центрів, зокрема з Іваном Кашубою, Юрієм Студинським, Данилом Чайковським. Ті нерідко навідувалися до його швацької майстерні в Мюнхені, де не лише замовляли одяг, а й спілкувалися на різні теми. Тож спершу написали йому листа з пропозицію співпрацювати з групою «Дніпро». На знак згоди рекомендували вивішувати у вітрині майстерні по понеділках і п’ятницях шматок тканини зеленого кольору.

Коли в кдб не дочекалися «зеленого кольору» й дізналися, що П. Іваночко розповів про цього листа своїм відвідувачам і повідомив у поліцію, на його адресу надійшов інший лист від «Дніпра». «Ми вважаємо за свій обов’язок повідомити Вас про те, – йшлося в листі, – що Вам загрожує небезпека. Вас хочуть зліквідувати, як кажуть, як агента з Краю. Ви добре знаєте, що і як роблять бандерівці з підозрілими особами, а тому, допомагаєте Ви Краю чи ні, будьте обережні та пильні. Якщо не хочете стратити власну голову, то краще поїхати на Батьківщину. Працю там можете одержати за фахом як кравець. Там Вам ніхто не буде загрожувати» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10901. – Т. 1. – Арк. 11).     

Подібні листи надсилали й іншим емігрантам. А основний акцент все ж робили на листівках. За перші вісім місяців виготовили й поширили на території Західної Німеччини 13 листівок загальним накладом 1000 примірників. У них йшлося про нібито тяжке життя українських емігрантів за кордоном, безробіття і безперспективність подальшого перебування там, у негативному світлі змальовувалася роль керівників ОУН, УРДП, УНРади та інших організацій. Усе це подавалося так, щоб налаштувати одних проти інших, викликати взаємні підозри, розсварити й посіяти ворожнечу.

Окремі листівки присвячували С. Петлюрі, С. Бандері, А. Мельнику, Я. Стецьку, С. Мудрику, Л. Ребету, І. Багряному. Звісно, що всіх таврували зрадниками українського народу, буржуазними націоналістами, прислужниками імперіалізму й агентами іноземних розвідок. Водночас декого з лідерів намагалися зобразити «більшовицькими агентами» й у такий спосіб скомпрометувати перед навколишніми. Це відбувалося в межах проведення інших так званих активних заходів кдб. Невдовзі до листівок додали випуск сатиричного бюлетеня під назвою «Макогін». У ньому розміщували карикатури на українських лідерів, щоб знову ж таки підірвати їхній авторитет серед рядових членів.

Як же реагували на все це українці?

Каламутні води «Дніпра»

Як свідчать розсекречені документи, вже після появи першої листівки члени Закордонних частин ОУН зібралися на спеціальну нараду, щоб обговорити цю ситуацію. Іван Кашуба, який відповідав за роботу оунівської розвідки, одразу заявив, що це не було справою рук українських емігрантів. Водночас він зазначив, що листівки все ж впливають певним чином на деяких рядових членів організації, тому необхідно активно займатися розвінчанням тих, хто за цим стоїть. Його підтримав один із керівників Служби безпеки ОУН Степан Мудрик. Невдовзі дійшли висновку, що листівки виготовляються в НДР і звідти потрапляють до Західної Німеччини.

Після того, як у кдб дізналися від агентури про розслідування І. Кашуби та С. Мудрика, одразу підготували чергові листівки з їхньою компрометацією. Водночас ті стали й об’єктами карикатур у «Макогоні» як агенти німецьких та американських спецслужб. Але це не завадило й надалі розвінчувати групу «Дніпро».

