Керівник Проводу Українських Націоналістів, від компрометації якого відмовилися органи КДБ

Денис Квітковський був керівником Проводу Українських Націоналістів (1977–1979). Він увійшов у вітчизняну історію як лідер, який увесь свій досвід правника, публіциста, видавця, історика, громадсько-політичного діяча спрямовував на гуртування українців у всьому світі навколо ідеї відродження державності України. За його активною діяльністю в еміграції пильно стежили органи КДБ, про що збереглися матеріали в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України. Розсекречені документи дають змогу повніше осягнути й пізнати цю неординарну особистість.

Денис Васильович Квітковський народився 22 травня 1909 року на Буковині, в селі Горішні Шерівці (колишня Австро-Угорщина, нині – село Заставнівського району Чернівецької області) у багатодітній сім'ї православного дяка. Закінчив народну школу в м. Садгора (нині в межах м. Чернівці), українську гімназію у Чернівцях. У 1929–1932 роках навчався на правничому факультеті Чернівецького університету, у 1936 році захистив докторську дисертацію і став власником адвокатської контори.

На той час ці землі, заселені переважно українцями, входили до складу Румунії. І це накладало відбиток на особливості життя й діяльності тих, хто змалку виховувався в українських традиціях. Серед таких був Денис Квітковський.   

Ще зі студентства він глибоко цікавився історією України, був лідером багатьох гуртків і товариств культурно-національного спрямування, активним членом крайової екзекутиви Організації українських націоналістів, де спеціалізувався на ідеологічно-пропагандистській роботі і відповідав за видавничо-інформативний сектор. Громадська робота, редагування і видання журналу «Самостійність», за що не отримував жодної копійки, поглинало увесь час. Журнал виживав лише завдяки передплаті та пресовому фонду. Румунська ж поліція підозрювала, що фінансування здійснюється із-за кордону. Але часопис закрили не за це – за пропагування української ідеї на Буковині. А невдовзі засудили за проукраїнську політичну діяльність і самого редактора.

Приводом для арешту стала участь Квітковського разом із однодумцями у щорічному святкуванні в березні 1937 року товариством «Кобзар» шевченківського свята. Покарання відбував у віддаленій румунській в’язниці з важкими умовами утримання – в Дофтані. Після звільнення у 1938 році він був мобілізований до румунської армії, як свідчать матеріали справи, де прослужив понад рік.

Невдовзі, у червні 1940 року, Бессарабія і Північна Буковина увійшли до складу СРСР. Знаючи, як радянська влада чинить із такими як він прибічниками вільної України, Денис Квітковський  разом із дружиною Марією та маленьким сином Остапом емігрував до Німеччини.

Ця та інша інформація про нього вже тоді почала накопичуватися у справах НКВС. У 1944 році, після звільнення Радянською армією Буковини від гітлерівської окупації, ті довідки знайшли, і вони стали приводом для подальшого вивчення Квітковського. 4 грудня 1944 року майором держбезпеки Амірхановим було винесено постанову про заведення справи під назвою «Філін». У тексті постанови зазначено:

«Знайшов, що Квятковський (так у справі – через «я») є активним діячем ОУН, співробітничав у націоналістичних газетах «Самостійність», «Самостійна думка» і багатьох закордонних.

Постановив завести справу-формуляр, взявши її на облік із забарвленням «українські націоналісти» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10221. – Т. 1. – Арк. 1).

Відтоді справа почала наповнюватися новими відомостями, які здебільшого підтверджують загальновідому біографію Д. Квітковського. Водночас зустрічаються й нові подробиці, які проливають світло на досі невідомі сторінки його життєпису.

«Із возз’єднанням Північної Буковини з Українською РСР він втік на територію Румунії, де разом із Зибачинським Орестом створив т. зв. закордонний «провід» ОУН Буковини, а згодом і Румунії.

Як член цього «проводу» Квятковський здійснив велику роботу щодо його організаційного оформлення, а також підтримував особистий зв'язок шляхом виїзду до Берліну з членами Центрального «проводу» ОУН-мельниківців, вважався одним із ідеологів українського націоналістичного руху на Буковині.

У 1941 році Квятковський перебував у Берліні, де редагував мельниківську газету «Український голос».

Під час Вітчизняної війни він виїхав на територію тимчасово окупованої німцями України і, за слідчими та іншими матеріалами, у 1943 році проводив активну націоналістичну пропагандистську роботу в м. Станіславі.

