Служба «А» ПГУ КДБ СРСР проти закордонних центрів ОУН

Служба зовнішньої розвідки України вже частково публікувала матеріали про оперативне стеження органами КДБ СРСР за головою Проводу ОУН(б) і президентом Антибільшовицького блоку народів Ярославом Стецьком. Нові документи із архівних фондів розвідки про передумови і деталі проведення спецоперації Служби «А» (проведення «активних заходів») Першого головного управління (зовнішня розвідка) КДБ СРСР із доведення його до смерті нині дають змогу зазирнути за лаштунки особливо таємних підрозділів радянських спецслужб і побачити, як москва намагалася вносити розкол в український національно-визвольний рух, а також зрозуміти, чому кремль навіть у 1980-ті роки так боявся його лідерів та ідеологів і всіляко намагався дискредитувати або ліквідувати їх.

Початок «активним заходам» дала шифртелеграма (ШТ) резидента КДБ СРСР у Бонні, датована 29 листопада 1985 року. У ній із використанням тогочасної практики гнівного засудження так званого українського буржуазного націоналізму йдеться про активізацію його діячів на міжнародній арені і просування ними нової стратегії боротьби з радянським комуністичним режимом. Ця стратегія і принципова послідовна позиція лідерів української еміграції заслуговує на те, щоб на ній зупинитися докладніше, як і на реакції із москви. Та реакція була в усі роки незмінною, як і методи діяльності та риторика кремлівського керівництва.

У ШТ зазначається, що активісти Закордонних частин (ЗЧ) ОУН із новою силою розгортають «підбурювальну ворожу кампанію проти СРСР, його зовнішньої і національної політики», фальсифікують історію зовнішньополітичного курсу СРСР і на основі «псевдоаналізу історичних подій довоєнного, воєнного і сучасного періодів з наклепницьких, різко антирадянських позицій прагнуть навіяти західній громадськості і керівникам західноєвропейських держав недовіру до мирних ініціатив СРСР, його миролюбної зовнішньої політики», стверджують, що надії на зміну «загарбницької політики СРСР з приходом нового керівництва нереальні і що єдиним виходом є «перемога над Радянським Союзом збройним шляхом».

Значне місце в ШТ відведено «новій психостратегії» ЗЧ ОУН, тобто їхньому баченню загроз демократичному світові з боку СРСР і шляхів подолання. З-поміж іншого, в документі акцентується увага на такому:

• «у своїй воєнно-політичній стратегії заходу слід виходити з того, що СРСР являє собою «Російську імперію, яка є багатонаціональною насильницькою великодержавною країною, створеною завдяки терору, обману, збройному насиллю»;
• «психостратегія», за задумом ЗЧ ОУН, передбачає висування вимоги про виконання резолюцій ООН 1960–1972 рр.. про деколонізацію всіх імперій, зокрема й «Російської імперії», а також виконання резолюції конгресу США (№ 86-90) 1959 р. стосовно поневолених націй, яка закликає уряд США підтримувати визвольну боротьбу за самостійність і демократичні права України, Литви, Латвії, Естонії, Білорусії, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Болгарії, Румунії, Туркестану, Грузії, Азербайджану, Вірменії та інших «поневолених радянсько-російським імперіалізмом народів»;
• лідери виступають за те, щоб Захід виробив універсальну стратегію проти «історичної російської імперсько-комуністичної політики, спрямованої на завоювання світу», створив при НАТО або Пентагоні спеціальний «департамент психостратегій», до якого увійшли б представники «визвольних рухів поневолених більшовизмом націй», і службу, яка займалась би організацією повстанських або визвольних війн за зразком Афганістану чи УПА, створив т. зв. «Академію свободи» на противагу університету імені П. Лумумби в Москві з метою глибокого вивчення проблематики визвольної боротьби «поневолених націй», їх духовності, культури, філософської системи, а також підготовки відповідних кадрів».

