«Редактор» Василь Мудрий і його «Діло»

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники нквд ссср, був тодішній голова Українського національно-демократичного об’єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети «Діло» Василь Мудрий. Про те, чому чекісти прагнули мати у своєму специфічному пропагандистському арсеналі талановитих журналістів, ораторів, депутатів закордонних парламентів, – розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України, які доповнюють уже відомі факти з насиченого багатьма подіями життя і діяльності В. Мудрого (19 березня 1893 р. – 19 березня 1966 р.).

Справі, яку завели на В. Мудрого, дали назву «Редактор». Постанову про заведення справи склав 15 лютого 1935 року оперуповноважений групи «А» Іноземного відділу Головного управління держбезпеки нквд ссср Павло Судоплатов. У той час він уже активно працював по Євгену Коновальцю, Євгену Ляховичу та інших діячах українського національно-визвольного руху, мав на зв’язку особливо цінного агента «Лебедя» (Василя Хомяка), за сприяння якого здобував доступ до перших осіб українських закордонних емігрантських центрів. Відтак спокуса завербувати ще одного діяча такого рівня була великою.

У постанові П. Судоплатов зазначав, що В. Мудрий є «одним із головних діячів антисовєтської пропаганди проти ссср, організатором ОУН». Інформація про причетність фігуранта справи до створення ОУН цього разу була неточною. Водночас інші матеріали, здобуті раніше й долучені до справи, свідчили про велику вагу Мудрого в еміграції, зокрема, у публічній сфері.

В одній із перших довідок на нього зазначається таке:

«Був одним із найпомітніших студентів так званого підпільного українського університету (написав книгу про роботу того університету).

Невдовзі працював референтом при редакції «Діло» з питань совєтської України, вважався фахівцем у цих питаннях…

Коли ж редактор «Діла» Федорцев остаточно перейшов на совєтофільську платформу, голова УНДО Дм. Левицький висунув Мудрого головним редактором «Діла».

Поступово Мудрий перейшов на позиції верхівки УНДО (антисовєтські, інтервенціоністські, католицькі).

Він спільно з Дм. Левицьким, Целевичем і Макарушкою готував антисовєтські резолюції на з’їзді УНДО в 1932 р.

  У 1933 р. Мудрий видав книгу «Лихоліття України». Входить до групи найбільших ворогів ссср»  

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 1 – Арк. 27).

Це були аж ніяк не повні відомості. Як свідчать інші джерела, В. Мудрий народився в с. Вікно на Тернопільщині, закінчив українську гімназію в Тернополі, навчався на філософському факультеті Львівського університету. Упродовж 1921–1925 років був співзасновником і секретарем Львівського таємного українського університету, про який ідеться в довідці нквд. Посаду головного редактора газети «Діло» обіймав з 1927 по 1935 рік. Із 1925 року був співзасновником Українського національно-демократичного об’єднання, а з 1935 по 1939 рік – його головою.

УНДО була  найпотужнішою західноукраїнською парламентською партією 1920–1930 років. Її програма ґрунтувалася на ідеології соборності й державності, демократії та антикомунізму. Партія мала свої осередки по всіх містах, містечках і великих селах Галичини і частково на Волині. Брала участь у виборах до польського парламенту, мала в обох парламентських палатах свої фракції та представників у президії Сейму й Сенату і була впливовою силою у політичному житті Речі Посполитої. В. Мудрий, як голова УНДО, також мав депутатський мандат і навіть був обраний віце-маршалком Сейму. У 1935 році після переговорів із польським урядом він разом із групою однодумців проголосив політику нормалізації польсько-українських відносин на Західній Україні й активно відстоював з трибуни таку позицію.  

 Усе це становило неабиякий інтерес для сталінських спецслужб, які ще в 1931 році «поклали око» на В. Мудрого. У листі з москви до начальника Іноземного відділу гпу усср тов. Шварца зазначалося: «Вербовка Мудрого В. має безсумнівний інтерес. Необхідно використати наявні у вас для цього можливості… Якщо ви вважатимете за необхідне провести обробку Мудрого через наш зак. апарат, прохання надіслати нам вербувальний лист…» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 1 – Арк. 4).

