Микола Капустянський. За крок від спланованого вбивства агентами МДБ СРСР. Ч. 2.

Служба зовнішньої розвідки України публікує другу частину матеріалів про надсекретну операцію органів МДБ СРСР на початку 1950-х років із ліквідації одного з лідерів української еміграції, талановитого воєначальника Армії УНР, міністра військових справ уряду УНР в екзилі, одного з керівників ОУН генерала Миколи Капустянського. Про особливу секретність свідчить те, що низку документів виконували лише від руки в одному примірнику і зберігали окремо в додатку до справи, а згодом – у спеціальному пакеті в архіві радянської розвідки у Москві. Апробовані в цій операції схеми, способи й засоби вбивства пізніше були вдосконалені і застосовані органами КДБ СРСР під час ліквідації очільників ОУН Лева Ребета у 1957 році та Степана Бандери у 1959 році.

Частина 2. Ліквідувати

У квітні 1952 року на ім’я міністра державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта Миколи Ковальчука надійшов лист із грифом «цілком таємно» з Москви за підписом заступника міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенанта Сергія Савченка. У ньому йшлося про те, що лідери Української Національної Ради, цього реорганізованого уряду УНР в екзилі, нібито розпочали активну підривну роботу проти СРСР. Зокрема, йшлося про активізацію контактів із представниками ФРН, Великої Британії та США в Європі, узгодження спільних дій на випадок можливого початку нової війни, вироблення мобілізаційних планів для української еміграції тощо.

У цьому та інших документах неодноразово згадувалося прізвище генерала Миколи Капустянського, який займався розробленням стратегічних рішень у військовій сфері, особисто зустрічався з головнокомандувачем сил антигітлерівської коаліції у Європі американським генералом Дуайтом Ейзенхауером і мав великий авторитет в еміграційних колах. Тоді ж МДБ СРСР отримало інформацію, що М. Капустянський нібито є автором плану активізації дій УПА на території України, а прем’єр-міністр УНРади Ісаак Мазепа доручив розробити такий самий план отаману Тарасу Бульбі-Боровцю, організатору перших повстанських формувань на Поліссі під назвою УПА «Поліська Січ». Тобто між представниками різних течій еміграції тривала конкуренція за лідерство.

У цій ситуації, за повідомленнями закордонної агентури МДБ, намітилися певні тертя між Капустянським і Бульбою-Боровцем. Ішлося про те, що повстанський отаман хоче обійняти пост військового міністра. І цим вирішили скористатися.

Безпосередньо всі заходи планував і здійснював Апарат уповноваженого КДБ СРСР у Німецькій Демократичній Республіці. 12 квітня 1952 року його керівник генерал Михайло Каверзнєв надіслав у Центр своєму куратору «товаришу Сергєєву» документ, у якому обґрунтував пропозицію з ліквідації М. Капустянського (у документах фігурує як «Кочан») і шляхи здійснення цього оперативного задуму.

«Перший етап, – як зазначено в документі, – включає лише ретельне вивчення обстановки навколо «Кочана» (його способу життя, розпорядку дня, оточення, охорони, розташування будинку, в якому він мешкає, і навколишніх вулиць, поліцейського режиму в цьому районі тощо» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 54).

Для виконання цього завдання підібрали агента «Златовського». Він мав виїхати до Мюнхена, де жив М. Капустянський, знайти його і зібрати всю необхідну інформацію. Зокрема, конкретизувалося, що потрібно з’ясувати «маршрути його руху до місця роботи і прогулянок, чи відвідує він ресторани і чи буває в нетверезому стані, пересувається один чи з охороною і чи є охорона біля його будинку». Потім прибути для доповіді до представництва КДБ, яке розташовувалося у Карлсхорсті, передмісті Берліна.

Після першого етапу мали перейти до другого, який передбачав «безпосереднє здійснення ліквідації «Кочана». У документі, виконаному на друкарській машинці, слово «ліквідація» у кількох місцях, як і прізвище Капустянського, було пропущено. Це вписував оперативний працівник від руки. У такий спосіб звужували коло тих, хто мав знати про цю операцію.

У Москві проаналізували цей задум і зробили таку резолюцію на документі: «А чи не допоможемо ми цим стати «міністром» Боровцю, вочевидь ще небезпечнішому ворогу, ніж «Кочан»? Мені здається, що слід вести роботу в такому напрямку, щоб прибравши одного з них, ми тим самим могли б скомпрометувати і відсторонити від активної роботи іншого» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 56).

