Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945 році наприкінці Другої світової війни. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка так несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування такого доволі специфічного методу, як «лагідне» вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Арешт у Журавному

Після приходу в 1939 році на західноукраїнські землі Червоної армії і встановлення радянської влади селище Журавне невдовзі стало центром Журавнівського району Дрогобицької області (нині – Стрийського району Львівської області). Одразу ж був створений і райвідділ нквс із завданням пошуку, оперативної розробки й арешту тих, хто негативно ставився до нової влади, активних діячів ОУН та їхніх близьких родичів. Серед підозрюваних опинився і Степан Федак, син відомого адвоката, громадського й політичного діяча Західної України Степана Івановича Федака.

Степан Федак молодший працював директором місцевого маслозаводу, політичною діяльністю в той період не займався, а відтак і не збирався нікуди емігрувати. Але це його не врятувало від репресій, план на які традиційно складався в органах нквс. Для чекістів він був надто підозрілою особою хоча б тому, що свого часу на знак помсти за закриття Українського університету стріляв у львівського воєводу Казімежа Ґрабовського, який супроводжував главу Польської держави Юзефа Пілсудського у Львові. А отже, вважали вони, був потенційним терористом і міг щось подібне скоїти і стосовно діячів радянської влади.

С. Федака, як свідчать розсекречені документи, заарештували не одразу, а 22 березня 1940 року. Вочевидь, кілька місяців придивлялися і збирали інформацію. Йому інкримінували те, що він як старшина Української галицької армії у 1919 році воював проти Червоної армії, упродовж 1920–1928 років був членом Української військової організації, а в подальшому входив до складу ОУН. «На зібраннях, які проводили українські націоналісти, – зазначалося в одному з документів, – виступав із контрреволюційними наклепницькими доповідями проти радянського союзу». Вочевидь, таких його виступів не було, але свідків під протокол усе ж знайшли.

На підставі таких компрометувальних матеріалів у райвідділі визрів задум завербувати С. Федака. Відповідні пропозиції надіслали на погодження до Києва, адже постать заарештованого була доволі значною. Натомість висновок із нквс урср був негативний. Зазначали, що вербування С. Федака як агента по лінії ОУН є малоперспективним. Мотивували тим, що після невдалого замаху у 1921 році на К. Ґрабовського й відбуття покарання у польській в’язниці він відійшов від політичної діяльності і жодних організаційних зв’язків із ОУН не мав. Контакти ж його з Є. Коновальцем і А. Мельником нібито мали суто сімейний характер.

У документі керівництво нквс урср застерігало, що С. Федак може хитрувати, намагатися увійти в довіру, щоб звільнитися з-під варти і потім утекти за кордон. Крім того, зазначали, що до його звільнення навколишні однозначно поставляться з підозрою і що «керівництво ОУН не настільки наївне, щоб повірити в причини звільнення з-під варти за надуманими мотивами». Тож констатували, що слідство затягнулося, тому необхідно його завершувати і передавати матеріали до суду.

На підставі нашвидкуруч зібраних свідчень оперуповноважений Дрогобицького управління нквс Москальов склав і підписав обвинувальний висновок, який уже збиралися надіслати на розгляд особливої наради при нквс срср. Але несподівано з москви до Львівського управління нквс урср надійшов розпорядчий документ, який змінив усі плани. У ньому давалася вказівка розшукати всіх близьких родичів Федака старшого, зокрема його сина Степана, про якого знали, що він мав мешкати в Журавному.

«Розробці Федака ми надаємо важливого значення, – зазначалося в документі. – Федака Степана і всіх його родичів слід встановити і взяти в активну агентурну розробку. Необхідно його добре вивчити через агентуру і визначити можливість залучення до співробітництва з нами. Всі ваші оперативні заходи прохання погоджувати з нами» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 5. – Т. 2. – Арк. 48).

