Голодомор 1932–1933 років. Справжні факти і «деза» чекістів

У документах оперативної розробки органами дпу усрр наприкінці 1920-х – початку 1930-х років української громади у Стамбулі знайдено матеріали, що стосуються Голодомору в Україні. Вони проливають світло, з одного боку, на жахливі епізоди злочинів сталінського режиму, пов’язаних зі штучним створенням голоду, з іншого – викривають заходи кремлівських спецслужб з приховування справжнього стану справ перед представниками українських емігрантських центрів і світової громадськості.

Із перехоплених повідомлень

Як свідчать розсекречені документи з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України, у той період керівники спецслужби Державного центру УНР у екзилі мали намір за сприяння членів української громади у Стамбулі налагодити зв’язки з Україною, перекидати туди пропагандистську літературу і отримувати відомості про те, що насправді відбувалося на українських теренах. Це планувалося робити за посередництва моряків радянських торговельних суден, які курсували між Стамбулом і Одесою та прихильно ставилися до української справи. Водночас деякі моряки, які видавали себе за зв’язкових з уенерівським підпіллям в Україні, виявилися агентами дпу. Крім цього, чекісти мали агентуру і серед представників української громади в Туреччині. Це давало їм змогу перехоплювати листи, повідомлення, звіти та інші друковані матеріали.

За якийсь час уенерівські діячі зрозуміли, що до цієї справи доклали руки радянські спецслужби, забили на сполох і почали вживати контрзаходи. Обопільне протистояння, що супроводжувалося викриттями та діяльністю подвійних агентів, тривало упродовж кількох років. За цей час у багатотомній справі, яку вело дпу усрр у межах операції під назвою «Надія», накопичилися сотні різнопланових документів. Серед них неабиякий інтерес становлять матеріали, пов’язані з Голодомором 1932–1933 років в Україні. Ось витяги з деяких із них.

Зі «Зведення № 19 (для японців) відомостей, які надійшли за останні дні з України:

1. В Україні, за офіційними відомостями, план хлібозаготівель виконаний поки що лише на 37 %.

Курс червонця дуже впав – на 45 руб. за один американський долар.

2. Часті випадки нападів селянських загонів на продовольчі обози і товарні потяги, які рухаються у супроводі охорони дпу. Селяни вбивають охорону і грабують продовольство.

3. У Подільській губ. на околицях сіл Буки–Буланівка були випадки людоїдства. Особливо часто в тому районі пропадають діти…»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7408. – Т. 4. –  Арк. 5).

Документ датований 14 грудня 1932 року, підготовлений ІНО ООО ДПУ (іноземним відділом Одеського окружного відділу дпу) і надісланий до іноземного відділу дпу усрр у Харків. Наприкінці зроблені примітки про те, що пункти 1 і 2 взяті з газети «Неділя» (Львів, від 23.Х.32), а пункт 3 – із газети «Кур’єр Краківський поденний». Примітка у зведенні «для японців», як свідчать матеріали справи, означала, що уенерівські діячі в Стамбулі у той період налагодили контакти з дипломатами й розвідниками Японії. З ними домовилися про підтримку української справи та обмін інформацією.

Зі «Зведення № 19 відомостей, отриманих 14/ХІ–1932 р. (для японців) з України:

1. Отримані повідомлення, що з Півн.-Кавказького військового округу перекидається в Україну 5-та стрілецька дивізія, а з Ленінградського в. округу – 4-та кавалерійська. Зазначене перекидання двох дивізій в Україну пов’язують із дедалі більшим і більшим посиленням антирадяського руху українського населення. Нами перевіряється ця зміна у радянській військовій дислокації і нові місця розміщення перекинутих дивізій.

2. Розстріли голодних селян: кілька селян із колгоспу «Червоний промінь» (під Полтавою) були недавно розстріляні за те, що вони приховали для себе кілька пудів хліба…

Примітки джерела: Пункт 1 повністю взятий із листа полк. Порохівського. Пункт 3 запозичений із бразильської газети «Укр. Хлібороб»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7408. – Т. 4. –  Арк. 8–8 зв.).