У ШТ також зазначається, що лідери ЗЧ ОУН прагнуть переконати Захід в тому, що ініціативи СРСР стосовно скорочення ядерної зброї нібито продиктовані його неспроможністю конкурувати в гонці озброєнь через деградацію стану економіки країни, низький рівень розвитку технологій, електроніки, мікроелектроніки і т. п. При цьому висувають вимогу «припинити кредитування, постачання обладнання, технологій і тим самим силою «змусити москву відмовитися від подальшого озброєння».

Наприкінці ШТ резидент КДБ у Бонні робить висновок, що з урахуванням рішучості лідерів ОУН можна припустити, що вони не зупиняться лише на виробленні нової психостратегії і будуть реалізовувати її на практиці. «У зв’язку з цим, – констатує він, – вважав би за доцільне рекомендувати українській філії здійснити комплекс активних заходів з компрометації ЗЧ ОУН та інших українських націоналістичних формувань, що знаходяться під її впливом».

За вказівкою тодішнього начальника ПГУ КДБ СРСР Володимира Крючкова ШТ переслали з москви до Києва для подальшої реалізації. Невдовзі КДБ УРСР розробив пропозиції. У них на кількох сторінках докладно викладені заходи з компрометації закордонних центрів ОУН і «вироблення дезінформації, призначеної для передачі відповідними каналами» до міжнародної громадськості.

Серед них – створення через оперативні можливості книг і документальних фільмів, які б показували оунівців з негативного боку. Передбачалося переклад таких книг і дублювання фільмів англійською мовою. Зокрема, в одному з пунктів зазначалося: «З використанням закордонних джерел «Лорда», «Ізера», «Герберта», «Алекса» просунути 30 примірників англійського варіанта документального фільму «Зрада – їх ремесло», створеного на основі матеріалів органів КДБ, …і організувати демонстрацію перед громадськістю, а також каналами телебачення США, Канади та інших країн».

В іншому пункті йшлося про таке: «Здійснювати надсилання в наццентри інформації і дезінформації, яка б сприяла відволіканню екстремістських задумів противника на наші агентурні позиції з метою зниження активності здійснюваної проти СРСР підривної роботи, поглиблення протиріч між ЗЧ ОУН і ОУН-с».

Водночас КДБ планував добитися не лише поглиблення розколу між різними течіями ОУН, а й у релігійному середовищі, намагаючись дискредитувати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ, УКЦ). В одному з пунктів ставиться завдання:

«Здійснити заходи з подальшого поглиблення конфлікту між Ватиканом і УКЦ, а також компрометації перед римською курією керованого бандерівцями т. зв. “Українського світового патріархального об'єднання», для чого:

• поширити у Ватикані серед уніатів і українців православної віри за кордоном виготовлену оперативним шляхом, схвалену центром і республіканською Інстанцією антиукраїнську книгу «Унії в історії вселенського православ’я та Русі-України» та інспірувати через закордонні джерела вигідну нам дискусію, спрямовану на зрив передбачуваного спільного (уніатів і православних) святкування за кордоном 1000-ліття християнства на Русі;
• виготовити оперативним шляхом і довести до папи Іоанна Павла ІІ листування уніатських і бандерівських лідерів з образами і погрозами на його адресу як помста за «ігнорування» вимог УКЦ щодо створення в еміграції «уніатського патріархату».

Подібне фальшування було доволі поширеною практикою органів КДБ. Так, серед розроблених пропозицій кілька пунктів присвячено саме цьому. В одному випадку пропонували виготовити на оригіналі бланка для офіційних документів американських спецслужб, здобутому оперативним шляхом, «директивну» вказівку щодо активізації роботи з лідерами ЗЧ ОУН, спрямовану на посилення ними антирадянської і такої, що вигідна США і її союзникам, діяльності. При цьому деталізували, як саме це зробити: «Імітувати «витік» цього документа з використанням «втемну» західних журналістів, які раніше зробили надбанням гласності на сторінках буржуазної преси (зокрема в третіх країнах) викривальні сенсаційні документи спецслужб США».