Невдовзі з москви надійшов ще один документ, зі змісту якого ставала зрозумілою така наполеглива зацікавленість С. Федаком. Ішлося про те, що необхідно також невідкладно знайти усіх близьких родичів Андрія Мельника, уродженця села Воля Якубова Дрогобицького повіту, який став на чолі ОУН після убивства Є. Коновальця. Пояснювали, що мають намір використати С. Федака, рідна сестра якого була дружиною А. Мельника, для проникнення до очільника ОУН. Тож коло замкнулося.

Після того ж, як у москві дізналися, що С. Федак заарештований і утримується в тюрмі нквс у Дрогобичі, наказали жодних заходів самостійно стосовно нього більше не здійснювати і негайно переслати всі зібрані матеріали. Відповідний документ, датований 21 грудня 1940 року, підписав Павло Судоплатов. Одразу всі напрацювання надіслали до москви, де їх долучили до справи, яку на той час уже понад два роки вів на С. Федака в центральному апараті нквс лейтенант Іван Кудря.

«Поселити на дачі під москвою»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено постанову про заведення справи 9 жовтня 1938 року, підписану І. Кудрею і затверджену П. Судоплатовим. Тобто оперативна розробка здійснювалася за безпосередньою участю того, хто кількома місяцями раніше убив Є. Коновальця і після цього зосередився на розробленні заходів щодо нового голови ОУН А. Мельника.

Під кураторством П. Судоплатова, як свідчать архівні документи, невдовзі були заведені окремі справи на А. Мельника під назвою «Спрут» (лютий 1941 року) та «Інженер» (травень 1944 року). В останній були прописані оперативні заходи з ліквідації голови ОУН у Берліні, але зробити це не вдалося.

Тим часом підшукували осіб, завдяки яким можна було б втертися в довіру до А. Мельника. Органи нквс діяли за схемою, уже апробованою в операції «Ставка» щодо вбивства Є. Коновальця. Тоді однією з головних дійових осіб був побратим полковника, колишній січовий стрілець Василь Хомяк (агент «Лебедь»). У нових реаліях на цю роль розглядали С. Федака.

Ще до того, як І. Кудря виніс постанову про заведення справи, на С. Федака вже збирали відомості з позицій закордонних резидентур нквс срср. У низці документів, датованих початком 1930-х років, ідеться про його мешкання у Берліні та Парижі, зустрічі з Є. Коновальцем, М. Сціборським, О. Бойківим, Є. Петрушевичем, Д. Скоропадським та іншими українськими діячами. Згадується про арешт польською поліцією у 1937 році у складі групи представників ОУН і звинувачення в націоналістичній діяльності.

Тож чекісти постійно тримали С. Федака в полі зору, але лише як об’єкт для стеження. Після того, як він опинився у тюрмі нквс, плани набули чіткіших обрисів. 18 січня 1941 року до Києва надійшла телеграма за підписом керівника нквс Лаврєнтія Бєрії із розпорядженням терміново направити С. Федака до москви у супроводі слідчого, який вів справу. Спершу його помістили у внутрішню тюрму нквс. А вже в лютому оперуповноважений 5-го відділу головного управління державної безпеки нквс срср І. Кудря виніс постанову про припинення справи і звільнення заарештованого з-під варти. Постанову затвердили на найвищому рівні – голова нквс і прокурор срср. У тексті йшлося про те, що «його ворожої діяльності проти радянської влади слідством не встановлено».

Що ж сталося за той місяць? Відповідь на це запитання дає рапорт, підписаний П. Судоплатовим та іншими керівниками нквс. У ньому є така визначальна фраза: «Беручи до уваги, що… Федак має величезні зв’язки в колах ОУН за кордоном, добре відомий у середовищі українців, …вважали б Федака Степана завербувати, з-під варти звільнити, влаштувати на роботу у Львові або в іншому пункті західних областей урср і готувати для перекидання за кордон» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 5. – Т. 2. – Арк. 133–137).

