Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку «українських антирадянських діячів в Америці», складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук (1925 рік) і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

У витягу з цього списку, долученого до справи на О. Неприцького-Грановського, яка зберігається в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України, зазначено таке: «Український поет. Задовго до революції емігрував до Сполучених Штатів. Нещодавно їздив у Європу. Проявляв пасивні симпатії до петлюрівщини, а потім – до шаповалівщини» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 10758. – Арк. 3).

Саму справу-формуляр під назвою «Глава» завели в 1938 році. Завели згідно з вказівкою П. Судоплатова, резолюція якого з цього приводу стоїть на одному з документів. Невдовзі перед цим отримали інформацію, що О. Неприцький-Грановський у 1935 році став головою Організації державного відродження України (ОДВУ). Ця громадсько-політична організація українців була ідеологічно пов’язана з ОУН, головну увагу приділяла збереженню національної ідентичності українців у США і підтриманню національно-визвольного руху в Україні.

В одному з тогочасних агентурних повідомлень зазначалося, що О. Неприцького-Грановського обрали головою ОДВУ нібито через те, що «цій організації потрібна була фігура з соціальним становищем». А він справді вже був добре відомою особою в наукових і громадсько-політичних колах. Про це в нью-йоркській резидентурі нквс срср вочевидь знали, хоч у матеріалах справи відомостей про його наукові досягнення і загалом життєвий шлях небагато.

Із розсекречених документів і відкритих джерел відомо, що О. Неприцький-Грановський народився 4 листопада 1887 року в селі Великі Бережці (нині Кременецького району Тернопільської області). Навчався в Київському комерційному інституті. Студіював економіку, історію, літературу, мистецтво. Брав участь у культурному житті Києва, входив до українського клубу «Родина», очолюваного Миколою Лисенком, активно працював у товаристві «Просвіта», Археографічній комісії, очолюваній Оленою Пчілкою, спілкувався з Лесею Українкою, Михайлом Грушевським, Євгеном Чикаленком, Борисом Грінченком, Микитою Шаповалом, Олександром Олесем, Миколою Вороним, Максимом Рильським, Павлом Тичиною та іншими українськими діячами. Друкувався у часописах «Рідний край», «Молода Україна», «Рада», «Українська хата». Упродовж 1910–1914 років вийшли три його збірки поезій – «Намисто сліз», «Пелюстки надії», «Акорди».

У 1908 році О. Неприцький-Грановський вступив до лав Революційної української партії. Як член підпільного гуртка розповсюджував серед населення заборонені царським урядом українські книжки. Через загрози арешту й виселення до Сибіру спершу переховувався, а згодом емігрував до США. Працював робітником на фермах і в копальнях. Невдовзі закінчив Вищий агрономічний коледж у місті Форт-Коллінз, штат Колорадо, викладав біологію і цілеспрямовано займався науковими дослідженнями в галузі ентомології. У 1923 році у Вісконсинському університеті здобув ступінь магістра наук, а через два роки після того захистив докторську дисертацію.

Із 1930 року О. Неприцький-Грановський – на посаді професора ентомології і економічної зоології Міннесотського університету. Він одним із перших у світі почав ґрунтовно досліджувати способи перенесення рослинних хвороб комахами і розробляти засоби порятунку посівів від шкідників. Зокрема, першим у США запровадив захист городини за допомогою дусту і запропонував використовувати літаки для обприскування лісів, паркових та садових насаджень. Його авторитет стрімко зростав, і невдовзі він став дійсним членом Американського товариства ентомологів, Вашингтонського ентомологічного товариства, Американського товариства екологів, Королівського ентомологічного товариства в Лондоні, Міжнародної академії наук у Парижі та інших.

Нарівні з науково-дослідницькою роботою і визнанням у світі як видатного ентомолога О. Неприцький-Грановський не полишав громадсько-політичної й культурно-просвітницької діяльності в українській діаспорі. На початку 1930-х років він став активним членом Організації державного відродження України, а через п’ять років був обраний головою цієї організації й очолював її упродовж майже тридцяти років. Саме в цей період він потрапив у поле зору органів одпу срср. В одному з перших документів, долучених до справи, зазначалося, що він як науковець і поет доволі наївний, тож на цьому нібито можна було зіграти й «викликати його на відвертість». Вочевидь малися на увазі наміри з вивідування в нього інформації про діяльність ОДВУ через наявну за кордоном агентуру. Але він виявився не настільки наївним, довірливим і не зовсім готовим до ролі лідера політичної організації, як гадали чекісти.

