«Іспанські діти» в срср. Повернення на батьківщину… через підписку кдб

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку справ на колишніх «іспанських дітей», вивезених у 1937–1938 роках з Іспанії до срср для порятунку від війни. Справи датовані серединою 1950-х років, коли вони за репатріацією поверталися на батьківщину. Як свідчать розсекречені документи, незадовго до виїзду з багатьма такими вже дорослими юнаками і дівчатами зустрічалися працівники кдб, встановлювали оперативний контакт, схиляли до співпраці, навчали азам нелегальної роботи за кордоном, відпрацьовували паролі і способи зв’язку, давали завдання й платили гроші.

«Реала» викликали до Сімферопольського міського військкомату в березні 1957 року для звірення документів військового обліку. До цього він упродовж 1955–1956 років проходив службу в лавах радянської армії, був шофером в автобатальйоні, брав участь у «ліквідації контрреволюційного заколоту в Угорщині». Так зазначалося в його послужному списку. До кінця терміну не дослужив, оскільки батько порушив клопотання про дострокову демобілізацію з армії у зв’язку з оформленням сім’єю документів на репатріацію до Іспанії.

У військкоматі до нього підійшов чоловік, який назвався працівником кдб і запропонував поїхати з ним для подальшої бесіди в управління кдб урср по Кримській області. Саме там йому дали агентурне псевдо «Реал». Вочевидь через те, що хлопець був затятим уболівальником мадридського футбольного клубу «Реал». А ще захоплювався боксом. За тренера в нього був далекий родич – у минулому чемпіон Іспанії з боксу. Ця обставина додавала «плюсів» у його характеристику, яку заздалегідь склали чекісти. Водночас були й інші плюси, завдяки яким на нього звернули увагу.

«Реала» вивезли до срср у складі однієї з перших партій іспанський дітей. Це сталося невдовзі після початку громадянської війни в Іспанії (1936–1939 рр.). То був збройний кривавий конфлікт між республіканським урядом комуністів, соціалістів та монархістів, яких підтримав срср, та правими націоналістичними силами на чолі з генералом Франсіско Франком за підтримки Німеччини й Італії. Наслідком жорстокого протистояння стало близько пів мільйона загиблих і сотні тисяч людей, які опинилися в еміграції.

Серед тих, кого вивезли з країни, було понад 34 тисячі дітей у віці здебільшого від п’яти до п’ятнадцяти років. Найбільше дітей потрапили до Франції, Бельгії та Великої Британії, їх розселяли в сім’ях місцевих мешканців із більш-менш комфортними умовами мешкання. Кількасот осіб – до Швейцарії, Данії та Мексики. Близько трьох тисяч дітей вивезли до срср. Радянський уряд тоді активно підтримував іспанську компартію. Відтак постачав республіканським військам танки, літаки, артилерію, створював інтербригади, відправляв до Іспанії представників нквс, які організовували численні таємні операції в країні, зокрема, провокації та вбивства. За військову й політичну допомогу іспанці заплатили золотим запасом. Скориставшись безвихідним становищем республіканців, кремлівське керівництво організувало таємне вивезення теплоходами до срср близько 510 тонн золота. Вантаж доправили в Одесу, а потім – в москву. Звідти золото вже ніколи не повернулося в Іспанію.   

Теплоходи ж із дітьми прибували до портів Ленінграда, Одеси, Євпаторії. Звідти їх доправляли до дитячих будинків. Таких було створено понад півтора десятка: п’ять в урср (Одесі, Євпаторії, Херсоні, Харкові, Києві), решта – на території російської федерації. За викладачів та вихователів були іспанські й радянські фахівці. З часом викладання російською мовою стало переважати, як і радянське виховання, наративи, оцінки подій в країні, світі і в самій Іспанії. Культивувалася любов до срср як до найпередовішої і найгуманнішої країни у світі, до всього радянського, вдячність за порятунок, а іосіф сталін возвеличувався як рятівник і найкращий друг іспанських дітей.

Упродовж ще двох років, до поразки іспанського республіканського уряду і закінчення війни, дітей возили на різні з’їзди, форуми, заводи і фабрики, водили в зали з піднятими вверх кулаками, зустрічали гучними оплесками, і потім у всіх газетах розміщували репортажі про ці події. Невдовзі їх почали поступово забувати, виділяти менше коштів на утримання таких дитбудинків, замовчувати численні випадки злочинності серед іспанських дітей, засудження і навіть відбування ними покарання в ГУЛАГу.

Коли діти стали повнолітніми, постало питання з отриманням ними громадянства. Ця проблема так само замовчувалася радянською пропагандою. Була проведена відповідна робота і створені умови, щоб змусити їх  відмовитися від іспанського громадянства і прийняти радянське.

