Петро Філоненко. За завданням повстанської розвідки

В архівних документах розвідки, які стосуються діяльності Партизансько-повстанського штабу Державного центру УНР в екзилі на чолі з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником, є неодноразові згадування про Петра Філоненка як повстанського отамана і розвідника. Зазначається, що він був надзвичайно хоробрим старшиною, який за завданням штабу неодноразово переходив зі своїм загоном польсько-совєтський кордон і громив у глибині окупованої України загони червоноармійців і чекістів.

Окремої оперативної справи саме в архіві розвідки на отамана не знайдено. Водночас відомо, що у чк і дпу урср на нього вели досьє через його активну антирадянську діяльність і арешт. Із біографічних відомостей у агентурних повідомленнях зазначається, що він «родом із Ємільчина, де мешкає його батько і брат і де його землею і будинком заволодів якийсь комуніст» (ГДА СЗР України. – Спр. 18. – Т. 5. – Арк. 87).  

З інших джерел відомо, що Петро (Євстафій) Філоненко народився 12 грудня 1896 року в селі Ємільчині Звягельського повіту (нині Звягельський район Житомирської області). Навчався у Радомиській господарській школі, потім служив у російській імператорській армії, воював на фронтах Першої світової війни. Коли ешелони з частинами Дикої дивізії генерала Корнілова прямували на петроград для придушення більшовицького заколоту і проходили через цю місцевість, молодий старшина Петро Філоненко зійшов з потяга і вирішив, що з нього досить, навоювався.

У рідному Ємільчині створив кущ самооборони для підтримання порядку. За Гетьманату працював членом військового суду і в мобілізаційному відділі комендатури Новограда-Волинського, де займався мобілізацією юнаків до українського війська. Невдовзі створив партизанський загін і почав боротьбу з більшовицькими окупантами. Під його началом партизани руйнували відтинок залізниці Шепетівка–Коростень, нападали із засідки на червону кінноту.

Швидко розголос про отамана Філоненка пішов округою. Він активно діяв у районі Коростеня–Овруча–Новоград–Волинського. У 1919 році об’єднався з Дмитром Соколовським і впродовж певного часу воював у лавах його повстанської бригади, отримав ранг сотника. Після налагодження стосунків із штабом Дієвої армії УНР кожен отримав наказ іти на свій терен і продовжувати боротьбу в запіллі ворога. 

Невдовзі П. Філоненко потрапив у полон до більшовиків. Його заскочили зненацька, зв’язали руки, прив’язали до коня і так привели до штабу червоної бригади. Всю дорогу підганяли нагайкою і примовляли, що у штабі з ним іще не таке зроблять. Під час допиту його піддали жорстоким тортурам – вибили око і скалічили руку.

Вночі Петрові вдалося вибратися крізь вікно і непоміченим податися до найближчого лісу. До нього було кілометрів п’ять. І хоч був голий і босий, холоду не відчував. На щастя, на землі вже не лежав сніг, хоч і було морозно. Усю дорогу біг, спотикався, падав. Потім лісом дістався до хутора знайомого селянина і так врятував своє життя. 

Поранення і катування не минули безслідно. На покалічене око він не бачив, не слухалася й одна рука. Та це його не зупинило від подальшої участі у партизанській боротьбі. Згодом на чолі наново сформованого загону він приєднався до 6-ї стрілецької дивізії Марка Безручка, у складі якої взяв участь у Першому зимовому поході Армії УНР. На Поділлі й Волині його часто використовували як розвідника, оскільки він добре знав навколишню місцевість і тамтешніх жителів.

Коли українське військо після відступу перейшло за Збруч і опинилося у польських таборах для інтернованих, Петро Філоненко вирішив боротися далі. Він повернувся на Волинь, де вже цілеспрямовано діяв під керівництвом розвідчого відділу Партизансько-повстанського штабу (ППШ) Юрка Тютюнника. Цей відділ очолював полковник Олександр Кузьмінський, який раніше, з грудня 1919 по серпень 1920 року, керував Розвідочною управою Генерального штабу Збройних сил УНР. У нових умовах діяльність розвідчого відділу ППШ була спрямована передусім на здобуття різнопланової інформації про дислоковані в усрр сили червоної армії, органи державної безпеки, стан охорони державного кордону, політичну й економічну ситуацію. Відбувалося вивчення території України як майбутнього театру збройного повстання.  