У наступному документі від «товариша Сергєєва» генералу Каверзнєву цю думку розвинули. У Москві рекомендували нарівні з оперативними заходами стосовно Капустянського взятися за активну розробку Бульби-Боровця, якому дали псевдо «Лісник». Пропонували так спланувати комбінацію, щоб підозра за ліквідацію військового міністра пала саме на Бульбу-Боровця. Але й це не все. «За зручних обставин, – ішлося на завершення, – організувати ліквідацію «Лісника» під виглядом помсти з боку прихильників «Кочана».

У «Плані проведення спецзаходів за справою «Кочан» від 2 липня 1952 року стосовно цього зазначається: «За можливості виготовити і забезпечити «Златовського» листом із почерком Бульби-Боровця, якого він має «загубити» біля «Кочана». Крім цього, в разі затримання німецькою поліцією агент мав дати зрозуміти, що він діяв за дорученням одного з діячів «Української національної гвардії», яку тоді очолював Бульба-Боровець. Але категорично відмовлятися називати прізвище отамана. «Мається на увазі, – йдеться в документі, – що навіть якщо «Златовському» повністю не повірять, усе ж націоналістична преса, ворожа до Бульби-Боровця, спробує використати свідчення «Златовського» для компрометації Бульби-Боровця» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 369).    

Відтак наприкінці травня 1952 року агента «Златовського» під виглядом польського німця і з відповідними підробленими документами нелегально переправили в американську зону окупації Німеччини. Невдовзі він дістався Мюнхена і розшукав будинок за адресою Унгерерштрасе, 40/3, де Капустянський винаймав житло у німця Альфреда Моллерса. Термін для перебування в Мюнхені визначили приблизно в один місяць і видали 500 західнонімецьких марок на витрати.

Уже на завершальній стадії виведення агента завдання йому скоригували. Він мав не лише займатися стеженням і збиранням інформації. У письмовому завданні-легенді було записано: «Ваше основне завдання: вистежити Капустянського у вечірній час, коли він один повертається додому, і на подвір’ї будинку № 40 по Унгерерштрасе ліквідувати його за допомогою засобу, яким ми вас забезпечимо».

«Златовському» знадобилося кілька днів, щоб вистежити Капустянського за тими прикметами, які йому надали, і пересвідчитися, що це саме він. Генерал традиційно обідав у ресторані «Норіс» на Леопольдштрассе. Агент у цей час також заходив до ресторану, сідав за сусідній столик і прислухався до розмов, які вів Капустянський зі своїми знайомими. Почувши, як до того звертаються «пане генерале», він остаточно пересвідчився, що це той, хто йому потрібен.

Як свідчать документи, «Златовський» якось підгадав момент, коли Капустянський ішов вулицею один, підійшов і заговорив до нього по-польськи. Сказав, що бачив його у ресторані «Норіс» і той справив на нього приємне враження, тож поцікавився, чи не зможе пан посприяти йому у пошуку роботи. Капустянський відповів, що нічим не може зарадити, бо не має таких зв’язків у Мюнхені. На цьому розмова завершилася.

Після цього агент ще упродовж кількох днів звіддаля стежив за генералом, але підстерегти його одного у вечірній час біля будинку так і не зміг. Відтак повернувся назад і доповів про перебіг виконання завдання.

   З урахуванням проведеної розвідки Берлінське представництво КДБ СРСР вирішило для здійснення другого етапу операції послати до Мюнхена краще підготовлених агентів «Довбуша» й «Оріха», яких після Другої світової війни уже використовували в роботі з ліквідації підпілля УПА. Зокрема, вони були членами легендованих боївок НКВС, у складі яких брали участь у захопленні командувача УПА «Захід-Карпати» «Беркута», керівника розвідки крайового проводу ОУН «Богуна», ліквідації низки активних діячів ОУН на Західній Україні.  Вони добре знали польську й німецьку мови.

Крім цього, як свідчать інші розсекречені документи, агентів уже посилали з подібними завданнями за кордон. Зокрема, влітку 1952 року їх нелегально виводили у ФРН для ліквідації Петра Курінного, українського історика, археолога, етнографа, музеєзнавця. Після Другої світової війни він опинився в еміграції і жив у німецькому місті Гохштадт, став одним із організаторів за кордоном Української вільної академії наук, професором Українського вільного університету (м. Мюнхен), професором церковної археології Богословської академії УАПЦ, проводив різні дослідження з історії України, був активним у громадсько-політичному житті української еміграції. До нього спершу підсилали інших агентів НКВС, щоб схилити до співпраці, але П. Курінний дав їм рішучу відсіч. Після цього у Москві вирішили ліквідувати непоступливого професора за допомогою агентів «Довбуша» й «Оріха». Але ця спроба виявилася невдалою. Про причини невдачі у розсекречених архівних документах інформації не знайдено. Водночас лише нині стало відомо про таку спробу замаху на визначного українського вченого.   