Для вирішення цього питання почали шукати підходи через близьких родичів. Невдовзі зупинилися на кандидатурі Володимира Іванчука, сестра якого була дружиною В. Мудрого. Про нього упродовж певного часу збирали інформацію, щоб залучити до співпраці, потім вивести на територію Польщі і вже там через нього спробувати схилити до співробітництва й самого В. Мудрого. Але після вивчення дійшли висновку, що свояк був затятим петлюрівцем і не надто симпатизував совєтській владі. На «щиру» співпрацю не пішов і «жодних матеріалів по українській контрреволюції не надав». Відтак, як свідчать архівні документи, «у 1933 році він був заарештований за справами «Повстанці» і «УВО», утримувався під вартою у Віноблвідділі гпу і невдовзі згідно з вироком Суд. Трійки був розстріляний».

Уривчасті відомості, які вдавалося здобувати чекістами стосовно В. Мудрого, свідчили, що той як посол у польському Сеймі від Львівського виборчого округу «мав великий авторитет і популярність, особливо серед інтелігенції і свідомого селянства в Галичині». Він усіляко відстоював українські інтереси і намагався запобігати конфліктам у стосунках між українцями й поляками, що в той період нерідко траплялися.

З цього приводу наводиться один цікавий епізод. Коли під натиском гітлерівської Німеччини розпалася Чехословаччина, і на Закарпатті була проголошена Карпатська Україна, українська молодь почала масово вступати до лав УНДО й мала намір їхати туди й допомагати боронити українську державність. Цей рух, зазначається в одному з архівних документів, викликав невдоволення у польському уряді, який почав переслідувати тих, хто виступав за українське національне відродження, і навіть заарештовувати тих, хто прагнув пробратися у Закарпаття. З цього питання до В. Мудрого звернувся один з українських діячів, який попросив заявити в Сеймі протест проти таких репресій. На це той нібито відповів, що «не варто робити того, що дуже дратує поляків, а нам приносить незначні результати». Мовляв, якщо полякам не подобається масовий вступ українців до УНДО, то краще стримати цей процес, бо не в кількості сила, а в якості, і що краще мати десяток відданих справі осіб, ніж тисячі членів на папері.

В. Мудрий виступав за еволюційні процеси самоорганізації українського громадянського суспільства, толерантність у відносинах з іншими націями, співпрацю з усіма демократичними силами тодішньої Польщі, за парламентські, легальні засоби досягнення політичних цілей. У цьому контексті цілком логічною і послідовною була його позиція у перші дні вторгнення гітлерівських військ на територію Польщі.  2 вересня 1939 року у Варшаві на останньому засіданні Сейму В. Мудрий заявив від імені Української парламентської репрезентації, що українці у війську виконають свій громадянський обов’язок щодо оборони Польської держави. 

Про ті дні в архівних документах розвідки збереглися цікаві свідчення колеги В. Мудрого по партійній роботі, генерального секретаря УНДО і посла Сейму Речі Посполитої Володимира Целевича. У вересні 1939 року його заарештували органи нквд у Львові і піддали численним допитам. Прагнули дізнатися якомога більше і про В. Мудрого.

Ось кілька свідчень з одного із допитів:

«Василь Мудрий… служив в УГА і разом з нею був в Україні. При уряді Петлюри був цивільним комісаром у Проскурові…

В «Ділі» пише здебільшого про становище в ссср і совєтській Україні. Вважав себе фахівцем у цих питаннях, тому що був в Україні…

Мудрий був одним із тих небагатьох, хто систематично читав совєтські газети та ін. літературу.

В УНДО Мудрий відігравав провідну роль. Він був автором програми УНДО, зазвичай був автором резолюцій, які приймалися Центральним Комітетом і з’їздом УНДО…

Мудрий був автором і невдовзі палким захисником резолюції про автономію Західної України в складі Польської держави…

Як людина Мудрий – дуже цікавий типаж. Дуже впертий, незламний, рішуче захищає свої погляди, хай би правильні вони чи ні. Не рахується з думкою інших. Дуже недовірливий, невідвертий, не любить радитися. Для ролі лідера має недостатньо освіти, але все ж стоїть вище Дмитра Левицького. Я був з Мудрим в хороших стосунках, але й зі мною він не був повністю відвертим…

Мудрий жив лише на зарплату, яку він одержував як депутат Сейму і віце-голова Сейму – загалом близько 900 злотих на місяць, він не має жодного майна…

Останній раз я бачив Мудрого у дні захоплення Львова Красною армією. Згадую такі обставини нашого останнього побачення. Якось через вікно своєї квартири я побачив, що вулицею йде Мудрий. Я спустився вниз і покликав його. Мудрий мені заявив, що він покидає Львів і вважатиме мене божевільним, якщо я залишуся у місті…

В останній моїй розмові з ним він запевняв, що всіх нас більшовики заарештують і розстріляють».

