«Спровокувати негативне ставлення до української еміграції»

Розсекречені документи з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дають змогу дізнаватися про досі невідомі брудні методи з арсеналу органів кдб срср, які свого часу застосовувалися проти української еміграції. Серед них – провокування неприязних почуттів, негативного ставлення та ворожості до емігрантів у країнах їх компактного мешкання. Про це йдеться в розпорядчих документах, планах, звітах та повідомленнях кдб. Способи, якими це робилося, нині викликають обурення і відразу.

В одній зі справ кдб урср, датованій кінцем 1950-х років, зібрано документи, що свідчать про те, як чекісти намагалися створювати негативний образ українців у країнах вимушеного проживання і всіляко перешкоджати їхній громадсько-політичній діяльності, зокрема у Федеративній Республіці Німеччині. В одному з них рекомендувалося широко використовувати заходи з компрометації перед органами влади і західнонімецькою громадськістю українських емігрантських організацій «з метою створення у них почуття невдоволення перебуванням цих організацій на території Німеччини».

Для цього пропонувалося фабрикувати й надсилати до органів влади ФРН листи, в яких акцентувати увагу на тому, що всередині цих організацій нібито панує ворожнеча, вони пронизані кримінальними елементами, які ведуть нездоровий спосіб життя, а ще багато їхніх членів шпигують на користь іноземних розвідок. Усе це мало бути підкріплено конкретними прикладами, звісно, вигаданими. І на завершення – заклики до органів влади вживати відповідні заходи.

«Крім цього, плануємо організувати надсилання листів німцям, – зазначалося в документі, – які мешкають по сусідству з оунівськими організаціями й окремими активними українськими націоналістами у ФРН, з попередженнями, погрозами тощо, з метою створення у них атмосфери тривоги і знервованості, а також ворожнечі до емігрантів. У під’їздах будинків, що займають оунівські центри й окремі націоналісти в Західній Німеччині, практикувати оброблення сходів і стін спеціальною смердючою рідиною для того, щоб у німців, які мешкають поруч, створювати неприязні почуття до емігрантів» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10791. – Арк. 38).            Через кілька місяців Апарат уповноваженого кдб при мдб Німецької демократичної республіки звітував про таке: «20 грудня 1959 року нами через агента «Рафаель» проведено заходи з розливання смердючої рідини в м. Мюнхені за відомою Вам адресою: Цеппелінштрассе, 67. Ця акція викликала невдоволення серед німців – мешканців цього будинку, внаслідок чого ними винесено рішення про необхідність вжиття заходів із виселення з будинку української емігрантської організації» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10791. – Арк. 370).   

Місцеві газети з цього приводу повідомляли, що у під’їзді будинку, де розташовувалася редакція газети Організації українських націоналістів, мешканці знайшли кілька розбитих скляних ампул, від яких ішов різкий смердючий неприємний запах, що спричиняв нудоту й напади кашлю. Були версії, що це вчинили політичні конкуренти в еміграційному середовищі або ті, хто хотів просто виселити редакцію і отримати приміщення собі. Але справа так нічим і не завершилася.

Водночас лише нині стало відомо, що ту ганебну й низькопробну акцію узгоджували, як свідчать архівні документи, з москвою, де в таємних лабораторіях спеціально розробляли, виготовляли та випробовували дію рідини, а потім спрямовували з території НДР на місце проведення операції агента з ампулами. Той, як це було в ситуації з Богданом Сташинським, певний час вивчав обстановку поблизу будинку і потім виконував поставлене завдання. І хтось за це, вочевидь, отримав ще й нагороду – за розливання смердючої рідини у під’їзді німецького будинку. Як і за вбивство в Мюнхені ампулами з сильнодійною отрутою діячів українського визвольного руху Лева Ребета й Степана Бандери, а в нинішні часи – за застосування в британському місті Солсбері російськими шпигунами отруйної речовини «новичок».

Для того, щоб посіяти ворожнечу, спровокувати атмосферу недовіри й підозрілості в середовищі української еміграції, органи кдб використовували й інші методи. Про це свідчить довідка «Про деякі оперативні заходи 6 відділу Апарату уповноваженого кдб при рм срср в НДР проти української націоналістичної еміграції в Західній Німеччині», датована червнем 1959 року». У ній ідеться про те, що у травні 1956 року кдб ініціював створення у ФРН «легендованої української патріотичної групи «Дніпро». Вона позиціонувала себе як така, що стоїть на захисті українців, пропагує досягнення та заможне життя в урср, закликає емігрантів повертатися на батьківщину і викриває тих, хто цьому заважає – українських буржуазних націоналістів.

Зазначається, що за три роки існування від імені «Дніпра» було випущено 50 листівок загальним накладом 3 500 примірників, поширених у 600 адрес українських емігрантів, а також до місцевих органів влади. Усе це робилося анонімно. Жодних прізвищ тих, хто стояв за групою, не називалося. Листівки писалися і виготовлялися у підрозділах Апарату уповноваженого кдб на території НДР і нелегально доставлялися до Мюнхена, Ганновера та інших міст. Зміст був схожим із тим, що й у листах, які чекісти одночасно надсилали нібито від імені конкретних громадян. Відтак приблизно раз на місяць адресати отримували усю цю пропагандистську літературу. Хоч ставлення до неї й було критичним, та все ж загалом це сприяло формуванню нездорової атмосфери навколо емігрантських організацій і всередині них.

Лідери цих організацій, як свідчать архівні документи, спершу гадали, що це справа рук політичних конкурентів і вдавалися до взаємних звинувачень, а потім стали підозрювати, що це рука москви і перестали реагувати на листівки у своїх друкованих органах. Підтвердження того, що це чистої води провокація, отримали невдовзі німецькі правоохоронні органи.

«У 1958 році нами була залучена до цієї роботи у ФРН «Дунаєвська», – йдеться в документі, – яка за порівняно нетривалий проміжок часу (4 місяці) змогла випустити 8 листівок. Однак її робота не давала ще можливість для ведення пропаганди проти українських націоналістів серед еміграції. Листівки, які випускала «Дунаєвська» за підписом «Луч», були написані російською мовою і призначалися для російських емігрантів, хоч і викривали українських націоналістів» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10791. – Арк. 370).

Далі зазначається, що на початку 1959 року агентесою кдб «Дунаєвською» зацікавилася західнонімецька поліція. У неї на квартирі провели обшук, знайшли листівки, інші матеріали для їх написання й виготовлення. Чим закінчилася справа, невідомо. Але це стало вагомою підставою для підозр, що подібна діяльність інспірована ззовні країни, зокрема радянськими спецслужбами.

Серед інших методів, якими хизувалися чекісти в оперативних документах, – направлення листів до західнонімецьких поліцейських органів з анонімними повідомленнями про наявність у помешканнях та офісах провідних діячів української еміграції вогнепальної зброї і вибухівки. Це так само робилося для їх компрометації і формування негативного ставлення до них.

Відтак це є ще одним свідченням того, що органи кдб не гребували нічим, навіть найбруднішими методами, аби лиш перешкоджати національно-визвольному рухові за кордоном вести боротьбу за відновлення незалежності України.