Для ліквідації Капустянського завдання прописували чіткіші й конкретніші. Безпосередню ліквідацію мав здійснити «Оріх», а «Довбуш» мав прикривати і забезпечувати відхід. Окремо обговорювали вибір засобів для скоєння вбивства. Зі змісту архівних документів випливає, що агентам хотіли видати якийсь спецзасіб, розроблений у таємних лабораторіях НКВС/МДБ СРСР. Спершу вони з цікавістю до цього поставилися. Але невдовзі усвідомили всі можливі ризики. По-перше, самі боялися мати справу із незвичними засобами вбивства, для застосування яких необхідні певні навички і тренування. По-друге, не мали впевненості, що це стовідсотково спрацює.

В архівних документах є інформація про зустріч агентів з одним із керівників зовнішньої розвідки МДБ СРСР Євгеном Пітоврановим. Значну частину бесіди він присвятив саме можливому використанню так званої «нової зброї». Він пояснив як вона сконструйована, спосіб її використання і дії. Під час обговорення варіантів застосування цієї зброї агенти висловлювали свої міркування і навіть запропонували, «якщо можливо, цю «зброю» виготовити у вигляді запальнички». Мали на увазі, що спробують підійти до Капустянського, щоб попросити цигарку, потім дістануть запальничку-спецзасіб і застосують її для ліквідації.

У документах слово «зброя» взято в лапки і скрізь вписано в друкований текст від руки. При цьому ані докладного описання, ані принципу дії не наводиться. Навіть у внутрішніх документах все ретельно приховували.     

Навколо цього питання у керівних кабінетах МДБ СРСР, як свідчать документи, точилася певна дискусія як до, так і після проведення операції. Одні хотіли, щоб агенти ліквідували Капустянського саме за допомогою спецзасобу, який не мав залишити слідів і приховав причину смерті. Інші виступали за застосування вогнепальної зброї як перевіреного знаряддя вбивства.

У одному з рапортів, датованому 4 травня 1953 року, зазначається: «Нова зброя, яка була запропонована агентам, нібито недостатньо випробувана і практично ще не застосовувалася» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10476. – Т. 1. – Арк. 256). А у довідці «За доповідною запискою тов. Судоплатова на ім’я тов. Кобулова» від 6 квітня 1953 року є такий пункт: «Зауваження тов. Судоплатова про те, що препарат «Нептун-28» ще не пройшов відповідних випробувань і тому про його ефективність не можна вести мову, суперечить висновку 5 спецвідділу МВС СРСР про ефективність цього препарату» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 364).

Тож ще за п’ять років до вбивства одного з лідерів ОУН Лева Ребета отруйною речовиною методом аерозольного розпилювання щось подібне планували стосовно Миколи Капустянського. Зрештою, із Москви до Берліна на ім’я генерала Каверзнєва надійшов документ, у якому зазначалося: «Застосування хімічних засобів або «Сюрпризів» неможливе, оскільки операція має бути проведена на вулиці у вечірній час».

Взявши до уваги всі «за» і «проти», Центр прийняв рішення забезпечити агентів «безшумним механізмом із обробленою кулею, який закамуфльовано у якийсь предмет (ручку або ін.). Якщо це неможливо, то дозволити діяти звичайним пістолетом із обробленою кулею» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 164). Малося на увазі, що куля буде оброблена отруйною речовиною.

У січні 1953 року відповідну зброю літаком терміново доправили з Москви до Берліна. Після цього «Довбуша» й «Оріха» нелегально із підробленими документами і відповідно до розробленої кожному легендою переправили через кордон. На третій день після прибуття до Мюнхена вони вистежили М. Капустянського і упродовж семи днів вели за ним спостереження, підшукуючи зручну нагоду для вбивства. На той час вони вже добре вивчили навколишню місцевість, всі вулиці й провулки, продумали, яким маршрутом і як тікати після ліквідації, кожен окремо.

Ввечері 6 лютого 1953 року «Довбуш» зустрівся з «Оріхом», взяв у нього пістолет, зарядив його і почав прогулюватися неподалік від будинку, де мешкав генерал. Приблизно о 19.00 він помітив Капустянського, який ішов додому у супроводі якогось чоловіка. Про себе «Довбуш» назвав того «циганом». Так фігурує в матеріалах справи. Попри це, агент все ж вирішив не чекати іншої нагоди і все зробити саме у той вечір.