«Реал» потрапив до срср у дворічному віці разом з батьками. Попри це його також помістили на виховання до дитячого будинку. Спершу до підмосковного, потім – євпаторійського. У 1955 році він закінчив середню школу в Сімферополі і вже мешкав разом з батьками. Де вони були до цього і чим займалися, в матеріалах справи не повідомляється. Йдеться лише про те, що його батько в Іспанії за республіканського уряду був якимось партійним діячем, мав стосунок до роботи військового суду і воював на боці республіканських військ.

У бесіді з працівниками кдб «Реал» повідомив, що його батько відгукнувся на заклик комуністичної партії Іспанії повертатися на батьківщину для того, щоб долучатися до боротьби з режимом генерала Франко. Батько отримав від уряду Іспанії дозвіл на репатріацію для їхньої сім’ї. Якраз відбувався процес оформлення всіх необхідних документів.    

 На цій стадії чекісти отримали підтвердження тим відгукам і характеристикам на юнака, які вже мали у своєму розпорядженні. Тож не відкладали справу в довгу шухляду й одразу зробили пропозицію про негласне співробітництво. «Реал» відповів, що він буде радий виконати будь-яке завдання органів кдб і вважає це своїм обов’язком, оскільки добре пам’ятає присягу, яку давав у лавах радянської армії. А там були такі слова: «Я клянусь… до останнього подиху бути відданим своєму народові, своїй радянській батьківщині та уряду срср».  

У довідці кдб за підсумками бесіди зазначається, що він «заявив про те, що до підпільної роботи в Іспанії він був готовий уже давно, щойно його батько прийняв рішення про репатріацію, і що методам підпільної роботи його навчив батько і його друзі-комуністи. Нині ж, виявивши добровільне бажання надавати допомогу органам кдб, він усвідомлює всю відповідальність і небезпеку дорученої йому справи, але попри всілякі труднощі він готовий до виконання будь-яких завдань органів кдб, навіть якщо питання стоятиме про збройну боротьбу з франкістами» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10577. – Арк. 6).

У подальших довідках і характеристиках працівники кдб акцентували увагу на тому, що «Реал» симпатизує радянському союзу, вважає його своєю другою  батьківщиною і виконає все, що йому доручать. На цьому етапі його відрядили на «оглядини» до москви. Там схвалили всі попередні заходи і дали вказівку провести підготовку до агентурної роботи за кордоном.

Упродовж нетривалого часу його навчали методам конспірації, розповідали, як поводити себе в різних ситуаціях, зокрема під час бесід з працівниками поліції і контррозвідувальних органів. Рекомендували не брати участі в діяльності партій, не виступати проти франкістського режиму і не вихваляти умови життя в срср. Відпрацювали способи зв’язку, кодові слова в листах про стан справ чи небезпеку, паролі для зустрічі з працівниками кдб. Такі зустрічі мали відбуватися двічі на рік, починаючи з 1959 року.

«Кожну другу неділю березня і листопада, – зазначалося в завданні-інструкції, – рівно о 12 годині за місцевим часом Ви повинні на 5 хвилин підходити до головного входу в приміщення центральної пошти. В руці у Вас повинна бути книга у зеленій палітурці. Вибирайте таке місце для очікування, щоб воно було достатньо людним, Вас було добре видно і поблизу щоб не було поліції.

Для зустрічі з нашим представником Вам дається такий пароль і відгук:

Пароль: «Перепрошую, Ви не боксер?»

Відгук: «Я боксер-любитель».

Пароль: «Ви не знаєте боксера Педро?»

Відгук: «Так, знаю. Педро – мій дядя. Я можу Вас із ним познайомити»

(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10577. – Арк. 20–21).

Навчання та інструктажі відбувалися в одному з номерів у готелі Алушти, де «Реал» мешкав перед виїздом. Проїзд і мешкання в готелі йому оплачували з бюджету кдб, а ще видали 1400 рублів. Після завершення підготовки він підписав завдання-інструкцію, а також його змусили написати нову підписку про негласне співробітництво з органами кдб. У ній зазначалося, що він «зобов’язується чесно і сумлінно надавати допомогу радянській розвідці, що своєю таємною боротьбою проти франкістів він допомагатиме справі боротьби народів за мир і що своєю роботою в радянській розвідці він зробить внесок у справу боротьби іспанського народу за свою незалежність і встановлення демократичного ладу в країні» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10577. – Арк. 23–27). Таких пафосних фраз кдб мав чимало на будь-який смак і для кожної окремої ситуації.

В останньому документі, долученому до справи, зазначається, що «Реал» виїхав до Іспанії і що всі матеріали на нього передали до Першого головного управління (зовнішня розвідка) кдб при рм срср, яке здійснюватиме всі заходи за його справою в країні перебування.

Приблизно за такою ж схемою діяли працівники кдб і стосовно інших «іспанських дітей». Як свідчать розсекречені документи, то була цілеспрямована робота. Перші рапорти, долучені до справ, починалися такою фразою: «У процесі виконання директиви кдб при рм урср № 491/м від 5.03.1956 року з підготовки агентів серед іспанців, які виїжджають із радянського союзу, для використання їх у розвідувальних заходах за кордоном нами завербований…».

