Михайло Ветухів. «За українську справу – з позицій Америки»

Після того як низка українських діячів після завершення Другої світової війни перебралася з Європи за океан до Америки, діяльність окремих із них органам мдб/кдб срср вдавалося відстежувати лише за публікаціями в еміграційній пресі. Із витягів і вирізок таких статей формувалися оперативні справи. Нині ж ці матеріали дають змогу поглянути на те, як українські емігранти одразу після приїзду включалися в боротьбу за відновлення української державності й підтримку цього процесу урядами США, Канади та інших країн.

«Важка артилерія ОУН у Харкові»

Михайло Ветухів потрапив у поле зору органів нквс урср у листопаді 1943 року, одразу після звільнення Харкова від гітлерівських військ. У одній із довідок про нього йшлося як про фігуранта справи «Слобожани». Зазначалося, що у період окупації Харкова він був головою обласної Земельної управи і одночасно ректором Харківського університету та активним діячем мельниківського крила ОУН. Про цю діяльність повідомлялося таке:

«Мав великий авторитет в українських колах і був найдовіренішою особою керівника ОУН в м. Харкові Доленка. Той доручав йому найскладніші справи в політичному житті організації.

Доленко заявляв: «Ветухів – це важка артилерія, і його можна посилати для виконання певного завдання тоді, коли в цьому є крайня необхідність».

Ветухів як ректор університету проводив націоналістичну політику в системі освіти і наукової діяльності.

Він має широкі зв’язки серед націоналістів інших міст, спроможний у разі необхідності швидко налагоджувати потрібні контакти»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 9799. – Арк. 2).

В іншій довідці зазначалося, що він брав активну участь у роботі товариства «Просвіта» і друкував антирадянські статті на сторінках місцевої газети «Нова Україна». Зібрати більше негативної інформації на М. Ветухіва періоду окупації, щоб його скомпрометувати, органам нквс вочевидь не вдалося. Принаймні у справі-формулярі, яку завели на нього у березні 1947 року, про це відомостей немає. Як і про те, що він за активну націоналістичну діяльність заарештовувався гестапо. У відкритих джерелах про той період повідомляється, що у 1942 році він був обраний ректором Харківського університету, але пропрацював на цій посаді недовго, бо вже у 1943 році був заарештований гестапо, зазнав тортур і був вивезений до Львова, де йому дозволили займатися науковою діяльністю. Але то була геть інша інформація, яка не вписувалася в образ «зрадника», яким хотіли зобразити його чекісти.  

На момент заведення справи М. Ветухів уже жив у німецькому місті Бад-Кісінгені і відігравав помітну роль у громадсько-політичному житті української громади в Європі. Тож переключилися на відстеження саме тієї його діяльності.

«У Німеччині Ветухів почав активно займатися антирадянською націоналістичною діяльністю, – ідеться в довідці Першого (розвідувального) управління мдб урср. – У березні 1945 року він у місті Веймар на нараді представників старої і нової української еміграції був обраний до складу так зв. «уряду» «УНР» як «міністр внутрішніх справ».

14 червня 1945 року в місті Бад-Кісінгені Ветухів був обраний заступником УДК [Українського допомогового комітету] на з'їзді політичних партій української еміграції.

Одночасно з цим увійшов як заступник голови до  «Центрального представництва української еміграції» – «ЦПУЕ», був членом «Міжнаціонального центрального комітету ДіПі» та інших українських націоналістичних формувань».

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 9799. – Арк. 75).

 У травні 1949 року органи мдб отримали інформацію, що М. Ветухів виїхав до Америки. В одній із еміграційних газет знайшли публікацію про те, що перед від’їздом він звернувся до політичних емігрантів із закликом і надалі вести непримиренну боротьбу проти срср спільно з підпіллям в Україні. Усе це стало підставою для того, аби оголосити його в розшук.

На чолі Української вільної академії наук у США

Кінець 1940-х років був періодом, коли молода українська еміграція вливалася в середовище кількох попередніх хвиль емігрантів, уже вкорінених у США, несла з собою інформацію про те, що насправді відбувалося на українських землях, і привносила нове бачення для продовження боротьби за українську справу.