В іншому рапорті зазначається, що С. Федак з-під варти звільнений, завербований і поселений на дачі під москвою. У документі він уже фігурує під псевдо «Богун», яке взяв собі, даючи підписку про співробітництво з органами нквс. Цікавою є резолюція на рапорті наркома держбезпеки срср Всєволода Мєркулова: «Стежити, щоб не втік за кордон». Тобто повністю не довіряли. Але, як свідчать розсекречені документи, жодних подібних підозрілих намірів з боку С. Федака  не відстежували. Навпаки, він перестав бути замкнутим і нібито охоче йшов на контакт. Із наступних документів стає зрозумілим, що спричинило такі зміни в його поведінці.

Із С. Федаком ще до його вербування неодноразово зустрічалися П. Судоплатов, І. Кудря і співробітник нквс урср Задоя, який був спеціально прикріплений до заарештованого. Велися кількагодинні бесіди про досягнення радянської влади, про те, як нібито добре і щасливо живеться людям в срср, доводили хибність політики українських націоналістичних центрів за кордоном, які начебто не знають реального стану справ і даремно продовжують боротьбу за незалежність України. Йому давали читати книжки про Україну, зокрема твори Т. Шевченка, Ю. Коцюбинського, Н. Рибака, видання Академії наук урср «Історія України», а також «Тихий Дон» і «Піднята цілина» М. Шолохова, «Як гартувалася сталь» і «Народжені бурею» М. Островського, книги про «великих геніїв» лєніна і сталіна. Крім того, щодня давали читати газету «Правда», в якій у той час друкували матеріали XVIII партійної конференції вкп(б), і він їх уважно прочитував.  

Уже під час мешкання на дачі під москвою, на так званій конспіративній квартирі нквс, йому видали новий одяг. Для цього у спецвідділі нквс отримали зимове пальто, костюм, дві сорочки і дві пари шкарпеток. У такому вбранні в супроводі кураторів показували визначні пам’ятки міста, станції метро, Третьяковську галерею, Політехнічний музей, виставку «Індустрія соціалізму» та інші. У Большой театр водили на опери «Іван Сусанін» та «Руслан і Людмила», у різних драматичних театрах – на спектаклі «Дні Турбіних», «Богдан Хмельницький», «Полководець Суворов», «Весілля в Малинівці», «Євгенія Гранде» та інші, у кінотеатрах – на фільми «Голос Тараса», «Валерій Чкалов», «Буковина – земля українська», «Вітер зі сходу» та інші, а також організували походи до консерваторії на концерти класичної музики.

Як свідчать доповідні записки, об’єкти для показу і репертуар для цього добирали ретельно, щоб справити враження. Усе це супроводжували відповідними поясненнями і коментарями. Відтак вдалося переконати С. Федака, що в срср все добре, що радянська влада дбає про національну політику і жодного утиску стосовно українців нібито немає.

У березні 1941 року його привезли до Києва. Як засвідчив у звіті лейтенант Задоя, «на шляху з москви до Києва “Богун” неодноразово висловлював вдячність Сергію Петровичу (заст. нач. 1-го управління нкдб срср Судоплатову) за виявлену йому увагу, заявляючи: “Переді мною стоїть важке завдання – зуміти виправдати виявлену мені довіру, але я впевнений у своїх силах…”» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 5. – Т. 2. – Арк. 171).

У Києві йому показали пам’ятники Т. Шевченку, Б. Хмельницькому і князю Володимиру, Софію Київську, Києво-Печерську Лавру, університет, театр імені І. Франка, останки Золотих воріт, урядові будівлі. Біля пам’ятника загиблим учасникам січневого збройного повстання більшовиків проти Центральної Ради та УНР чекісти навмисно акцентували увагу на тому, що тих нібито особисто розстріляв Є. Коновалець та інші відомі С. Федаку українські діячі. У такий спосіб намагалися вплинути на його світогляд й оцінку явищ тогочасної історії.

