«Гетьманська трійця» у небі Америки

У 1934 році в небо над Сполученими Штатами Америки періодично здіймався біплан, пофарбований у жовтий і синій кольори з тризубом на борту і написом «Україна». Невдовзі компанію йому склали ще два літаки – «Львів» і «Київ». Вони брали участь в українських святах і різноманітних авіаційних парадах. Преса називала їх «гетьманською трійцею». Це були літаки Союзу гетьманців-державників (СГД). Їх збиралися використовувати в інформаційно-пропагандистських цілях. Але не лише. Про історію появи в українських еміграційних колах літаків і авіаційних шкіл розповідають документи із архівних фондів розвідки.

Появі літаків в українських емігрантських організаціях США і Канади передувала велика підготовча робота. У 1922 році просвітницько-спортові товариства і клуби в Східній Канаді під проводом Володимира Босого, колишнього члена уряду Української Держави Павла Скоропадського, об’єдналися в Січову організацію («Січ»). Двома роками по тому консервативні державницькі кола еміграції у США прийняли гетьманську ідеологію і створили Українську січову організацію Америки («Гетьманська Січ»).

Це були політичні монархічні організації українців, які підтримували Павла Скоропадського й пропагували ідею монархічного устрою України (на чолі з гетьманом). Цю ідею обґрунтував і всіляко відстоював В’ячеслав Липинський. Гетьманський рух у різних формах набув поширення у багатьох країнах світу. Найбільше – у Європі, де після поразки гетьманату перебували П. Скоропадський, В. Липинський та їхні найближчі соратники. Водночас велика кількість прихильників мешкала у США і Канаді. Саме вони у 1934 році перейменували січові організації на Союз гетьманців-державників Америки й Канади. Загалом у 1930-ті роки на північноамериканському континенті налічувалося понад 60 осередків СГД.

У цей період Головним отаманом січових організацій Америки був Олександр Шаповал, якого змінив Омелян Тарнавський. Їхніми зусиллями американські й канадські січові організації стали одними з найвпливовіших українських емігрантських організацій того часу за океаном. Вони включали в себе низку спортивних секцій, культурно-просвітницьких закладів, видавали брошури, газети, книги. Невдовзі з’явилася ідея створення шкіл для підготовки українських льотчиків і, відповідно, придбання літаків.

За задумом, ці літаки мали стати базовими для підготовки українських авіаційних спеціалістів. Адже гетьманці упродовж усіх років еміграції сподівалися на відновлення збройної боротьби за незалежність України і готувалися до участі у цій боротьбі.

Для закупівлі літаків на початку 1930-х організували збір добровільних пожертвувань на «український авіяційний фонд». На зібрані кошти придбали біплан The Travel Air 3000. Його урочисто освятили в Детройті у серпні 1934 року. Дали назву «Україна». Пілотом став полковник Антін Чайковський.

Про приблизну вартість літаків дізнаємося із Обіжника СГД в Канаді № 1 за січень 1935 року із архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України.  У цьому інструктивному листі, який розсилався усім гетьманським низовим організаціям, зазначалося: «Кождий Кіш повинен урядити якесь підприємство, і суму найменше 20.00 долярів вислати до Окружної команди на покриття коштів зпровадження українських літаків. Зпровадження двох літаків буде коштувати близько 450.000 долярів» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7242. – Т. 16. – Арк. 606–606/02).   

Другий придбаний літак із назвою «Львів» освятили у вересні 1934 року у Чикаго. Третій, «Київ», – у вересні 1937 року також у Чикаго. Цю подію приурочили до візиту до США і Канади Данила Скоропадського –  сина і спадкоємця гетьмана Павла Скоропадського.

Церемонія освячення «Києва» супроводжувалася демонстративними польотами і запрошенням на борт літака гостей. Крім цього, гетьманич на цьому літаку здійснив переліт із Чикаго до Детройту, де зустрівся з місцевою українською громадою. Ця акція мала неабиякий розголос. У «Розпорядку Союзу гетьманців-державників в Злучених Державах Північної Америки» від 24 листопада 1937 року з цього приводу зазначалося: «Остання летунська акція, що завершилась придбанням і урочистим посвяченням третього літака «Київ», з участю вельможного пана гетьманича Данила, високо піднесла довір’я до нашої Організації в очах широкого українського громадянства на американській землі. А відбута поїздка по Америці їх вельможности сина гетьмана всієї України зробила величезну пропаганду державної гетьманської ідеї нашої організації навіть серед такої української людности, що досі байдуже (або часом вороже!) ставилась до Гетьманського Руху» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7242. – Т. 5. – Арк. 34).   .

Придбанню літаків передувала велика підготовча робота. Одночасно зі збиранням коштів ще наприкінці жовтня 1933 року в Чикаго заснували першу летунську школу СГД. У довідці, отриманій співробітниками НКВС СРСР, вочевидь через свої закордонні джерела, докладно розповідається про підготовку майбутніх летунів.

«Лекції відбувалися два рази на тиждень, – зазначається в документі, – по 2 години (вечорами). Програма навчання була застосована до приватних американських летунських шкіл (авіатика і механіка)» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7242. – Т. 16. – Арк. 610). Передбачалося, що після повного теоретичного курсу і льотної практики випускники одержуватимуть відповідний типовий сертифікат.