У квітні 1944 року Квятковський був заарештований німецькою владою нібито за антигітлерівську діяльність і до листопада того самого року утримувався в одній із берлінських в’язниць. Після звільнення із в’язниці, за неперевіреними даними, він мешкав і займався націоналістичною діяльністю на території Румунії.

Наприкінці 1946 року після арешту в Румунії радянськими органами групи активних членів ОУН-мельниківців Квятковський Денис утік на захід до зон англо-американського контролю» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10221. – Т. 1. – Арк. 65–66).

У інших джерелах зазначається, що Квітковський одразу емігрував до Німеччини, а не до Румунії, працював викладачем Високої економічної школи у Мюнхені і одночасно був генеральним секретарем Українського Національного Об'єднання (УНО). Упродовж серпня 1941 – літа 1943 років був співредактором її друкованого органу «Український вісник». У 1943 році у справах ОУН прибув до Львова, де його заарештувало гестапо за діяльність, яка протирічила політиці Третього Рейху, і кинуло у тюрму на Лонцького, а згодом перевезло до в’язниці у м. Потсдам поблизу Берліна. Там він пробув до жовтня 1944 року, після чого перебрався спершу до Відня, а невдовзі – до Мюнхена.

Наведені у справі відомості дещо відрізняються від офіційної біографії. Це може свідчити лише про те, що їх документували із уст сторонніх людей, знайомих та родичів Квітковського, які могли не все достеменно знати або не все хотіли розповідати представникам органів НКДБ.

Після Другої світової війни Денис Квітковський упродовж кількох років мешкав у ФРН, опікувався створенням профспілки українських журналістів в еміграції, вів референтуру преси й пропаганди Проводу Українських Націоналістів. У 1949 році разом із родиною переїхав до США, у м. Детройт, де проживав до кінця своїх днів.

Після виїзду за океан Квітковського радянські органи держбезпеки на якийсь час втратили до нього інтерес. Принаймні про це свідчить постанова про здачу справи в архів за підписом голови КДБ при Раді Міністрів УРСР Віталія Нікітченка, датована 4 грудня 1954 року. Так співпало, що справу вели рівно десять років, день у день. Але на цьому крапку не поставили.

На початку 1969 року розвідувальний підрозділ КДБ при РМ УРСР інформував: «На ювілейному з’їзді ОДВУ, який відбувся у США наприкінці 1968 року і був присвячений сорокаріччю цієї організації, були обрані нові керівні органи. Головою організаційного трибуналу обрано кадрового українського націоналіста Квітковського Дениса Васильовича (надалі – «Філін»).

Останнім часом «Філін» значно активізував свою націоналістичну діяльність, часто виступає з різноманітними статтями антирадянського змісту в українській націоналістичній пресі, а в травні 1968 року серед інших українських націоналістів за завданням СКВУ виїздив до Тегерану, де проходила міжнародна конференція з прав людини, з метою використання цього міжнародного форуму в антирадянських цілях» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10221. – Т. 1. – Арк. 88).

ОДВУ – це Організація державного відродження України, а СКВУ – Світовий конгрес вільних українців. Саме ідея державного визволення України, іншими словами – відновлення її державності й незалежності, відтоді і до останніх днів життя стала наріжною у діяльності Дениса Квітковського. Про це він прямо й відверто заявляв у своїх статтях, інтерв’ю, на багатьох форумах і зібраннях. Водночас вирізки цих статей із закордонної преси, роздруківки радіопередач із численними помітками на полях, тексти виступів наповнювали справу і викликали неабияке занепокоєння в керівництва КДБ і радянських партійних органів.

Ось лише деякі цитати із цих матеріалів, які є доволі красномовними.

Із довідки за матеріалами справи оперативної підбірки «Філін» від 21 жовтня 1976 року: «У 1968 році як уповноважений ОДВУ і «Товариства американських журналістів» був присутній на Міжнародному конгресі з прав людини у Тегерані. Після закінчення конгресу виступав із доповіддю у Торонто і Оттаві (Канада). У своїх доповідях підкреслював, що для успіху «боротьби» націоналістів необхідно зробити проблему України світовою проблемою, у зв’язку з чим необхідні «дії сконсолідованих сил усіх українців у вільному світі» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10221. – Т. 1. – Арк. 111).

Із інтерв’ю газеті «Українське слово», № 1888 від 5.02.1978 року: «Наша політика є визвольною політикою. Базується вона на принципі, що його проголосив 1900 року Микола Міхновський в своїй брошурі «Самостійна Україна»: «Доки хоч на одному клапті української території пануватиме чужинець, … доти всі покоління українців ітимуть на війну».