Загалом, як свідчать матеріали справи, і під час вербування, і в процесі обговорення подальших планів щодо впровадження в закордонні центри ОУН чекісти говорили, що їх цікавить лише загальна інформація про стан справ, настрої в середовищі української еміграції, що його завданням буде спробувати переконати своїх знайомих припинити боротьбу, що ті помиляються у своїх намірах. Водночас на нього дивилися як на особу, яка вже одного разу зважилася на замах, а отже, зможе це зробити ще раз, але вже цілеспрямовано на того, на кого вони вкажуть.

«Легенда» звільнення з в’язниці

«Згідно з розпорядженням народного комісара державної безпеки тов. Мєркулова “Богун” з-під арешту звільнений. Після завершення роботи з ним у москві він буде доправлений до Львова і поміщений у Львівську в’язницю № 2.

Перебування в москві і Києві “Богун” від навколишніх приховує. Свою місячну відсутність у Дрогобичі пояснює тим, що був переведений до Львівської тюрми. Перебував  в одиночній камері…

Звільнення “Богуна” із Львівської тюрми відбувається на підставі недоведення звинувачень у націоналістичній діяльності при радянській владі, а також антирадянської діяльності до встановлення радянської влади на Західній Україні…

Після звільнення з тюрми “Богун” поселяється на постійне мешкання у м. Журавно…»
(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 5. – Т. 1. – Арк. 10–12).

Це витяг із «легенди» звільнення агента «Богуна», розробленої під керівництвом П. Судоплатова. На її виконання агента після ознайомлення із пам’ятними місцями москви і Києва повезли до Львова у супроводі І. Кудрі.  Саме І. Кудря безпосередньо здійснював вербування в москві. На всьому шляху в розмовах він намагався ще раз пересвідчитися, що С. Федак не хитрує, а готовий співпрацювати. При цьому продовжував вихваляти життя в срср і переконувати співрозмовника, що органи нквс зроблять все можливо, щоб і він добре жив та нічого не потребував.  

У розвиток «легенди» і попередніх застережень на найвищому рівні «пильнувати, щоб не втік закордон», органами нквс було здійснено низку інших заходів. Із москви до Києва перевели І. Кудрю й призначили начальником відділу 1-го управління нквс урср. Він мав на місці здійснювати безпосереднє кураторство усієї подальшої роботи як особа, якій вдалося завоювати довіру С. Федака. Іншого оперативного працівника, який постійно був з агентом у москві, лейтенанта Задою, вирішили перевести на нелегальне становище і під зміненим прізвищем влаштувати директором маслозаводу в Журавному. Там мали поновити на роботі і С. Федака. У такий спосіб планували постійно підтримувати контакти, які б ні в кого не викликали підозр. Додатково з Києва до Львова мав приїздити у відрядження І. Кудря для контрольних зустрічей.

Згідно з «легендою» після двох місяців мешкання в Журавному С. Федак мав приїхати до Львова, поновити давні зв’язки, дізнатися про те, де знаходяться А. Мельник та інші провідні діячі ОУН, і спробувати встановити з ними контакти. Але одразу все пішло не за планом. Як з’ясувалося, маслозавод закрили, а інших підприємств, куди б могли влаштувати на керівну роботу лейтенанта Задою, не знайшлося. С. Федак так само не зміг нікуди влаштуватися. До того ж місцеві мешканці, за його словами, підозрювали, що звільнення сталося в обмін на згоду стати агентом нквс.

Відтак у травні 1940 року йому дали завдання поїхати до Львова і спробувати там влаштуватися на роботу за сприяння впливових знайомих, зокрема професора К. Студинського – депутата верховної ради срср і хорошого товариша його батька. Водночас чекісти поширювали чутки, що його влаштуванню на роботу перешкоджають органи нквс як нібито неблагонадійного і затятого ворога радянської влади, який приховав від слідства докази своєї контрреволюційної діяльності.