Пізніше у своїх письмових свідченнях «Довбуш», називаючи себе за оперативною термінологією джерелом інформації, так описав ту ситуацію: «Капустянський разом із «циганом» підійшли до хвіртки будинку № 40. Джерело, маючи намір вистрілити в Капустянського, наблизилося до них на відстань до трьох метрів, в цей час Капустянський озирнувся і поглянув на джерело. В останню секунду джерело зрозуміло, що своїми непродуманими діями може заподіяти значний збиток своїй державі і видати в руки ворога велику державну таємницю. Із посиленим биттям серця джерело на відстані одного метра пройшло повз Капустянського і, досягнувши трамвайної зупинки, поїхало в центр міста» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 246а).

Як зазначали у своїх поясненнях агенти після повернення, генерал постійно перебував у колі знайомих. Жодного разу не вдалося підстерегти його одного. До того ж вони нібито привернули до себе увагу оточення Капустянського. Відтак вирішили більше не ризикувати, викинули в річку пістолет з патронами і повернулися назад.

Про те, що цій операції надавали особливого значення, свідчить увесь подальший хід подій. Берлінське представництво МДБ СРСР вийшло з клопотанням перед Москвою, щоб «з метою підтримання морального стану агентів «Довбуша» і «Оріха» їм дозволили короткочасний виїзд із Берліна в Союз для зустрічі з сім’ями». Такий дозвіл надали. Відтак агентів у супроводі оперативних співробітників літаком доправили до Москви, звідти – до Києва. Там поселили в готель, куди привезли і дружин із дітьми.

Оперативне прослуховування розмов агентів між собою, роздруківки якого зберігаються у матеріалах справи, дає змогу зрозуміти, чому вони погодилися на цю справу і як поводилися в реальній ситуації. «Ми йшли не за гроші, – говорив один із них. – Хоча гроші також важливі. Не міг же я дружину й дітей залишити без допомоги. Ми йшли робити справу на користь нашому народу і Радянському Союзу». Інший зауважував: «Чому ти не наважився… Адже ти такі бандитські діла робив… І через цього бовдура я маю своє здоров’я гробити і дітей вдома».

Малося на увазі, що вони через Капустянського, цього «ворога народу», змушені були взимку у холод сидіти в засідці, вистежувати його, критися, щоб не потрапити до рук поліції, поневірятися далеко від сімей, переживати, що не вдається його ліквідувати. Агенти дуже шкодували, що не проявили рішучості і не виконали завдання. Вони запевняли своїх кураторів, що під час наступного виїзду до Мюнхена зроблять усе як слід.

Керівництво МДБ СРСР після вивчення звітів та інших оперативних документів внесло певні корективи в ідеологічне виховання агентів і їхню бойову підготовку. З ними зустрівся Павло Судоплатов. Він хотів особисто  оцінити психологічний стан агентів і їхню готовність до виконання цього особливого завдання, проаналізувати ситуацію, зрозуміти причину невдачі, внести якісь пропозиції. Зокрема, запропонував додатково ретельніше з’ясувати настрої Капустянського через наявну агентуру в його оточенні, дізнатися, чи не стало щось відомо про наміри його ліквідувати і чи не вживаються додаткові заходи для охорони. 

У травні 1953 року міністр внутрішніх справ УРСР Павло Мешик надіслав листа до заступника міністра внутрішніх справ СРСР Богдана Кобулова, в якому зазначалося, що «Довбуш» та «Оріх» після відпочинку нині готові до виконання спецзаходів стосовно «Кочана», але практичне вирішення питання про їхнє направлення за кордон затримується в 2 Головному управлінні МВС СРСР» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 3. – Арк. 316).

Для здійснення другої спроби виділили пістолет «Маузер» із пристосуванням для безшумної стрільби і почали інші приготування. У плані заходів Апарату уповноваженого МВС СРСР в НДР по українській лінії на 1953–1954 роки зазначається: «Продовжити раніше розпочаті заходи з ліквідації «військового міністра» так званої УНРади Капустянського». Але, як свідчать матеріали справи, із завершенням операції виникли якісь проблеми.