У межах якоїсь довготривалої акції під умовною назвою «Арсенал» ставилося завдання довести до оточення штаб-квартири Ліги вільних українців у Торонто (Канада) і місцевої поліції дезінформаційних відомостей про наявність у керівників цього центру зброї і вибухівки, яку вони нібито мали намір застосувати проти своїх політичних противників. Хоча насправді це не відповідало дійсності.

В іншому випадку йшлося про проведення широкомасштабної операції з «додаткової компрометації і заподіяння «моральної травми» лідеру ЗЧ ОУН Я. Стецьку… шляхом поширення «некролога» на бандерівського лідера».

Ця операція в надрах КДБ визрівала давно і на той час тривала вже не один місяць. Згідно з оперативною термінологією, активному заходу, що проводив КДБ УРСР спільно зі Службою «А» ПГУ КДБ СРСР, із заподіяння моральної травми лідеру ЗЧ ОУН Я. Стецьку дали умовну назву «Некро».

Суть полягала в тому, щоб шляхом поширення сфальшованого некрологу, з одного боку, спричинити погіршення стану здоров'я лідера організації, що могло би призвести до його смерті, з іншого боку, добитися розколу серед керівної ланки і нездорову боротьбу за пост керівника ОУН. Для цього в некролозі розставляли відповідні акценти.

У документі КДБ УРСР від 11 жовтня 1984 року під назвою «Про активний захід проти лідера ЗЧ ОУН Я. Стецька», зазначалося, що він упродовж тривалого часу тяжко хворіє і у зв’язку з цим «серед функціонерів ОУН поширюються чутки і домисли про можливих кандидатів на посаду «провідника». Скориставшись нагодою, у КДБ розробили таку комбінацію: «З метою заподіяння йому психологічної травми, подальшого підриву його авторитету, загострення суперництва за керівництво «проводом» пропонується виготовити на бланку бюлетеня радіостанції «Свобода» від імені її української редакції «некролога» про його передчасну смерть і розіслати із-за кордону в націоналістичні видання і окремим оунівцям».

Пропонуючи поширити «некролог» від імені радіостанції «Свобода» і розуміючи, що рано чи пізно фальшивку розкриють, у КДБ збиралися зробити винними у фальшуванні саме співробітників РС. Розраховували, що це можна буде списати на те, що лідери ЗЧ ОУН нібито неодноразово звинувачували ведучих за русизми в передачах і вимагали «очищення редакції від осіб єврейської національності». А ті, як помста, нібито вчинили таку провокацію.

Як свідчать архівні документи, спочатку закордонні агенти здобули, іншими словами, викрали чистий бланк радіостанції «Свобода» і, вочевидь, не один. На ньому в КДБ УРСР надрукували текст некролога. Він починався такими словами:

«Говорить радіо Свобода.

Шановні слухачі! Провід Організації Українських Націоналістів із глибоким смутком повідомив членство ОУН: українську громадськість в Краю і вільному світі; непримиримих борців за свободу народів світу і демократію, обʼєднаних в лоні «Антибільшовицького Бльоку Народів», «Європейської Ради Свободи», «Світової Антикомуністичної Ліги», а також щирих друзів українського резистансу про те, що в середу 24 жовтня 1984 року в Мюнхені після важкої недуги, прийнявши Найсвятіші Тайни, помер видатний член української нації… Ярослав Стецько».

У москві на Луб’янці текст ретельно вичитували, вивіряли і, зрештою, вирішили зробити певні корективи й доповнення. У листі зі Служби «А» ПГУ КДБ СРСР від 1 листопада 1984 року під назвою «Про захід проти Стецька» серед іншого рекомендували таке:

«Текст «некролога», на наш погляд, потребує деякого доопрацювання, щоб він міг зацікавити націоналістичні видання. Зокрема, було б доцільно:

• згадати, що мету, яку ставив Стецько, так і не було досягнуто;
• дати зрозуміти, що за некрологом стоять кандидати на пост «провідника» (висловити сподівання, що І. Дмитрів доведе справу Стецька до кінця;
• натякнути, що Стецько тримав «під контролем» українську редакцію РС, спрямовуючи її діяльність, за що радіостанція, мовляв, вдячна йому…;
• зробити заяву про зміцнення СБ у часи Стецька, посилення її жорстокості, створення взаємодії і координації зі спецслужбами Англії, ФРН, Франції, США і Канади тощо».