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 2 – Арк. 99–104).

Із В. Целевичем так і сталося. За деякими свідченнями, він помер на початку 1940-х років у одній із тюрем Саратова. Така сама доля могли б очікувати на В. Мудрого, якби він вчасно не виїхав зі Львова. У той період від його вербування ще не відмовилися. Але у планах було вже не схиляння до співпраці якимось ідеологічним впливом, переконаннями чи заохоченнями. Мали намір шантажувати близькими родичами, які не встигли виїхати і по суті опинилися в заручниках сталінської системи.

В одному з документів нквд усср, датованому листопадом 1939 року, повідомляється про те, що у Львові залишилися дружини й діти відомих українських діячів. «Безсумнівно, – зазначається далі, – ці люди шукатимуть шляхи для встановлення контактів зі своїми сім’ями і можливо намагатимуться вивезти їх за кордон. Цього ми в жодному разі не маємо допустити. Перебування цих сімей у Львові необхідно використати в оперативних цілях, створити низку агентурних комбінацій, які потрібно будувати по лінії придбання цінної агентури з цієї категорії. Особливу увагу слід приділити розробці дружин Мудрого, Палієва, Голіяна…» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7637. – Т. 2 – Арк. 98).

Водночас в архівних фондах не виявлено документів, які свідчили б про те, що чекістам вдалося здійснити такий задум. Відтак у подальшому вони відстежували переміщення і діяльність В. Мудрого лише з повідомлень наявної закордонної агентури і публікацій у пресі. На підставі цього складали узагальнені довідки про нього. В одній із таких зазначається, що він зі Львова подався до Кракова, де невдовзі був обраний віце-президентом «Українського консолідаційного комітету», створеного за ініціативою ОУН(б) із учасників різних  українських національних формувань. На цій посаді він нібито тісно співпрацював із визначними діячами ОУН і проводив активну антисовєтську діяльність.

Про те, чим займався В. Мудрий у період Другої світової війни, органам нквд встановити не вдалося. У поле зору він знову потрапив лише у 1945 році. У документах зазначається, що він жив у американській зоні окупації Німеччини в місті Бад-Кісінгені і очолював Центральний «Український допомоговий комітет», якому підпорядковувалися всі допомогові комітети в американській, англійській і французькій зонах окупації. Крім цього, він був головою «Центрального представництва української еміграції», до завдань якого входило перешкоджання заходам із примусової репатріації совєтських громадян до ссср, а також сприяння у масовому переселенню їх із західних зон окупації Німеччини й Австрії до США, Англії, Франції та інших країн.

Одночасно В. Мудрий, як зазначається в довідках, був активним членом «Координаційного українського комітету», створеного в 1946 році, до завдань якого входило «об’єднання за кордоном усіх українських націоналістичних формувань для боротьби проти совєтського союзу». У 1947 році поновив діяльність «Українського національно-демократичного об’єднання». А упродовж 1948–1949 років обіймав посаду заступника прем’єр-міністра українського коаліційного уряду – «Української Національної Ради».

Зібране чекістами досьє завершується інформацією про те, що В. Мудрий у 1949 році як представник українського еміграційного уряду виїхав до США і там був «екзекутивним директором «Злучного американо-українського допомогового комітету» (тобто виконавчим директором «Українського конгресового комітету Америки» – УККА). Остання довідка датована 1959 роком.

Але то вже була лише фіксація подій і фактів. Ані глибокої агентурної розробки В. Мудрого, ані якогось впливу на нього, не кажучи вже про намагання завербувати, так і не вдалося здійснити. Водночас розсекречені документи і характеристики свідчать про те, що навіть якби й вдалося підступитися до нього ближче, все одно такі наміри були приречені на невдачу. Все свідчило про те, що В. Мудрий за жодних обставин не пішов би на співпрацю. Адже упродовж усього життя він незмінно стояв на позиціях українського патріота і послідовного борця за українську справу.   

До останніх днів Василь Мудрий обіймав посаду виконавчого директора УККА, був головою Об’єднання українців в Америці «Самопоміч» і редактором його друкованого органу «Новий світ», дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка і членом його Головної Ради, займався написанням книжок і статей на різноманітні теми.  Помер у Нью-Йорку19 березня 1966 року.