М. Ветухів став одним із саме таких яскравих представників. Як зазначається в архівних документах, одразу після прибуття за океан він здійснив низку поїздок до Канади, Аргентини та інших країн. Там виступав на різних зібраннях, розповідав про стан справ в Україні, про те, що Українська повстанська армія не припиняє боротьбу за відновлення незалежності України, що ця боротьба вимагає підтримки всього демократичного світу. До справи долучені витяги з газет, за якими простежувалася активність М. Ветухіва.

Витяг із газети «Новий шлях», № 85 від 29.10.1949 року:

«25 вересня ц. р. у Лос-Анджелесі (Каліфорнія) відбувся мітинг українських націоналістів, на якому з основними доповідями виступили: Романюк Леонід, колишн. секретар Сойму Карпатської України, Ветухів Михайло, колишн. міністр УНР в Європі і Багалій Петро, письменник. Мітинг ухвалив рішення про організацію «Ради допомоги визволенню України» (РДВУ), яка співробітничатиме  з «Українським конгресовим комітетом Америки» і «Українською Національною Радою» в Європі. Головою РДВУ обрали Ветухіва Михайла».

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 9799. – Арк. 51).

Із короткого огляду української емігрантської преси:

«…У газеті «Українські вісті», № 97 від 4 грудня 1949 року в розділі «Хроніка українського життя» повідомляється, що проф. Ветухів пробув п’ять місяців у Лос-Анджелесі і разом з іншими українцями заснував там об’єднання українців Каліфорнії для допомоги звільнення України. Крім цього, за його участі провели зібрання протесту проти окупації України росією. Обрано постійно діючий комітет, в якому співпрацюють старі й нові мігранти. Під впливом цих подій і доповідей українців, які щойно приїхали, розпалася місцева українська комуністична організація. У майбутньому, 1950 році, проф. Ветухів запланував поїхати з такою самою метою до Бразилії, а нині виїхав до Канади».

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 9799. – Арк. 45).

Низка матеріалів присвячена участі М. Ветухіва у роботі IV з’їзду Українського конгресового комітету Америки (УККА), що відбувся 5–6 листопада 1949 року у Вашингтоні. У них ідеться про те, що на цьому форумі було понад 30 представників нової української еміграції. Серед них – професор Михайло Ветухів (делегат від штату Каліфорнія), колишній прем’єр-міністр Карпатської України Юліан Ревай, професор Роман Смаль-Стоцький, генерали Павло Шандрук і Олександр Загродський, голова Центрального представництва української еміграції Василь Мудрий та інші.

М. Ветухів виступив із доповіддю на тему «Сучасне становище в радянській Україні». У другий день роботи з’їзду ініціювали питання про необхідність введення до правління УККА одного представника від нової української еміграції. На розгляд і голосування були подані кандидатури В. Мудрого і М. Ветухіва. За першого проголосували 30, за другого – 129 осіб. Відтак М. Ветухів упродовж 1949–1955 років був членом правління і заступником голови УККА й використовував трибуну цієї організації для донесення свого бачення шляхів вирішення українського питання.

У документах зазначається, що на цьому з’їзді виступали представники від «воюючої України» Микола Лебедь і від «рейдових загонів УПА» Лагідний (Вочевидь, йдеться про Лева Футалу на псевдо «Лагідний» – прим.), сенатори, члени Республіканської партії США, члени місцевих органів влади, а також було зачитано вітальне послання від Президента США Гаррі Трумена.

У серпні 1950 року М. Ветухів у Нью-Йорку взяв участь у нараді представників низки українських організацій, на якій було створено координаційний центр – «Порозуміння політичних груп у США». А однією з найвагоміших подій у його житті стало обрання у тому ж році головою правління Української вільної академії наук (УВАН) у США. Тобто першим президентом цього академічного наукового закладу у США. Завдання полягало в тому, щоб адаптувати українську науку до американських реалій і зацікавити нею американське суспільство. І він зумів об’єднати українських науковців, практично з нуля розбудувати Академію та вивести її на доволі високий науковий рівень.

На той час М. Ветухів уже був знаним у наукових колах генетиком-дослідником Колумбійського університету, професором Українського вільного університету та Українського технічно-господарського інституту. Але навіть про всі його наукові регалії, дослідження, праці та інші досягнення органи мдб не знали. У постанові, датованій 3 лютого 1953 року, зазначалося: «У зв’язку з тим, що Ветухів виїхав до США, можливостей його агентурної розробки немає».

Помер М. Ветухів 11 червня 1959 року. Похований в українському пантеоні на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (США).