Як свідчать архівні документи, з К. Студинським зустрітися не вдалося. Той був у від’їзді. Тим часом С. Федак через невлаштованість і матеріальну скруту почав нервувати і висловлювати всілякі невдоволення. Натомість І. Кудря намагався його заспокоїти в листах, хвалив за силу волі і захоплювався тим, як той умів у минулому виходити зі скрутних ситуацій. Усе це було передбачено планом заходів із поступового залучення агента на свій бік і підготовки до виконання завдань за кордоном. Але на заваді цим планам стала німецько-радянська війна.

Зустріч з І. Кудрею в Києві

«…На третій день приходу в Київ німців Кудря зустрів на вулиці одного чоловіка зі Львова на ім’я Степан. Коли нашими військами була звільнена Західна Україна, то цей Степан був заарештований як націоналіст.

…Потім він перейшов на наш бік і почав працювати на нас… Я була з Кудрею, коли ми зустріли Степана. Кудря, побачивши Степана з гестапівською пов’язкою, буквально змінився на обличчі, і я одразу зрозуміла, що відбулося щось неймовірне…

Іван Данилович мені сказав: “Ти йди додому”. Я дуже нервувала, оскільки Івана Даниловича не було приблизно півтори години. Потім він повернувся і почав розповідати про цього Степана…»
(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 5. – Т. 2. – Арк. 319–320).

Це витяг зі стенограми доповіді Марії Груздєвої, яка була членом підпільної резидентури нквс у Києві в роки Другої світової війни. Керівником резидентури був «Максим» – І. Кудря. Після повернення І. Кудря розповів їй, що то був С. Федак, якого він неодноразово допитував напередодні війни і на якого вів справу. Нині ж той нібито влаштувався працювати «перекладачем у шефа польового гестапо».

«Степан сказав йому: – наводяться у доповіді слова М. Груздєвої, – “Я вас можу зараз виказати, але я цього не зроблю і не збираюся робити. У німців я працюю, але не на їхню користь, а на користь нашої справи”». При цьому не уточнювалося, на користь ОУН чи радянської влади. Водночас С. Федак запропонував І. Кудрі гроші, якщо той їх потребує, і пообіцяв надати важливі відомості щодо роботи гестапо. Такі матеріали він нібито в подальшому надавав під час конспіративних зустрічей з І. Кудрею і самою М. Груздєвою.

«По службі Степан увесь час мав пересуватися з фронтом, – зазначала М. Груздєва. – Ми отримали відомості, що він переїхав до Харкова, і відтоді ми втратили з ним зв’зок»  (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 5. – Т. 2. – Арк. 320).

Влітку 1942 року І. Кудря був заарештований і згодом розстріляний гітлерівцями як керівник нелегальної резидентури радянської розвідки у Києві. Але С. Федак, як свідчать архівні документи, до цього не мав жодного стосунку.

«Розшукується доволі цінний агент “Богун”»

Після звільнення території урср від гітлерівських військ із Києва до Львівського управління нкдб урср надійшов документ із вимогою встановити місцезнаходження довоєнної агентури. Список додавався. У ньому було й прізвище С. Федака. З урахуванням доповіді М. Груздєвої в одному з пунктів пропонувалося перевірити його за оперативними обліками нкдб срср, СМЕРШ, розвідувального управління, центрального штабу партизанського руху. Тобто мали певні сподівання, що той на якійсь стадії міг бути залучений цими спеціальними службами до роботи. Але перевірки не дали позитивного результату.

У подальшому 1-ше (розвідувальне) управління мдб урср завело на С. Федака окрему розшукову справу. У ній неодноразово фігурує така фраза: «Розшукується доволі цінний довоєнний агент “Богун”». Тобто до задуму, який чекісти не змогли здійснити напередодні війни, вирішили повернутися. Але для цього потрібно було знайти С. Федака і зрозуміти, на яких позиціях він стоїть.