У лютому 1939 року в нью-йоркській резидентурі нквс срср отримали інформацію, що професор Неприцький-Грановський бере активну участь в агітації у США за надання допомоги грошима і зброєю українцям, які відстоювали незалежність Карпатської України в Хусті. В іншій довідці йшлося про те, що він був делегатом на зборі ОУН у Парижі в 1939 році.

В агентурному повідомленні за 1942 рік упевнене становище О. Неприцького-Грановського і його переконаність у тому, що влада США не чинитиме перепон для діяльності ОДВУ, пояснювалося його належністю до масонської ложі. Зазначалося, що він нібито став масоном ще під час Першої світової війни у Франції. Тоді він записався добровольцем до армії США і відбув для участі в бойових діях до Бордо. Через травму хребта впродовж 1918–1919 років лікувався в Парижі і тоді ж навчався у Сорбонні. Інших відомостей про належність професора до масонської ложі чекісти не здобули, але й цього було достатньо, щоб ще прискіпливіше ставитися до об’єкта оперативної розробки. До цього спонукала й одна з його заяв, зроблених на щорічному зібранні ОДВУ в Нью-Йорку в 1942 році. У своїй промові він заявляв таке: «В компетентних американських колах наша організація не лише має симпатії й довіру, але останнім часом нашу організацію починають вважати  єдиною, з якою можна буде вести переговори, коли питання визволення України стане актуальністю» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 10758. – Арк. 40).

Тим часом О. Неприцький-Грановський продовжував бути в гущі подій. У 1945 році як офіційний делегат від української спільноти США брав участь у першій установчій конференції ООН у Сан-Франциско. У 1946 році увійшов до складу політичної ради Українського конгресового комітету Америки (УККА). Від цієї впливової організації отримав Шевченківську премію свободи – найвищу нагороду, що присуджується особам, які надавали суттєву допомогу українській громаді та українському народові.       У 1948 році відвідав табори для переміщених осіб у Європі і немало зробив для допомоги українцям, які хотіли емігрувати до США. Із 1956 року – член і віцепрезидент Визвольного комітету поневолених націй. Був активним членом республіканської партії США, займав посаду голови комітету національностей штату Міннесота від цієї партії. Під час відзначення 25-річчя заснування ОДВУ отримав листа із високою оцінкою своєї  громадсько-політичної діяльності від президента США Д. Ейзенхауера.    

Крім наукової та громадсько-політичної діяльності, О. Неприцький-Грановський займався літературною діяльністю, друкував публіцистичні, художні твори, залишив після себе кілька томів поетичної спадщини, написав чимало роздумів про культурне надбання українського народу, такі як «Проблема незалежної України», «Вільна Україна необхідна для постійного миру», «На шляху до державності». А ще він був великим знавцем й аматором українського писанкарського мистецтва, мав у себе одну з найбільших колекцій писанок. У любові до України виховав п’ятьох своїх дітей, які народилися у США.

В інших архівних документах згадується про участь О. Неприцького-Грановського в спорудженні пам’ятника Т. Шевченку у Вашингтоні в 1964 році. Він багато зробив для збирання коштів на пам’ятник й очолював делегацію від штату Міннесота на відкритті монумента. На той час справу-формуляр на нього переслали з москви до Києва для подальшого ведення. Її перереєстрували у справу агентурної розробки, але через відсутність агентурних можливостей невдовзі закрили і здали в архів.

Коротке досьє на О. Неприцького-Грановського в архівних фондах СЗРУ не дає змоги охопити увесь його життєвий шлях і багатогранну наукову й громадсько-політичну діяльність. Більше інформації про нього вдалося зібрати краєзнавцям у його рідному селі Великі Бережці на Тернопільщині, де створений літературно-меморіальний музей, присвячений визначному землякові.

 Помер О. Неприцький-Грановський 4 листопада 1976 року в місті Сент-Пол, штат Міннесота, де й похований.

РОЗСЕКРЕЧЕНІ ДОКУМЕНТИ З АРХІВУ ДИВІТЬСЯ ТУТ.