Польські і британські «голоси правди» на підтримку України

6/10/2022
singleNews

Звернення до раніше розсекречених документів із архіву розвідки дає змогу ще раз пересвідчитися, що нинішня підтримка великою кількістю країн України у протистоянні з росією має глибинне коріння. Прогресивні європейці у різні історичні періоди реально усвідомлювали, що український народ зазнає утисків з боку москви, і намагалися донести цю тезу до широкого загалу, формуючи громадську думку на тривалу перспективу. Ще одне яскраве свідчення цьому – статті в польській і британській пресі 1920-х років.

На публікацію із назвою «Вільна Україна як гарантія миру на Сході Європи», розміщену в польській газеті «Голос правди» на початку 1929 року, одразу звернули увагу закордонні агенти НКВС СРСР і надіслали своїм кураторам. А ті визнали її ідеологічно шкідливою, як і все, що кидало тінь на політику кремля в національному питанні, і поставили завдання вжити заходів протидії.

Статтю надіслав до Варшави власний кореспондент польської газети в Лондоні. У ній він сконцентрував увагу на тому, як цікаво висвітлює українське питання і підносить його до загальноєвропейського рівня один із серйозних лондонських щомісячників – консервативний англійський орган «Нешнл Ревю» («Національний Огляд»).

Спершу журналіст наводить власні думки з цього приводу. Зокрема, він пише: «Скільки разів на сторінках польських газет не лунав би хоч якийсь слабкий відгомін симпатиків до прагнень українського народу, під окупацією москви, до незалежності, – радянська преса била на сполох про те, що готується новий хрестовий похід європейської буржуазії, з польською буржуазією на чолі, щоби силою зброї залити морем крові комуністичний лад, цей єдиний «рай справедливості на землі». Цим брехливим криком, як попередженням всього світу про нібито військову небезпеку, совєти прагнуть заглушити голос багатомільйонного українського народу… Водночас проблема самостійної України, так само неприємна для совєтів і царської росії, існує навіть якщо й не як актуальна політична міжнародна проблема, то, зрештою, як питання, яке не перестає турбувати громадську думку Заходу».

Після цього автор пропонує читачам ознайомитися з тим, що про українське питання пише «Нешнл Ревю». Зокрема власний кореспондент докладно цитує з останнього номера цього щомісячника статтю пані Сесіль Ґанбарі.

Ось окремі її висловлювання із публікації:

  • «Упродовж усієї історії тягнеться тривала безперервна боротьба України з росією, або, якщо виражатися точніше, з москвою».
  • «Проти цієї самої москви Виговський укладав союз з Польщею, Дорошенко з Туреччиною, Мазепа зі Швецією, а Капніст шукав допомоги в Німеччини. Ненависть до москви призвела до Брест-литовського договору і здружила очільника України Симона Петлюру з Польщею».
  • «Завжди існувала неприязнь між Києвом і москвою. москва завжди тягнулася до Сходу, у той час як Київ завжди дивився на Захід».
  • «Водночас не лише з географічної або історичної точки зору Україна була ключем до таємниці могутності російського сфінкса, а в першу чергу, з економічної точки зору…»
  • «Доповнюючи ці аргументи, необхідно в першу чергу зазначити: дайте свободу Україні, і ви заподієте вирішального удару в саме серце радянського ладу».
  • «Ліга Націй, яка на словах завжди нібито захищала інтереси малих народів, фактично кинула їх напризволяще».
  • «Водночас, надайте їм моральну підтримку шляхом гучного визнання Лігою Націй їхніх прав на самовизначення, і ви суттєво зміцните ті елементи всередині, які вже працюють над власною народною свободою».

Публікація закінчується такими словами: «Зацікавленість англійської громадської думки в проблемі навколо незалежної України виходить за межі поточної політики, вона свідчить про застереження і погляд у майбутнє, до широких горизонтів, які охоплюють всі періоди часу, що є характерною рисою англійської політичної думки» (Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України. – Ф. 1. – Спр. 12617. – Т.4. – Арк. 46-48).

Відтак публікації в польській і британській пресі із акцентом на те, що вільна Україна має сприйматися як гарантія миру на Сході Європи, є доволі символічними і знаковими з позицій сьогодення. Уже тоді, майже сто років тому, було розуміння цієї тези. А нинішні події вкотре підтверджують її актуальність.