Невдовзі через агентуру отримали відомості про те, що він нібито як перекладач німецьких окупаційних органів перебував у Житомирі, Києві, Харкові та інших містах. У 1942 році повернувся до Львова і залишив службу. Причиною цього начебто стало розчарування політикою гітлерівської Німеччини стосовно українського питання. У Львові поселився у свого дядька Костянтина Паньківського, відомого діяча Українського центрального комітету. Використовуючи свої зв’язки, знання і досвід роботи в минулому в системі молочної промисловості, влаштувався на посаду інспектора «Маслосоюзу».

«Під час формування дивізії “Галичинa”, – йдеться в одному з архівних документів, – у 1943 році добровільно вступив до цієї дивізії, маючи звання капітана. Був близький до кола керівного складу бойової управи, але не вдалося з’ясувати, яке займав службове становище. В останній період німецької окупації “Богун” одружився на якісь молодій дівчині (прізвище не з’ясовано), яку одразу ж евакуював. Сам в останній момент втечі німців зі Львова у 1944 році виїхав разом з Паньківським на легковому автомобілі на Захід» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 5. – Т. 1. – Арк. 178–179).

У документі також зазначалося, що навколишні характеризували С. Федака як особу марнославну, самозакохану, не надто серйозну і хвалькувату. При цьому йшлося про те, що перед своїми близькими знайомими він нібито «розшифрувався». Зокрема, у колі друзів розповідав про свій арешт органами нквс у 1940 році, про те, що «в москві мешкав в окремій розкішній квартирі, мав у своєму розпорядженні легковий автомобіль, вільно пересувався містом, відвідував театри, кіно та інші заклади, добре забезпечувався і зустрічався з великими людьми».

Ці відомості дещо сплутати подальші плани з використання С. Федака у разі його знайдення. Але його пошуки все ж не припинили. У той період органи мдб саме активізували оперативну розробку А. Мельника і його прихильників. С. Федак міг зіграти в цій справі певну роль. А його контакти з І. Кудрею під час війни та участь у дивізії «Галичина» могли використати і для тиску на нього, і для шантажу й компрометації. Тож на розшук спрямували всі зусилля.

У грудні 1946 року органи мдб отримали інформацію, що С. Федак нібито перебуває в Мюнхені. Для встановлення його місцезнаходження вирішили залучити двоюрідного брата Богдана Паньківського. Заздалегідь зібрали на того інформацію. З’ясували, що він бідує, не в змозі знайти хорошу роботу і прогодувати сім’ю. Рідним навіть доводилося голодувати. На цьому чекісти вирішили зіграти. Під час однієї із зустрічей запропонували допомогу у влаштуванні і гроші взамін на поїздку за кордон до С. Федака. При цьому в документах зазначалося, що він нікуди не дінеться і не викаже задум, бо його попередили, що в заручниках залишатиметься дружина з дітьми.

Водночас Богдан всіляко намагався уникати надокучливих візитерів і виконання такого завдання. Зрештою, з того нічого не вийшло. Натомість у матеріалах справи знайдено документи, які свідчать про те, що «Паньківський Богдан-Теодор Костянтинович, 1901 року народження, уродженець м. Львова, засуджений особливою нарадою при мдб срср і виселений на спецпоселення до ст. Зима Іркутської області» і що на спецпоселенні він помер. Такою страшною була ціна за нелояльність до органів мдб.

Тим часом підтвердження того, що С. Федак мешкав у Мюнхені, не знайшли. Через рік агент «Чабан» повідомив, що той нібито ще у 1945 році виїхав до США. 10 жовтня 1948 року в українській емігрантській газеті «Новий шлях», яка виходила в Канаді, з’явилося повідомлення про весілля Казимира Цибрінського з Вірою Золдак, які мешкали в канадському місті Кровленці. У публікації згадувалося, що серед гостей був С. Федак. Відтак продовжилися його пошуки в Канаді, але безрезультатно.

