Невідомі памфлети Івана Багряного

У матеріалах оперативної розробки відомого політичного діяча і письменника Івана Багряного, які зберігаються в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України нарівні з довідками, агентурними повідомленнями, планами і звітами нквс/мдб/кдб, знайдено художні твори митця, які чекісти долучали до справи як доказ його антирадянської діяльності. Серед іншого особливий інтерес становлять окремі публіцистичні статті й памфлети автора періоду Другої світової війни, які досі ще не потрапляли в поле зору літературознавців і дослідників його творчості.

Розсекречені документи загалом дали змогу пролити світло на те, як чекісти упродовж кількох десятиліть вели оперативну розробку Івана Багряного, неодноразово заарештовували його й відправляли на заслання, розшукували за кордоном і намагалися схилити до співпраці та повернення до срср, залякували, дискредитували і компрометували перед близьким оточенням. Цим прагнули вносити розлад у діяльність очолюваної ним партії, в стосунки з іншими діячами української еміграції.

Окремим напрямом такої оперативної роботи, як свідчать архівні документи, було збирання і ретельне вивчення творів І. Багряного. Деякі з них, як наприклад, брошури «Чому я не хочу вертати на «родіну», «Ганьба рабовласникам», поетична збірка «До меж заказаних» та інші, були долучені до справи. Так само як речові докази антирадянської контрреволюційної діяльності фігурують уривки з повісті «Тигролови», обкладинки поеми «Ave Maria», роману «Скелька» та збірника нарисів «Крокви над табором», а також деякі статті й памфлети. Аби знайти крамолу на І. Багряного, чекісти навіть вилучили з бібліотеки підшивку газети «Голос Охтирщини», де він працював під окупацією в роки Другої світової війни.

У м. Охтирка нинішньої Сумської області Іван Павлович Лозов’ягін (псевдонім – Багряний) народився 19 вересня 1906 року. Там його застала війна. І упродовж нетривалого часу, перед тим як податися на західноукраїнські землі до лав підпілля ОУН, він працював у місцевій газеті. У публіцистичних творах, памфлетах і фейлетонах критикував сталінський тоталітарний режим, викривав російський великодержавний шовінізм. Їх підписував псевдонімами Іван Багряний, Сорок-Сорок і Дон Кочерга.

Серед іншого привертає увагу фейлетон «Перспектива», розміщений у газеті під псевдонімом Сорок-Сорок. Для оперативної справи текст передрукували з газети, датованої 3 травня 1942 року, і завірили печаткою та підписом начальника Охтирського районного відділення мдб урср. У фейлетоні І. Багряний змальовує сумну перспективу кривавого тирана іосіфа сталіна, проводячи паралелі з минулими російськими правителями й пророкуючи, що попереду – так само страшна перспектива.

«Після довгого безсоння, породженого страхом перед остаточною катастрофою, – починається фейлетон, – «наймудріший» і «найгеніяльніший» якось заснув, сплячи над російською історією, де він відшукував історичні аналогії, щоб опертися, бо вже ні на що опертися, земля утікає з-під ніг. Земля утікає, утікає… Коли він відокремився від цієї земної юдолі – не помітив, тільки раптом бачить, що він знову перед кремлем. Червона площа вирує народом – великим любимим російським народом; народ той вирує в небувалім ентузіазмі, потрясає руками і бушує, як море, аж мавзолей ленінський тремтить… Тоді становлять його на мавзолей… тоді заряджають його в гармату і – стріляють. І летить він, минаючи зорі… І ось він опинився на тім світі».

Далі автор дає зрозуміти читачам, що то був іосіф сталін у військовому однострої із закладеною за борт шинелі рукою. На тому світі йоська (саме так він іменує сталіна) зустрічається з низкою історичних постатей. Спершу з Григорієм Отреп’євим – самозванцем і Лжедмітрієм І, який став російським царем у 1605 році й був убитий у 1606 році. Але не пізнає, хто це такий. Той називає себе і зазначає: «Як ваша перспектива. Єдина вірна аналогія. Аналогія з усіх аналогій».

Наступного пізнає. То останній російський імператор Микола ІІ. «Але я на вас у претензії, – заявляє цар. – Ви любили аналогії, а … про мене забули. Негарно так. Та спасибі вже, народ подбав, охрестивши вас моїм іменем… Еге ж. То мене називали «кривавим», а тепер уже вас називають «кривавим». Йоська кривавий. Здорово. Їй-бо. Я аж молодію. Я навіть не в претензії на вас, що ви мене спеціяльно вбили, щоб заволодіти цим моїм почесним титулом. І вже ви тепер не цурайтеся мене. Я – ваша перспектива. Але я що. Я був лише жалюгідний аматор. А ви. О, ви перевершили мене, та куди, ви перевершили всіх, навіть сам себе. О, я схиляю перед вами коліна. Віднині ваше ім’я гримітиме в віках – Йоська «кривавий». Га. Чудесна перспектива».

Ще один зустрічний – Каїн. «Я вбив тільки одного брата, – каже той, – та й то прославився на всі віки і всі світи. А ви, о, ви. Ви задавили власну жінку і вбили та закатували кільканадцять мільйонів чесних людей. На одній тільки Україні ви видавили понад 13 мільйонів. О, ви геніяльний із геніяльних. Ваше невмируще ім’я. Я схиляю перед вами коліна. Ви – моя аналогія, тільки збільшена в мільйони разів».

І на завершення фейлетону така картина: «А в перспективі виступають іще й іще… Страшна та перспектива, а з неї виходять і сунуться вже інші претенденти, виступають жертви всуміш з конкурентами, виступають сиві діди і малі діти. І сунуть просто цілими етапами, наступають на нього» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10812. – Т. 1. –  Арк. 78–79).

Про іосіфа сталіна є неодноразові згадування в матеріалах оперативної розробки І. Багряного. І ті його висловлювання про тирана були доволі крамольними, що неабияк дратувало чекістів. Зокрема він змалював перспективу подальшого розвитку ситуації в срср після сталіна. Це сталося на наступний день після смерті того. У бесіді з агентом мгб, який прийшов із завданням схилити І. Багряного до повернення на батьківщину, той заявив: «сталін помер, а отже справа набуває іншого змісту… Тепер відбудуться значні політичні події. Там, у кремлі, не помиряться за владу. В срср відбудеться революція. Америка скористається цією ситуацією, цим розбратом. Буде війна. І нам випаде нагода прийти до влади…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10812. – Т. 3. –  Арк. 202).

З огляду на це дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до «кошмарного гротеску», неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму серед трагедії воєнного лихоліття та вміння передбачати події. Нові знайдені твори свідчать ще й про те, що вони з роками не втрачають своєї актуальності й перегукуються з подіями новітньої історії.