Зі «Зведення № 28 відомостей, отриманих 8/ХІІ–32 р. з України:

Із України повідомляють, що міське і сільське населення України відчуває дедалі більшу й більшу нестачу хліба. Люди віддають меблі та інші домашні речі, одяг і т. п. за чорний хліб. Водночас хліб дістати дуже важко навіть за найвищу ціну. Україна більше, ніж будь-який край в срср платить за надто поспішну колективізацію. Українських селян, зрозуміло, що проти їхньої волі, втягнули в колективи з такою поспішністю і нерозбірливістю, на що здатні лише більшовики, які проводять експерименти. Два роки тривала ця сувора дійсність, і українське селянство мало нагоду особисто переконатися в тому, що означає колективізація. У минулому році у селян в колективах було забрано увесь хліб і в них нічого не залишилося для посіву. Через нестачу провізії селяни різали худобу і коней упродовж минулої зими й весни і не мали на чому орати. Трактори мали замінити коней у колгоспах, але то було лише в теорії, а в дійсності не так. В одній лише київській окрузі є близько 600–700 поламаних тракторів і немає впевненості в тому, що їх полагодять… 

Примітка: Пункт перший повністю взятий з газети «Новий шлях», № 43 від 15/ХІ–32 р., стор. 1»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7408. – Т. 4. –  Арк. 14–15).

Зі «Зведення № 31. Відомості отримані 24/12–32 р.

1. З України. Зовсім недавно на залізничному вокзалі в Києві відбулася така доволі характерна для теперішнього життя в срср історія. На коліях стояв вагон із продовольством у очікуванні подальших вказівок. Про це дізналося населення і цілими натовпами потягнулося на вокзал. Користуючись тимчасовою відсутністю членів дпу, кинулися на вагон, відкидаючи вбік залізничну охорону, яка намагалася протистояти нападу. За телефонним викликом прибуло дпу і накинулося на натовп, який, звісно, почав тікати. За втікачами кинулися чекісти. Втікачі почали находу викидати продукти в очікуванні, що це зупинить переслідування, але чекісти почали по них стріляти, створюючи неймовірну паніку у навколишніх. Відтак було вбито п’ятьох жінок і двох чоловіків серед тих, хто тікав, і тяжко поранено кількох перехожих.

Схожий випадок був і в Одесі, де натовп вів справжній бій із відділом дпу, який супроводжував транспорт із продовольством для армії. Кілька осіб було вбито, а багатьох заарештовано. Так само в Одесі натовп напав на вагон із картоплею, що стояв на вокзалі і призначався для відправлення до москви…

Примітка джерела: Пункт 1 взятий з газети «Народне слово» (м. Пітсбург, стор. 3)  

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7408. – Т. 4. –  Арк. 32).

Сфальшовані звіти

В органах дпу розробляли низку заходів для того, щоб перешкоджати витоку такої інформації. Вони передбачали цензуру на листування, покарання за поширення відомостей про справжній стан справ на селі, що трактувалося як антирадянська агітація і пропаганда, заборону іноземним журналістам відвідувати певні місцевості та інші. Нарівні з цим практикувалися і заходи з дезінформації міжнародної громадськості. Свідченням цьому є деякі документи з архівної справи.

У дпу були підрозділи, які на внутрішньому жаргоні називали «Контра і дезо». Вони займалися фальшуванням документів про стан справ у різних сферах життя країни – у промисловості, сільському господарстві, збройних силах, партійних і господарських органах, настроях серед населення тощо. Готували фальшиві листи, прокламації, бюлетені, нібито видані підпільними організаціями. До реальних відомостей додавали викривлену інформацію, яку просували різними каналами за кордон. Такою інформацією озброювали агентуру перед виведенням за кордон і впровадження до емігрантських центрів. Практикувалося надавати дезінформаційні матеріали й перевербованим агентам та кур’єрам, щоб ті озвучували її своїм кураторам після повернення – як наслідок виконання поставлених завдань зі збирання розвідувальної інформації.

Кілька таких документів знайдено у зазначеній справі. Це – звіти про ситуацію в Тульчинському і Гайсинському районах Вінницької області, складені нібито небайдужими особами для донесення реальної ситуації до українських емігрантських центрів. Насправді тексти писалися в кабінетах дпу. Про це свідчить супровідний лист із Вінницького до Одеського обласного відділу дпу, датований 11 листопада 1933 року. У ньому зазначалося:

«За справою «Надія».

Надсилаємо дезматеріал по Тульчинському району («Отелло») і Гайсинському району («Мраморний»).

Доповіді написані власноруч «Отелло» і «Мраморним» і підписані їхніми ініціалами.

Додаток: для Одеси – оригінали матеріалів»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7408. – Т. 4. –  Арк. 261).  

Тобто особи, які на прохання уенерівської еміграції готували доповіді про стан справ у місцях свого проживання, насправді були агентами дпу «Отелло» і «Мраморний». Відтак вони у листах прикрашали загальну картину, уникали розповідей про примусове вилучення врожаю, наслідки колективізації, численні смерті від голоду, невдоволення людей політикою радянської влади. Писали про те, що у 1932 році була важка ситуація, а в 1933-му більшовики нібито кинули всі сили на допомогу селу і все суттєво змінилося. Ось що вони повідомляли, зокрема, про ситуацію в Гайсинському районі.

