Розвідка в структурі Служби безпеки УПА

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено матеріали, які свідчать про ґрунтовний підхід керівників національно-визвольного руху до організації і здійснення розвідувальної діяльності у період існування Української повстанської армії під час Другої світової війни. Нині ці документи, попри те, що складалися в надрах нкгб і подавалися як негативна й тенденційна інформація про тогочасний повстанський рух, є своєрідним джерелом для подальшого дослідження історії української розвідки.

Функціонування розвідувальних підрозділів у структурі УПА є окремою важливою сторінкою в історії української розвідки. На підставі знайдених в архівах і вже вивчених матеріалів можна говорити про її своєрідність та притаманні лише їй риси. Нові ж документи доповнюють і конкретизують наявні дослідження.

Так, у травні 1944 року за підписом народного комісара державної безпеки усср Сергія Савченка була підготовлена велика доповідна записка під назвою «Про Службу Безпеки» ОУН–УПА, про структуру і методи її роботи». Цим документом малося на меті довести до відома всіх підрозділів нкгб, які в той період розгорнули роботу зі знищення українського організованого підпілля, як влаштована ця спеціальна служба УПА, як їй вдається дізнаватися про все, що діється на підконтрольних теренах,  і чому так нелегко їй протидіяти.

Багато місця в доповідній записці відведено діяльності розвідки УПА. Внаслідок каральних акцій нкгб вдалося захопити низку інструктивних документів про організацію роботи повстанської розвідки. Окремі з них докладно цитуються і переповідаються. Зокрема в інструкції про розвідувальну роботу зазначається, що державний організм, щоб існувати, мусить усе бачити, чути і знати. І ці функції має забезпечувати саме розвідка, яка «мусить бути невидимою, щоб могла успішно діяти там, де потрібне її втручання».

Згідно з документами, розвідчо-інформаційний відділ мав обов’язково бути в структурі крайових, обласних, окружних (надрайонних) органів Служби безпеки (СБ) УПА нарівні з контррозвідчим, поліційно-виконавчим та командою польової жандармерії. Розвідчо-інформаційний відділ СБ мав чисельну агентурну мережу на терені своєї діяльності. Наводиться приклад, що шеф такого відділу підрайону, який значився під шифром «СБ № 02», мав під своїм керівництвом 25 станичних референтів СБ з такою самою кількістю заступників, здебільшого з жінок, і 200 секретних інформаторів на теренах своєї діяльності.

У «Секретному наказі № 1» від 13.09.1943 року, підписаному референтом СБ на псевдо «Грім», наводяться завдання відділу:

«Збирати відомості з таких питань:

1. Про ворожі підпільні організації на території.

2. Про керівників цих організацій.

3. Про вплив цих організацій на населення.

4. Про моральний і бойовий стан цих організацій.

5. Про способи ведення пропаганди цими організаціями серед населення.

6. Про збройну ворожу силу на території і її бойове спорядження.

7. Про здійснення акцій цією силою проти українського населення.

8. Про тактику цих сил щодо придушення українського повстанського руху.

9. Про моральний і бойовий стан цих сил.

10. Про постійне місцезнаходження цих сил.

11. Про німецькі адміністрації.

12. Про заміну документів і проїзних перепусток.

13.  Про рух залізницею і шосе.

14. Про способи збирання податків і побори.

15. Про способи ведення пропаганди німецьким урядом серед населення.

16. Про ворожу розвідку на території, яка надає послуги ворожим організаціям і німецькій поліції.

17. Про сексотів і ворожих прислужників (готувати докладні списки сексотів).

18. Про нестійкі елементи, які можуть шкодити УПА…»

Усього 28 пунктів.

Після аналізу отриманої інформації, як зазначається в наказі, референти СБ відбирають матеріали на осіб, стосовно яких необхідно провести слідство, і передають для подальшої роботи до поліційно-виконавчих відділів.

Акцентується увага на тому, що важливого значення надається участі жінок у роботі розвідчо-інформаційних відділів. З цього приводу в одному з наказів зазначається, що в складі районного відділу має обов’язково бути не менше однієї жінки і, в разі виявлення уміння, ділових якостей, спритності, відданості справі, така жінка може бути призначена шефом розвідчо-інформаційного відділу СБ.