Важливою складовою розвідувальної інфраструктури ППШ були контрольні (розвідувальні) пункти у прикордонних містах – Рівному, Дубно, Корці, Тернополі, Кременці та інших. Штат таких пунктів складався з кількох старшин української армії, котрі зазвичай мусили контактувати з польськими офіцерами зв'язку. Вони займалися розвідкою у відповідних смугах, переправляли через кордон агентуру, приймали кур'єрів, що прибували з повстанських формувань, опитували осіб, котрі приїздили з території усрр. При цьому неодмінною вимогою в роботі розвідників та агентури було суворе дотримання правил конспірації. Особлива увага зверталась на необхідність застосовування паролів, відгуків, псевдонімів, шифрів.

Петро Філоненко, як і раніше, здебільшого діяв нелегально на добре знайомих йому українських теренах. При цьому він неодноразово переходив кордон із Польщею для побачення з генерал-хорунжим Ю. Тютюнником і обговорення подальшого плану боротьби й не раз застерігав отамана та його оточення від можливого проникнення до штабу більшовицьких агентів. Великий повстанський і життєвий досвід навчив його не лише самому вести конспіративну роботу проти ворога, а й виявляти зрадників у своїх лавах.

До одного з підозрілих П. Філоненко став приглядатися особливо пильно. То був Григорій Заярний. Уперше вони побачилися 9 червня 1921 року в селі Моклаки, куди Петро прибув у якихось своїх справах і де була конспіративна явка. Там його знайшла дружина місцевого священика і повідомила, що уже третій день на нього чекає незнайомий чоловік.

П. Філоненко одразу насторожився. Перипетії останніх кількох років підпільної боротьби змусили його з недовірою ставитися до кожної нової людини у своєму оточенні. Та це була не звичайна підозрілість. Він намагався уважно вивчати таких людей і перевіряти їх за своєю розробленою методикою.

У будинку сільського священика зустрів невисокого на зріст, кремезного чоловіка. Той представився сотником Григорієм Заярним, розповів, що вже давно діє разом з отаманом Ю. Тютюнником, а нині за його дорученням перейшов польсько-український кордон для налагодження контактів із повстанськими загонами й організації подальшої боротьби. П. Філоненку цей чоловік не надто сподобався. Відтак він простежив за ним до найближчої залізничної станції і побачив, як той сів у потяг, що йшов у бік Коростеня, а не до Полтави, як запевняв під час зустрічі.

Через два місяці у П. Філоненка випала нагода перейти кордон і особисто побувати у Партизансько-повстанському штабі Ю. Тютюнника. Його викликали, щоб скоординувати план майбутнього походу кількох груп Армії УНР для об’єднання з повстанськими осередками в Україні та розгортання всенародного повстання. П. Філоненко мав провести загін генерал-хорунжого Василя Нельговського з Рівного на Волинь  і там діяти спільно з ним.

У штабі  він зустрів сотника Г. Заярного. Своїми підозрами щодо нього одразу поділився з Ю. Тютюнником. Але той не став слухати. Для нього сотник був відданим і перевіреним у боях старшиною. Вони разом починали ще у штабі отамана Никифора Григор’єва. А коли Ю. Тютюнник командував Київською групою Об’єднаної Української армії, Г. Заярний був на посаді державного інспектора. Пліч-о-пліч із Ю. Тютюнником він пройшов Перший зимовий похід, був поранений у ногу. В еміграції увійшов до складу оперативного відділу Партизансько-повстанського штабу. За завданням Ю. Тютюнника багато разів переходив кордон і встановлював зв’язки з українським підпіллям і повстанцями.

Ю. Тютюнник навіть не здогадувався, що вже тоді Г. Заярний діяв як агент чк. А в оперативних справах, як свідчать розсекречені документи з архіву зовнішньої розвідки, він значився Гордієнком, Грицем Поповим і агентом «121». На той час він уже виказав низку кур’єрів і розвідників. Після переходу кордону ті потрапляли безпосередньо до рук чекістів або під їхній нагляд, що призводило до провалів в українському підпіллі. У ППШ діяла й інша більшовицька агентура. Тож плани майбутнього рейду для радянських спецслужб уже не були таємницею.