У зв’язку з цим учням доводилося докладати неабияких зусиль, щоб опанувати складний курс навчання. Не дивно, що з першого набору із 30 хлопців і дівчат українського походження через два місяці відрахували 12 осіб через непридатність до цієї справи, а за підсумками першого року навчання – ще вісьмох. Решта – дев’ять хлопців і одна дівчина, як повідомляється в документі, після закінчення теоретичного курсу «починають практичну науку літання на аероплані Союзу гетьманців-державників «Львів». І лише шестеро з них подають надії, «що з них можуть виробитись добрі авіятори».

З-поміж викладачів чиказької школи згадуються льотчики-інструктори українець Володимир Харків і американець Джордж Франклін Чард.

Друга летунська школа була заснована наприкінці грудня 1934 року в Детройті. На навчання до неї записалося 40 учнів. Але через рік «успішно пройшли студії і утрималися до початку 1935 року 17 учнів, з них 2 дівчат». Водночас зазначається, що під час інспектування школи наказним отаманом Союзу гетьманців-державників інструктор-авіатор Антін Чайківський зауважив, що «з теперішнього складу його учнів близько 10 подають повну надію вийти на добрих авіяторів».

Нарівні з інструктором у документі фігурує головний меценат летунської школи купець Микола Киптик. Про нього йдеться як про «голову кураторії», одного з найбагатших українських бізнесменів у Детройті. А членами кураторії були здебільшого представники Союзу гетьманців-державників.

Третю летунську школу відкрили у березні 1935 рокув місті Сиракюз, штат Нью-Йорк. Покровителем школи став греко-католик парох Михайло Кузів. Він надав для занять приміщення церкви. На чолі кураторії став Іван Шеремета, член СГД. А інструктором був кваліфікований авіатор-механік Іван Москаль.

Серед архівних документів збереглися запрошення і програма летунського свята, організованого 1 липня 1935 року українцями канадської провінції Манітоба з нагоди 25-річчя вступу на престол короля Великої Британії Георга V. Головною подією свята був приліт біплана «Україна» у супроводі канадійського літака. Планували здійснити демонстраційні польоти з маневрами і «скоки з літака при помочі парашута». У програмі свята зазначалося, що український літак пілотуватиме Антін Чайковський, а разом з ним прибуде наказний отаман СГД полковник Олександр Шаповал – «референт літунства СГД і редактор «Нашого Стягу», б. комендант Богданівського полку й міністр Української Держави».

Подібні авіаційні свята з величезним успіхом проходили на території США і Канади. Вони супроводжувалися молебнами за Україну, виступами високих гостей, танцями у супроводі оркестру, співами і частуванням різними стравами. Виручені від продажу квитків кошти йшли на заснування й утримання летунських шкіл.

Діяльність СГД у авіаційній царині настільки захопила інші українські емігрантські організації у США і Канаді, що й вони зайнятися придбанням літаків та організацією авіаційних шкіл. Так, до цього активно долучилася «Організація державного відродження України», створена 1931 року в Нью-Йорку. Один із її провідних членів Євген Ляхович у вересні 1933 року написав листа із Лондона до знайомого українського бізнесмена у США, який займав певне положення на підприємстві з виробництва літаків.

 «Якби Ви були настільки добрими, – зазначав Ляхович, – й написали б «наукову розвідку» про виробництво аеропланів у наших краях після повалення влади окупантів, підкресливши при цьому наші реальні можливості, як і недоліки». На цьому не зупинився і висловив наступне прохання: «Для нашої роботи нам потрібен хоча б один аероплан. Якби ми його мали, то могли б у одній із дружніх нам держав створити школу льотчиків. Це нам потрібно в інтересах загальної справи… Я прошу Вас від імені ОУН (перепрошую за сміливість), щоб Ви нам один літак зробили «як презент». Якщо він буде не зовсім новий – це не важливо» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9860. – Т. 1. – Арк. 23). Але завершення цієї історії не простежується.

  Водночас розсекречені документи свідчать, що це питання неабияк непокоїло радянське керівництво. Так, у листі від 28 березня 1934 року до начальника Іноземного відділу ДПУ УСРР Володимира Кареліна заступник начальника Іноземного відділу ОДПУ СРСР Абрам Слуцький зазначав, що відомо не лише про наміри Євгена Ляховича придбати літак для ОУН. «Нам, крім цього, – йдеться в документі, – одержано повідомлення А/212 про створення в Америці 2-х шкіл льотчиків Українськими Січами – одну в Нью-Йорку і другу для морських льотчиків у Чикаго. Про це доповідав гетьману Скоропадському відомий Вам полковник Шаповал із Чикаго. Резидентурі в Америці запропоновано перевірити і ретельно пропрацювати відомості про організацію шкіл, особливу увагу при цьому звернувши на організацію школи льотчиків у Європі за рахунок американських ресурсів» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9860. – Т. 1. – Арк. 100).

Загалом, різні українські організації у США і Канаді у міжвоєнні роки  заснували, як зазначають дослідники, 12 авіаційних шкіл. Ця робота неабияк піднімала патріотичний дух українців за кордоном і вселяла впевненість у тому, що за слушної нагоди вони будуть готовими підставити своє плече у справі боротьби за відновлення самостійності України.

Зрештою, ідея використання літаків і заздалегідь підготовлених за кордоном українських льотчиків у разі нової війни західного світу з СРСР жваво обговорювалася в еміграційних колах. Але до практичного застосування не дійшло.