Крім «Реала», працівники кдб урср залучили до співпраці «Сервантеса», «Дієго», «Мадридського», «Гомеса», «Гріго», «Сашу», «Еріка», «Гальярдо» та багатьох інших. Така робота здійснювалася Кримським, Полтавським, Дніпропетровським, Київським, Харківським, Станіславським управліннями кдб. У кожному випадку – своя окрема драматична історія.

Наприклад, «Дієго» вивезли до срср у 1937 році. Виховувався в дитбудинку під Ленінградом. Під час Другої світової війни, у 1942 році, разом з іншими «іспанськими дітьми» у 17-річному віці вступив до загону спеціального призначення нквс срср. Після війни закінчив військове училище, отримав лейтенантські погони. В кдб здобули інформацію, що його батька у 1939 році розстріляли прихильники генерала Франко. Тож вирішили, що син може в якийсь спосіб помститися за батька. У 1956 році його завербували.  

Після кількох зустрічей і політико-виховних бесід «Дієго» запевнив, що він готовий виконати будь-яке завдання радянської розвідки за кордоном. «На нашу думку, – зазначалося в рапорті про вербування, – «Дієго» доцільно використовувати в Іспанії для розробки української і російської еміграції, здобування відомостей про наявність розвідшкіл іноземних розвідок, виявлення їхнього особового складу, а також для одержання іншої політичної та розвідувальної інформації в країні» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10580. – Арк. 17).

Відтак йому поставили завдання влаштуватися комерсантом, щоб мати змогу постійно переміщатися країною. Так само навчили в прискореному режимі азам агентурної роботи за кордоном, способам зв’язку і видали 1200 рублів.

«Сервантес», який уже був комсомольцем, після бесід із працівниками кдб заявив, що він також готовий виконати будь-яке завдання радянської розвідки і «має бажання допомогти своєму народу, який перебуває під ярмом франкістського режиму і насилля американців».

«На запитання, як він взагалі уявляє нашу роботу, – йдеться в одній із довідок, – агент не зміг щось конкретно відповісти і заявив, що уявляє собі це як таємну війну між різними державами і що в боротьбі з реакційними силами Америки, які остаточно поневолили Іспанію, він хотів би брати участь» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10578. – Арк. 9). Його попередили, що можливий арешт, допити, катування. На це він відповів, що вважає себе доволі сильним та сміливим і триматиметься гідно. На витрати отримав 1500 рублів.

«Мадридський» був старшим за віком. У республіканській Іспанії він встиг стати членом компартії. Однак заявив, що боїться повертатися на батьківщину. З урахуванням цього йому запропонували поїхати до однієї з країн Латинської Америки для ведення розвідки з нелегальних позицій. На це він дав згоду і був відряджений до москви для проведення спеціальної підготовки.

Чимало «іспанських дітей» з різних причин так само не хотіли повертатися на батьківщину. В одній із довідок кдб зазначається, що станом на 30 березня 1956 року на території Запорізької області виявлено 13 іспанців. Їх привезли до срср у 1936–1938 роках. Із ними провели низку бесід і з’ясували, що вони не хочуть нікуди їхати. Загалом, згідно з відкритими джерелами, до Іспанії упродовж 1956–1960 років повернулося від 1500 до 1900 дітей. Скільки з них було завербовано органами кдб, інформації немає. Так само і немає відомостей про характер розвідувальних чи диверсійних завдань, які вони виконували на території Іспанії.

Усі подальші агентурні контакти здійснювалися винятково через центральний апарат кдб у москві. Відомо лише, що в кремлі довго не могли змиритися зі своєю поразкою в Іспанії у 1939 році і всі наступні десятиліття активно здійснювали розвідувальні, інформаційно-пропагандистські заходи та спеціальні операції проти тодішнього іспанського уряду: підтримували компартію, проводили підготовку кадрів у школах комінтерну та нквс, готували підривників і радистів, проводили агентурні операції в іспанській діаспорі, організовували роботу іспанської редакції «Радіо москва» та інших прорадянських каналів.

Загалом проведення активної розвідувальної роботи на території Іспанії було ускладнене через тамтешній жорсткий контррозвідувальний режим. Тож у кдб у середині 1950-х років і вирішили зробити ставку на «іспанських дітей». Цю категорію осіб цинічно використали, щоб зробити з них слухняних солдат таємного фронту. Спершу декларували їхнє вивезення як «гуманітарну допомогу», «акт милосердя» і «захист від бомбардувань». Потім використовували  у пропагандистських кампаніях і цілеспрямовано стирали їхню національну ідентичність. Зрештою, шляхом усіляких спецслужбівських практик та важелів підводили до думки про необхідність «віддячити за таку турботу» і виконати будь-яке завдання радянської розвідки за кордоном.