«В цій боротьбі за державу нація, як культурно-історична і політична вартість є і мусить бути в основі нашого думання і заінтересування. Доти, доки ми не закріпимо за українською нацією неоспоримого права на її існування, доти ми не виконали нашого історичного завдання… Наша єдина тепер політична концепція – це самостійна, суверенна держава українського народу. Всякі інші політичні концепції – це небезпечна, безвідповідальна гра з долею великої нації» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10221. – Т. 1. – Арк. 144–146).

Це інтерв’ю Денис Квітковський дав уже як Голова Проводу Українських Націоналістів. А до цього він упродовж 1972–1974 років був віце-президентом Організації державного відродження України, а в 1974–1976 роках – її президентом. Одночасно, в 1974–1977 роках, був першим заступник Голови ПУН і очолював організацію «Самостійна Україна» та впродовж 1976–1979 років в Чикаго видавав її однойменний друкований орган. І це при тому, що добився підтвердження наукового ступеня доктора права і відкриття адвокатського офісу.

Із листопада 1977 року, коли став виконувачем обов’язків Голови ПУНу, його оперативне вивчення органами КДБ активізувалося. На початку 1978 року Перше головне управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка) надіслало на адресу Голови КДБ УРСР Віталія Федорчука шифртелеграму свого резидента у Франції. У ній акцентується увага на програмній заяві нового Голови ПУНу перед кореспондентами українських еміграційних видань. Зокрема, йдеться про те, що Квітковський виступає «за органічне поєднання визвольної боротьби націоналістів за кордоном з процесами в Україні», він вважає, що «боротьба за лібералізацію і демократизацію режиму в Радянському Союзі не відповідає кінцевим цілям ОУН, які полягають у розчленуванні СРСР і виділенні України в самостійну державу», а також має намір консолідувати всі закордонні українські організації до об'єднання (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10221. – Т. 1. – Арк. 165–166).

На цій шифртелеграмі є резолюція В. Федорчука, адресована керівникам підрозділів розвідки та 5 управління (т. зв. ідеологічного): «У зведенні необхідно передбачити активізацію наших заходів проти ОУН». На виконання цих вказівок, як свідчать матеріали справи, були підготовлені заходи з компрометації Дениса Квітковського в Україні через засоби масової інформації. Але, як не старалися співробітники КДБ, компромату знайти не вдалося. Усі наявні матеріали були непереконливими. Тому від цієї ідеї відмовилися.

Це й не дивно, адже Денис Квітковський упродовж усього життя сповідував загальнолюдські цінності, завжди чинив так, як підказувала йому совість, не мав ворогів, нічим себе не заплямував, був ідеологічним та ідейним борцем у широкому значенні. З цього приводу в одній із найвідоміших його книг – збірнику публіцистики «Боротьба за українську ідею» син Остап так написав про батька: «Він не мав страху і не боявся найтяжчих завдань. Він вірив, що ніяка фізична сила не встоїть перед силою ідеї. Він був проповідником і носієм такої ідеї… Він знав, і ми повинні знати, що Москва сльозам не вірить, та що світ відкидає немічних слабодухів на смітник історії».

А наступник на посаді Голови ПУН Микола Плав’юк на похоронах Дениса Квітковського так сказав про нього: «Був він великим українським патріотом, який гордився своїм буковинським походженням, але зір свій завжди мав спрямований на Київ, символ нашої державности й соборности» («Самостійна Україна», березень–квітень 1979 р., ч. 3–4 (356–357).

Помер Денис Квітковський 15 березня 1979 року у м. Детройт (штат Мічиган) у своєму робочому кабінеті, працюючи над заходами з відзначення півстолітнього ювілею від дня утворення Організації українських націоналістів. Похований 24 березня на українському цвинтарі св. Андрія у Баунд-Бруці поблизу Нью-Йорка (штат Нью-Джерсі).

Пам'ять про нього живе у книгах, які він написав, у назві вулиці в Чернівцях, у його ідеях і прагненнях, які знайшли своє втілення в новітній історії України, у думках та закликах, які ще й сьогодні залишаються пророчими і актуальними. Так, ще у 1969 році він зазначав: «Ми і тальки ми можемо предложити світові нашу автентичну, правдиву, несфальшовану метрику нашого народження як нації і доказати наше існування як дорослої уже, здібної до самостійного життя національної громади. Це тяжка, затяжна, й мабуть кривава боротьба. Але без неї нам не обійтися».

(Фото Дениса Квітковського із Центрального державного архіву закордонної україніки).