Побажання врахували. В остаточному варіанті некролога, в якому й дату смерті скоригували з 24 жовтня 1984 року на 1 березня 1985 року, про це зазначено так: «Він не завершив мети свойого життя – визволення України, але зробив все від нього залежне, щоб Організація Українських Націоналістів під проводом Його наступника І. Дмитріва стала спроможною довершити того Історичного чину. З цією метою Покійний доклав непомірного труду по підтриманню ідейної чистоти лав Організації, скріплюючи Службу Безпеки та направляючи її корисні звʼязки з відповідними агенціями Великої Британії, ФРН, ЗСА, Франції, Канади та інших країн…».

Одночасно, щоб зашифрувати цей захід перед громадськістю і надати йому більшої достовірності, в КДБ нарівні з текстом некролога підготували низку інших документів, також сфальшованих. Серед них – співчуття Славі Стецько, дружині Провідника ОУН, від імені української громади у Франції за підписом редактора «Енциклопедії українознавства» Володимира Кубійовича.

Для того, щоб посіяти ворожнечу між різними течіями й партіями української еміграції, виготовили донос прихильників бандерівців до редакції газети «Національна трибуна» у США про те, що некролог нібито написаний лідерами Української революційно-демократичної партії (УРДП) як помста за поширення в минулому аналогічного некролога на керівника УРДП Івана Багряного.

«Панове! – йдеться в тексті. – Знову, в кожний вже раз, ми стаємо свідками шкідливих акцій, розрахованих на поглиблення братовбивчої ворожнечі серед українського загалу на екзилі…

В подібних випадках у нас прийнято звинувачувати Москву або її агентуру в нашому середовищі… І все ж таки прошу уважніше поставитися до викриття останньої провокації.

Подаю до відома, що 3–4 роки тому один з часописів, близький до кіл УРДП, згадував про те, що у 1961 році поширювалися автентичні брудні летючки про смерть сл. п. І. Багряного. Згадка та була зроблена тільки для того, щоб звинуватити у поширенні фальшивки про Багряного членів ОУН-революціонерів, прихильників організації Українського Визвольного Фронту та пригрозити їм відплатою за той «нетолерантний» вчинок.

Певний, що поширення летючки про смерть п. Я. Стецько і є здійсненням погрози-відплати з боку божевільних уердепівців».

У іншому виданні, часописі «Шлях перемоги», через закордонного агента мали опублікувати сфабриковані свідчення про те, що цей «некролог» поширили працівники радіостанції – особи єврейської національності. Як зазначається в документі КДБ, це був протест «групи по-екстремістському налаштованих бандерівців проти засилля євреїв із так зв. «нової еміграції» на радіостанції «Свобода» з обвинуваченнями, що «некролог» поширений співробітниками-євреями як помста за критику і звільнення деяких з них із радіостанції».

Крім цього, мали поширити копію листа, виготовленого у КДБ почерком дисидента М. Флейшмана, який виїхав із СРСР. У листі до свого знайомого працівника радіостанції “Свобода” той нібито висловлював «прохання здобути і надіслати до США бланки бюлетеня цього ідеологічного центру противника, що сприятиме посиленню ворожнечі, взаємної підозрілості і недовіри у співробітників радіостанції».

На думку співробітників КДБ, розроблені заходи «відволікатимуть увагу оунівців і сіоністів на взаємні обвинувачення і сприятимуть ефективності здійснюваного активного заходу проти Я. Стецька». Невдовзі всі ці пункти плану втілили в життя. Але ключовим в оперативному задумі все ж було не це, а безпосереднє заподіяння лідерові ОУН такої психологічної травми, яка б призвела до його смерті.