Невдовзі в українському журналі «Сурма», № 10 від 15 липня 1949 року, який видавався Проводом Закордонних частин ОУН у Мюнхені, у списку жертводавців на видавничу діяльність матеріалів крайової боротьби знайшли прізвище Степана Федака, який пожертвував 20 бельгійських франків. Це стало підставою для його розшуку в Бельгії. Але так само марно.

У червні 1950 року з москви повідомили, що Ярослав Федак (під таким ім’ям він так само фігурував у різних матеріалах) нібито виїхав із Німеччини до Англії з документами на Іллю Федака і працював там в «Українському бюро» як близький помічник керівника бюро сотника Панчука.

У 1954 році до нью-йоркської резидентури мдб срср надійшла телеграма з москви, у якій зазначалося про отримання нових відомостей щодо С. Федака. Йшлося про те, що він ще у 1950 році (за іншими повідомленнями – у жовтні 1949 року) виїхав до США на пароході «Генерал Говзе» зі своїм дядьком К. Паньківським. Для резидентури К. Паньківський був відомою особою. Він брав участь у створенні так званого координаційного центру «Порозуміння політичних груп у США». Від цього вирішили відштовхнутися і продовжити пошуки.

У січні 1955 року органи кдб при рм срср отримали від закордонного агента «Валета» інформацію, що С. Федак нібито з’явився в Люксембурзі, де мешкав  А. Мельник, і що вони тісно контактують. Для перевірки одразу відрядили до Люксембурга співробітника кдб, але жодних підтверджень той не знайшов. Тож пошуки знову продовжили у США.

Ті пошуки затягнулися на кілька років. Зрештою місцезнаходження К. Паньківського у США встановили. Водночас дали завдання одному з агентів кдб, який добре знав обох ще по спільній діяльності у Львові, передати для них записку. У ній була така фраза: «Що робить Смок? Передай йому вітання». Смок – це псевдо С. Федака, за яким його знали в колі діячів УВО та ОУН. За якийсь час із США надійшов лист від К. Паньківського. Той серед іншого писав, що вони мешкають у Філадельфії і у них все добре. Це було у 1961 році.

У серпні 1964 року через одного із закордонних агентів дістали підтвердження, що С. Федак справді мешкає у Філадельфії, йому приблизно 60 років, є прихильником мельниківського крила ОУН, але активною політичною діяльністю не займається. Зважаючи на нові обставини, у кдб при рм урср все ж вирішили спробувати поновити з ним агентурний зв’язок. Для цього вже й почали підшукувати кур’єра. Але адресу його мешкання так і не змогли встановити. Невдовзі, 1 листопада 1964 року, надійшла звістка про смерть А. Мельника, у близьке оточення якого так наполегливо кдб хотів впровадити С. Федака.

Як свідчать архівні документи, у вересні 1965 року в кдб при рм урср вирішили припинити ведення справи на С. Федака. У постанові про це зазначено, що «встановити його справжнє місце мешкання не змогли. Як родич голови ОУН А. Мельника, згідно зі звітів преси, на його похороні не був. За інформацією агента “Чабана” “Богун” нібито помер» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 5. – Т. 3. – Арк. 85).

Тож завдяки розсекреченим документам з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України вдалося розкрити ще одну таємничу історію про багаторічну операцію органів нквс / мдб / кдб проти керівників українського національно-визвольного руху, про те, як у москві не зупинялися ні перед чим, не шкодували ні засобів, ні часу, аби лише залучити до співпраці близьких родичів тих і змусити їх діяти проти своїх колишніх побратимів по визвольній боротьбі, як психологічно грали на слабкостях, амбіціях, певних рисах характеру та інших чинниках. Таку тактику використовували неодноразово. Знання про ці підступні методи є важливими для розуміння агресивної діяльності кремлівського керівництва, спрямованої на перешкоджання боротьби українців за незалежність у всі періоди історії.