Найімовірніше, після смерті Йосипа Сталіна в березні 1953 року і, відповідно, боротьби за владу в Кремлі та кардинальних змін і реорганізацій в органах держбезпеки, низку справ поставили на паузу. Зокрема, у червні 1953 року разом із Лаврентієм Берією були заарештовані керівні діячі органів держбезпеки в Москві та Києві Богдан Кобулов та Павло Мешик, які фігурують у документах справи і які затверджували заходи на проведення операції. Із Берлінського апарату МВС СРСР був переведений на іншу посаду Михайло Каверзнєв, а через рік звільнений з органів держбезпеки «через службову невідповідність». Організаційні й кадрові зміни відбулися практично на всіх рівнях, і це, по суті, врятувало життя Капустянському.

Архівні документи, датовані другою половиною 1953 року, свідчать про те, що Капустянський у той час хоч і залишив пост військового міністра, але не припиняв громадсько-політичної діяльності. Тоді йому вже було 72 роки. Він часто виїздив у різних справах із Мюнхена до Парижа, був членом центрального проводу ОУН(М). Його пересування і надалі відстежували через закордонну агентуру уже КДБ при Раді Міністрів СРСР.

У 1958 році він удруге відвідав українців Канади. У канадській пресі його називали керівником штабу українського підпільного визвольного руху і заступником голови Проводу українських націоналістів. У матеріалах архівної справи цитується газета «Таймс Джорнел», яка повідомляла про один із його виступів. «Щоб виграти холодну війну, – говорив Капустянський, – західний блок має змінити спосіб боротьби з комуністичною загрозою. Він повинен:

1. Сформулювати і спрогнозувати атаки ворога на фронті психологічному, пропагандистському, ідеологічному і політичному.
2. Дискредитувати Кремль як загрозу для вільного світу і фальшивого борця за мир.
3. Підтримувати прагнення поневолених народів до визволення.
4. Прагнути до ефективної політичної гармонії між західними державами.
5. Мати на увазі, що Україна стоїть на чолі визвольного фронту поневолених народів, і тому в першу чергу слід підтримувати її боротьбу» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10693. – Т. 2. – Арк. 209–210).

У 1959 році згідно з рішенням колегії КДБ при Раді Міністрів СРСР було прийнято рішення про те, що матеріали справи становлять оперативний інтерес і потребують подальшої розробки. Відтак справу переслали до 1 Управління КДБ при Раді Міністрів УРСР. Окремим додатком до справи йшов пакет із грифом «цілком таємно» і написом «Без дозволу начальника 9 відділу ПГУ КДБ при РМ СРСР або начальника 1 Управління КДБ при РМ УРСР не відкривати». З приводу цього раніше було винесено відповідну постанову. У ній зазначалося, що документи, які стосуються підготовки щодо Капустянського спеціального заходу, становлять особливу секретність, тому їх недоцільно долучати до чинної справи і потрібно зберігати в окремому пакеті.

Цей пакет, як свідчать помітки на ньому, відкрили через два роки. У ньому були виконані від руки плани, завдання, інструктажі, довідки, пояснення агентів про перебіг виконання завдань, матеріали оперативно-технічних заходів і, що найголовніше, інформація про наміри застосувати спецзасоби. Ці відомості намагалися ретельно приховувати навіть від співробітників КДБ, які не мали до цього відношення.

Тож не дивно, що така атмосфера особливої секретності давала змогу безупинно упродовж багатьох років працювати спецлабораторіям НКВС/КДБ СРСР і безкарно застосовувати страшну зброю проти ідеологічних супротивників у всьому світі. Як свідчать розсекречені документи радянських спецслужб, найчастіше у ці страшні жорнова потрапляли саме українські діячі, які за жодних обставин не припиняли боротьбу за вільну й незалежну Україну.

До останніх днів свого життя стояв на таких позиціях і Микола Капустянський. Він помер 19 лютого 1969 року в Мюнхені, де й був спершу похований. 22 січня 2010 року відбулося урочисте перепоховання праху генерала на Личаківському цвинтарі Львова з відповідними почестями, які йому віддали вдячні українці.

Агентів «Оріха» й «Довбуша», як свідчать архівні документи, ще упродовж певного часу тримали напоготові для повторного виведення за кордон. Ані нагород, ані грошей, ані слави, ані почестей вони не отримали. Натомість сторінки справ рясніють чималими сумами коштів на оперативні витрати. Потім розробили легенди їхньої тривалої відсутності і повернули додому. «Оріх» невдовзі почав зловживати спиртним і в стані сп’яніння нахвалятися тим, що свого часу за завданням органів держбезпеки виконував важливі завдання за кордоном. За це самі ж органи провели з ним профілактичну бесіду. «Довбуша» готували до виконання ще одного такого самого завдання, але невдовзі ухвалили рішення про недоцільність його використання через низку причин. Подальша доля цих агентів невідома.