У тій ситуації П. Філоненку завдяки доброму знанню місцевості і дотримання правил конспірації вдалося уникнути оточення, полону і розстрілу, на відміну від інших членів Другого зимового походу Армії УНР. Упродовж певного часу він іще партизанив на Волині. Від місцевих жителів дізнався про трагічне закінчення листопадового рейду Ю. Тютюнника і про криваву драму під Базаром. Там було розстріляно кількасот українських вояків, що потрапили у пастку. Із сумом дізнався і про долю самого Ю. Тютюнника. Його чекісти не без допомоги Г. Заярного виманили на територію усрр і змусили жити й діяти за їхніми правилами.

У 1924 році П. Філоненко повернувся до Польщі. Невдовзі його залучили до роботи у ІІ секції Генерального штабу Військового міністерства Державного центру УНР в екзилі. Він активно діяв спершу під началом Миколи Чеботаріва, а потім – Всеволода Змієнка. У 1925 році В. Змієнко видав йому посвідку уповноваженого Воєнно-історичного товариства «Охорони козацьких могил на чужині». Як голова Братства охорони козацьких могил на Волині він створив гуртки і товариства в Корці, Межиріччі, Костополі, Здолбунові, Острозі, Глинську та інших містах. За його участі були знайдені й реставровані могили козаків, що полягли в 1919–1920 роках у боротьбі за Україну. Водночас розвідник здійснював й іншу діяльність в інтересах уенерівської спецслужби.

Його активність не лишилася непоміченою для радянських органів державної безпеки. У 1930 році агентура дпу зафіксувала його приїзд із Рівного до Ракитного. «Філоненко Євстафій прибув у Ракитне, – йшлося в одному з повідомлень, – для створення мережі петлюрівських агентів, які передбачаються для посилання на радсторону з к-р літературою і для розвідувальної роботи. З цією метою Філоненко має намір вербувати людей серед б. петлюрівців… Крім цього, Філоненко має завдання створити на ділянці Костопольського і Сарненського повітів див. групу для майбутньої роботи на радстроні…». А наприкінці цього документа зазначається: «Філоненко давно нам відомий як активний петлюрівський розвідник, зв’язаний з поляками. В останні роки Філоненко не проявляв себе, а нині він очевидно працює від Литвиненка-Морозенка, оскільки нещодавно був у Рівному» (ГДА СЗР України. – Спр. 12617. – Т. 1. – Арк. 430–431).  

В іншому документі, датованому січнем 1931 року, зазначалося, що після від’їзду П. Філоненка з Ракитного він більше там не з’являвся. Водночас надсилав листи до одного зі своїх знайомих. У листах просив підготувати кількох відданих людей для переправлення на радянську територію. 

З урахуванням цього органи дпу активізували розробку П. Філоненка. Досьє, що велося на нього ще з часів контактування з Г. Заярним, за цей час поповнилося новими документами. На їх підставі чекісти розробили план, як його нейтралізувати. На Різдво його провідав у Польщі брат Адам. Переконував повертатися додому, розповідав, що всім, хто боровся з радянською владою, але розкаявся і склав зброю, оголошено амністію. Звісно, що за братом стояли чекісти, які у такий спосіб хотіли виманити повстанського отамана і вчинити з ним так само, як із Ю. Тютюнником. Адама змусили до такого кроку погрозами розправитися з дружиною і немовлям, які залишилися в заручниках.

Але все це було марно. Переслідування з боку радянських спецслужб не похитнули переконань П. Філоненка. Він знову взяв до рук зброю. УПА доручила йому організувати антибільшовицькі повстанські групи в районі Овруча. Згодом він був підвищений до рангу полковника й отримав посаду отамана Другої округи, що охоплювала терени Волині. У нових умовах, як і в роки боротьби за збереження цілісності Української Народної Республіки, йому в пригоді стали навички ведення розвідувальної роботи.

До 1945 року Петро Філоненко воював в Українській повстанській армії. Після Другої світової війни емігрував до США, де помер 1 серпня 1960 року і був похований у містечку Саут-Баунд-Брук.

Слухайте історію про Петра Філоненка у подкасті Служби зовнішньої розвідки України «Розсекречена історія» на платформах Apple Podcasts   Spotify   You Tube Music  Megogo .