У доповідній записці нкгб зазначається, що «те значення, яке надається «Службою Безпеки ОУН–УПА» жінкам, стане зрозумілим, якщо врахувати, що упродовж усієї підпільної роботи УВО–ОУН виховані ними кадри жінок, фанатичних націоналісток, відігравали дуже важливу роль, були зв’язковими, кур’єрами, утримувачами явочних квартир…».

 Про охоплення місцевості агентурою в наказі СБ зазначається, що «не повинно бути жодного місця, де б не діяла наша розвідка… Агентурна мережа повинна створюватися в містах і селах, в міських і сільських адміністративних органах, в системі кооперації, в школах, в церкві і навіть в різних територіальних органах ОУН і у військових підрозділах УПА». 

На прикладі директивної вказівки надрайонного референта СБ на псевдо «Підкова» розповідається про обов’язки розвідника зі стеження за силами противника на терені його відповідальності. Зокрема, розвідник у разі виявлення озброєних загонів супротивника зобов’язаний терміново повідомити про це командуванню УПА і своєму безпосередньому керівникові. При цьому висувається вимога, щоб гонець із цією звісткою «пересувався зі швидкістю не менше 10 км на годину». Водночас розвідник мав привести в дію всю наявну в нього на зв’язку агентуру для всебічного стеження за пересуванням озброєного загону. Після того, як збройне формування покине територію, розвідник повинен скласти докладний звіт про його перебування і дії, а також організувати через свою агентуру стеження за подальшим пресуванням.

Зазначається, що нарівні зі стеженням за військовими формуваннями особлива увага повстанської розвідки мала зосереджуватися на діяльності органів нкгб, «прагнучи всіма наявними у неї способами викрити методи їхньої роботи  і виявити склад співробітників… На підставі цих відомостей Служба Безпеки» розробляє в інструкціях і директивних вказівках контрзаходи для того, щоб всіляко протидіяти роботі органів нкгб».          

З цього приводу у доповідній записці зазначається, що нкгб здобуло інструкцію для командирів загонів групи УПА «Північ» і командантів СБ від 5.01.1944 року за підписом команданта СБ групи «Північ». У ній рекомендується не включати перебіжчиків із Червоної армії до загонів УПА, а в разі прийняття тримати подалі від підрозділів зв’язку. Особливу обережність проявляти до перебіжчиків-одинаків і невеликих груп. Крім цього, рекомендувалося «не зв’язуватися з цивільними особами зі східних областей України, які рухалися слідом за частинами Червоної армії, оскільки ці особи є відібраним надійним більшовицьким елементом». 

Окремий розділ інструкції присвячується вербувальній роботі нкгб. Наголошується на тому, що нкгб вербує заарештованих осіб, а потім звільняє їх і використовує у своїй роботі. «Треба пам’ятати, пишеться в інструкції, що нкгб (колишн. нквд) звільняє заарештованого за політичні злочини лише тоді, коли він придатний для агентурної роботи на користь більшовиків». Усіх таких осіб інструкція забороняє приймати до лав УПА, а розвідчому і контррозвідчому відділам ставить завдання здобувати і ретельно вивчати інформацію про форми і методи роботи нкгб.

  Значного поширення у той період, як свідчать архівні документи, набула практика підписання інформаторами розвідки СБ письмових зобов’язань. Вони передбачали присягу, присвоєння псевдоніму та попередження про покарання за розголошення секретів. У доповідній записці наводиться текст такого зобов’язання:

«Я, _______________________, добровільно зобов’язуюся чесно і сумлінно співпрацювати з органами СБ, своєчасно повідомляти про всіх ворогів, які виступають проти українського народу, хто б вони не були.

Своє співробітництво з органами СБ зобов’язуюсь тримати в суворій таємниці.

Я попереджений, що за незбереження таємниці відповідаю перед революційним судом.

Свої повідомлення підписуватиму псевдонімом _____________». 

 Водночас значну частину розвідувальних даних місцеве населення надавало і без оформлення таких підписок і навіть не здогадуючись, що виконує завдання розвідчих підрозділів СБ. Про залучення осіб на такій основі також ішлося в інструкціях, як і про інші форми розвідувальної роботи. Усе це давало змогу володіти повною інформацію на теренах перебування і упродовж багатьох років протистояти набагато чисельнішим силам нкгб та військових формувань ссср, метою яких було повне знищення всіх осередків українського національно-визвольного руху.      

(Джерело: ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 361–379).