«Весна 1933 р. далась взнаки Гайсинському району, – йдеться в листі, підписаному ініціалами Л. Д. – Надзвичайно скрутне положення було під час обробітку обсіяних ланів як в колгоспах, так і в одноосібному секторах. Голодовка в деякіх селах довела б була до повного зриву весняних робіт, але тут було кинуто допомогу харчовими продуктами як колгоспникам, так і одноосібникам, і з положення вийшли навіть добре. …Уборочна по всьому району пройшла далеко краще, чим то надіялись не тільки ми, а й вони її провести. Приклад села Краснопілка, що об’єднує 850 господ., Губник, що об’єднує таку ж кількість – закінчили уборку головних культур раніш плану. Так як і цілий ряд других колгоспів, кинулись з машинами та людьми на прорив в ті колгоспи, де слабше була організована робота, і допомогли зібрати озимі та ярі…

На 10/ХІ–33 р. вже передові колгоспи як Губницькій та Ладижінський хут. почали розподіл на трудодні і як наслідок замісць торішнього кіло одержує на свої трудодні трьох працездатніх 160 пудів Мотря Стасюк, це по 6,5 кіло…

…Закон здавання державі хліба призвів до того, що однооосібники без жодних адмін. нажимов виконують план хлібоздачі, зовсім рідко трапляються випадки заховування хліба, що прошлий рік було в масовім вигляді…

Загалом потрібно відмітити, що і політичний, і економічний стан Гайсинського району змінився, порівнюючи з 1932 р., но багато в бік покращення. Хлібоздача на 11/ХІ–33 р. виконана на 98%, копка цукрового буряку на 97%...»    

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7408. – Т. 4. –  Арк. 262–264). 

Зміст доповіді по Тульчинському району так само зводився до того, що в 1933 році врожай набагато кращий. Цьому нібито сприяли і погодні умови, і краще організована владою робота, і зміцнення трудової дисципліни в колгоспах, і те, «що немалу ролю у зміцненні організаційно-політичного стану відограв утворений при МТС політичний відділ, на чолі якого стали нічим не підкупні, тверді витримані комуністи». Також цьому начебто сприяло «не піднесення свідомости колгоспників, а просто вони все таки вірили в постанову ЦК Більшовицької партії та Радянського Уряду про твердий хлібний податок, про краще забезпечення колгоспників, а деякі хоч і не вірили, то мусили йти на роботу…»

За цими фразами відверто стирчали вуха чекістів. Таким великим було бажання показати, що в минулому мали невеликі труднощі, а нині, мовляв, усе гаразд, забезпечують і технікою, і «високоякісною випробуваною чистосортною пшеницею». Натомість, попри всі створенні умови, люди не хочуть іти в колгоспи, недбало ставляться до землі, саботують плани хлібозаготівель, не дотримуються сівозміни, погано зберігають врожай, від чого він псується. Тобто нібито самі винні в голодуванні, а не влада й більшовицька партія.  

Попри те, що до сьогодні дійшло мало відомостей про тогочасні події, усе ж навіть та інформація, яку вдалося здобути дослідникам, свідчить про зовсім іншу картину. Лише у Гайсинському районі під час Голодомору 1932–1933 років померло понад 23 тисячі осіб (за відомостями «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років» і Енциклопедії сучасної України). Район зазнав одного з найтяжчих ударів голоду на Поділлі. У сільрадах реєстрували смерть по кілька десятків людей щодня.

Плани хлібозаготівель, які місцеве населення фізично не могло виконати, були завищені.  До кінця 1932 року до району почали прибувати так звані «буксирні бригади», які конфісковували, крім зерна, картоплю, буряки, квасолю, сушені гриби та інші продукти. Селян, які намагалися шукати зерно на колгоспних токах, карали розстрілом або засланням. Трапляються свідчення мешканців району про те, що люди прийшли до залізничної станції Гайсина, почувши, що там у вагонах є зерно. Їх розігнали солдати, кількох застрелили.

Відтак досі невідомі документи органів дпу/нквс срср проливають світло на нові епізоди злочинів сталінського режиму проти українського народу, на те, як зусиллями чекістів і проведення ними спеціальних операцій намагалися приховати ці злочини, сфальсифікувати реальні події і донести до світової громадськості спотворену картину, змістити акценти у причинах і наслідках та зробити винними тих, хто найбільше постраждав, але не зміг за себе мовити слово правди. Не зміг, бо більшовицька влада відібрала хліб, право і саме життя.