У вересні 1956 року в газеті «Український самостійник» з’явилася стаття Лева Ребета під назвою «Жертви своєї сліпоти». У ній публіцист й один із провідних ідеологів ОУН загострював увагу на тому, що українські емігранти дедалі більше почали відчувати холодну руку москви. «Доторки цієї руки, – нарікав він, – стали більш нахабними, надокучливими і, перш за все, плановими». Далі писав про факти проникнення московської агентури до документації емігрантських організацій і викрадення списків з адресами мешкання українців. Зазначав, що після цього почастішали випадки надходження їм листів від родичів або й невідомих осіб із закликами повертатися до срср. «У середовищі українців, – зазначав Л. Ребет, – з’явилися листівки, підписані фіктивною більшовицькою організацією “Дніпро” (подібна практика застосовується більшовиками і стосовно інших народів, зокрема прибалтійців). Із цих листівок бачимо, як московський диверсійний апарат швидко реагує на події з життя емігрантів» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10901. – Т. 1. – Арк. 61–64).

В одному з чергових номерів «Український самостійник» знову звернувся до цієї теми. Йшлося про листівки й анкети від групи «Дніпро», які українці отримували поштою. Їх приносили до газети як доказ втручання у приватне життя. У листівках пропонувалося долучатися до діяльності цієї групи і на знак згоди ставити певні мітки в ресторанах, кінотеатрах і церквах. Люди, котрі приходили з цим до редакції, були обурені, стривожені й налякані.

Тож лідери української еміграції й надалі намагалися розвінчувати діяльність групи «Дніпро» на сторінках газети. Вони вже відверто писали, що за цим стоїть кдб, зокрема філія цього комітету у Східній Німеччині. «Не слід забувати, – йшлося в одній із чергових публікацій, – що над розбіркою еміграції працює досить поважний апарат ворога, який власне сушить увесь час собі голову над тим, як, де і коли завдати такий чи інший удар нашій спільноті» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10901. – Т. 1. – Арк. 109).

У статті наголошувалося на тому, що кдб через групу «Дніпро» і комітет «За повернення на Батьківщину» цілеспрямовано здійснює заходи проти різних українських політичних організацій за кордоном. Для кожної обирають певні тактичні прийоми і чинять так, щоб розсварити всіх між собою, змусити звинувачувати один одного. Тож закликали до єдності у відбитті таких атак, згуртованості, щоб не плутали особисті й політичні інтереси із загальноукраїнськими.

Попри таке розвінчання еміграцією справжньої сутності групи «Дніпро», в кдб не припинили її діяльність. Натомість в оперативних планах ставили завдання виготовляти листівки не рідше одного-двох разів на місяць і вивчити питання про їхнє поширення у Франції, Бельгії та інших країнах Європи. Щодо змісту куратори кдб із москви рекомендували подавати якомога більше «смажених фактів» із життя еміграції, а реальні події розбавляти всілякими вигадками й припущеннями, які б відволікали українців від організаційних справ і спонукали їх до з’ясування стосунків між собою.

Із цією метою підготували й поширили листівку про нібито таємниче вбивство бандерівцями за кордоном письменника Віктора Петрова за те, що він виступав проти них. У 1959 році одразу після операції кдб із ліквідації С. Бандери з’явилася від імені групи «Дніпро» перша листівка про те, що то було самогубство, а в черговій стверджували, що до смерті провідника ОУН причетні особи з його найближчого оточення, які в такий спосіб мали намір обійняти посаду.

Усього за шість років, як свідчать архівні документи, було підготовлено близько 60 листівок від імені групи «Дніпро» і низку різноманітних бюлетенів. У грудні 1962 року в кдб винесли постанову, в якій зазначалося: «У зв’язку зі зміною оперативної обстановки у ФРН визнано недоцільним подальше існування легендованої організації ”Дніпро” і прийнято рішення продовжити роботу з розкладання еміграції іншими засобами» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10901. – Т. 2. – Арк. 114).

Зазначена спецоперація кдб є ще одним свідченням того, що проти української політичної еміграції за вказівкою з кремля вели системну, довготривалу й багаторівневу інформаційну війну з використанням різноманітних специфічних практик. Серед них основними були методи введення аудиторії в оману, застосування дезінформації та компрометації, дискредитації лідерів, нав’язування недовіри й підозр між українцями, внесення розколу всередині еміграційного середовища. Фактично то був своєрідний прототип сучасних гібридних операцій, які москва в різні історичні періоди розробляла і здійснювала проти українців у всьому світі.