Про те, що Ярослав Стецько тяжко хворів, у КДБ добре знали. Про це неодноразово доповідала закордонна агентура. Ще у гітлерівському концтаборі його здоров’я погіршилося. Із липня 1941 до вересня 1944 року він перебував у концентраційному таборі «Заксенгаузен», куди потрапив за відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави.

Він страждав на ревматизм, запалення суглобів, хворобу шлунка. Тоді лікарі нібито навіть пророкували йому, що житиме не більше півроку. Але він вижив. Крім цього, після звільнення по дорозі до американської окупаційної зони був важко поранений.

На момент проведення спецоперації «Некро» йому було вже 74 роки. Давні хвороби ще більше загострилися. Як зазначалося у одній із довідок КДБ, агент «Землячка» повідомляла, що у Я. Стецька рак легенів. «На поради лікарів погодитися на операцію, – йдеться в документі, – відповідає категоричною відмовою, мотивуючи відомою приказкою «Все в руках божих». «Скільки раз мене намагалися знищити і німці, і більшовики, а ось бог не дав, врятував, – каже він близьким, намагаючись триматися бадьоро». А далі зазначається, що попри велику силу волі усе ж на ньому дуже негативно позначилося поширення некролога про його смерть і вся ця кампанія в пресі.

Серед архівних документів є доповідна записка «Про спеціальні заходи проти лідера АБН і ЗЧ ОУН Я. Стецька», підписана головою КДБ УРСР Степаном Мухою і адресована керівникові ЦК КПУ Володимиру Щербицькому. На першій сторінці від руки зроблено напис: «Інформація доповідалася Політбюро ЦК Компартії України тов. Мухою С. Н. 9.07.86 р.», тобто через чотири дні після смерті Я. Стецька.

У доповідній записці зазначається:

«За погодженням із КДБ СРСР 15 квітня 1986 року за кордоном через оперативні можливості від імені української редакції радіостанції «Свобода» стосовно Стецька по радіо був переданий некролог, який також опублікували деякі мельниківські друковані видання. Згідно з одержаними оперативними даними, некролог викликав у Стецька важке нервове потрясіння і, за словами його найближчого оточення, зокрема церковних авторитетів Ковальського і Корнелюка, це призвело до тяжкого захворювання.

Для загострення в націоналістичному середовищі полеміки навколо передчасного некролога Комітетом держбезпеки республіки були здійснені додаткові заходи із доведення до оточення Стецька, а також до низки його противників, зокрема до затятого антисеміта відступника В. Мороза, відомостей про те, що некролог був виготовлений групою осіб єврейської національності, які працюють на радіостанції «Свобода», з якими постійно ворогували бандерівці.

Поширені в оточенні Стецька відомості посилили заподіяний йому раніше психологічний шок і ускладнили його хворобу. За одержаними наприкінці червня 1986 року оперативними даними, стан здоров’я Стецька різко погіршився і він знаходиться при смерті».

5 липня 1986 року Ярослав Стецько помер. Некролог став останньою краплею в низці різноманітних заходів і операцій, яких за його життя, як свідчать архівні документи, КДБ проводив неодноразово. Але спецоперація «Некро» стала наймасштабнішою за використанням сил і засобів, форм і методів спеціального впливу.

Водночас вона була найогиднішою з точки зору цивілізованого гуманістичного сприйняття. Адже проводилася проти тяжко хворої людини похилого віку. Про це в КДБ знали. Попри це свідомо планували скористатися таким його станом, щоб зробити ще болючіше, заподіяти моральну травму, цим спричинити погіршення стану здоров'я і довести до смерті. Натомість звинуватити інших і маніпулювати ситуацією в своїх інтересах.

На рахунку Служби «А» ПГУ КДБ СРСР подібних «активних заходів» проти діячів українського національно-визвольного руху було чимало. Цей специфічний і надзвичайно гострий інструментарій кремль завжди застосовував за найліпшої нагоди. Щоб вчасно розпізнавати такі операції, розвінчувати їх і протидіяти, важливо знати, як все це планується, розробляється і здійснюється на практиці.

(За матеріалами справи-формуляра на Ярослава Стецька: ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 13091 у 5-ти томах).