Українська еміграція в зоні тотального контролю кдб
8/11/2026

У період холодної війни чи не єдиною структурою, яка мала найповнішу інформацію про життя й діяльність української еміграції практично в усіх країнах світу, був кдб срср. Про те, за якими напрямами й критеріями здійснювалося стеження за українцями за кордоном, як і з якою метою збиралася, аналізувалася й доповідалася інформація в партійні інстанції, свідчать розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.
Так, про тотальний характер контролю свідчить хоча б номенклатура справ оперативного обліку, визначена для ведення інформаційно-аналітичному підрозділу першого (розвідувального) управління кдб при рм урср у 1965 році. Основний масив складали інформаційні справи на українську еміграцію в капіталістичних країнах – США, Канаді, Південній Америці, Великій Британії, ФРН, Австрії, Франції, Бельгії й Австралії. Тобто окрема справа велася щодо кожної країни. Були визначені тематичні розділи, за якими мали збирати й накопичувати інформацію, зокрема:
- історія виникнення організації, місця найбільшого скупчення членів, чисельний склад, економічне й громадсько-політичне становище;
- прогресивні, націоналістичні та інші емігрантські організації та групи, органи преси, видавництва, радіостанції;
- навчальні заклади, культурно-просвітницькі та науково-технічні товариства;
- інститути, організації та особи, які підтримують зв’язок з урядовими органами від імені української еміграції;
- урядові інститути й організації, які займаються питаннями українських емігрантів, що мешкають на території країни;
- особи української національності, які входять до складу уряду, та службовці державних, наукових і військових закладів країни;
- загальнодержавні та зовнішньополітичні акції уряду з використанням української еміграції;
- робота спецорганів країни проти срср із використанням емігрантських центрів
(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 14487. – Т. 4. – Арк. 34–35).
Окремим блоком у номенклатурі подається перелік інформаційних справ на основні закордонні антирадянські націоналістичні центри й організації, серед яких – Закордонні частини ОУН, Антибільшовицький блок народів, Закордонне представництво Української Головної Визвольної Ради, Провід українських націоналістів, Українська революційно-демократична партія, Союз українців Великої Британії, Ліга вільних українців, Комітет українців Канади, Український конгресовий комітет Америки, Організація оборони чотирьох свобід України, Український союз хліборобів державників та інші. Крім справ на організації та партії, окремі формуляри вели й на їхніх очільників та активних діячів.
Кожна справа, як зазначається в документі, мала охоплювати такі основні позиції:
- загальні відомості про організацію (структура, лідери, чисельний склад, дотичні організації, органи преси, місцезнаходження центру);
- ідейні й теоретичні основи організації, її ідеологи;
- тактика й підривна діяльність щодо срср;
- тактика і взаємостосунки з іншими націоналістичними організаціями та групами;
- ставлення до уряду і зв’язок з урядовими органами країни перебування організації;
- зв’язок зі спецслужбами противника;
- робота із залучення до організації молоді українського походження та її оброблення
(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 14487. – Т. 4. – Арк. 23).
Щодо навчальних і наукових закладів, то відомості намагалися накопичувати на кожний окремо. Тож під пильним оперативним контролем були Український вільний університет, Українська господарська академія в Подєбрадах, Український науковий інститут у Берліні, Український науковий інститут Гарвардського університету, Українська вільна академія наук та інші. Справи вели на керівників і професорів цих закладів – Романа Смаль-Стоцького, Володимира Кубійовича, Аркадія Жуковського, Юрія Шевельова, Омеляна Пріцака, Михайла Ветухіва, Миколу Величківського, Юрія Бойка-Блохіна, Олександра Оглобліна та багатьох інших.
Окремі справи вели на українське духовенство. У них зібрані документи про те, як радянські спецслужби активно займалися знищенням українського православ’я не лише на території срср, а й за кордоном. Це заходи, спрямовані проти Української греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви і їхніх священників, які були яскравими представниками національно-визвольного руху. Серед них – митрополит Української православної церкви США Іоанн (Іван Теодорович), предстоятель Української греко-православної церкви у Канаді Іларіон (Іван Огієнко), першоієрарх Української автокефальної православної церкви в діаспорі Мстислав (Степан Скрипник), предстоятель Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий, архієпископ УГКЦ Іван Бучко та інші.
У різні періоди чекісти заводили на них справи, встановлювали постійний нагляд та контроль, збирали інформацію про їхню релігійну та політичну діяльність. Зокрема, у постанові про заведення справи під назвою «УАПЦ за кордоном» ідеться про те, що діячі цієї конфесії всіляко підтримують українських націоналістів усіх напрямів та проводять активну роботу проти срср за створення самостійної України. В іншій постанові зазначається, що Українська греко-католицька церква під керівництвом Ватикану веде реакційну, антирадянську роботу в інтересах міжнародної реакції й підлягає розробці. Відтак із метою концентрації матеріалів про діяльність цієї церкви та розробки її діячів було заведено літерну справу під назвою «УГКЦ за кордоном».
Нарівні з цим в архівних фондах СЗРУ знайдено документи, які свідчать про те, що кдб урср цілеспрямовано збирав інформацію про таку категорію громадян, як військовослужбовці армії США, які мали українське коріння. Таких осіб вносили до спеціальних списків. У них накопичували відомості про батьків, місце мешкання, участь в українських організаціях, адресу, місця служби, рід військ, просування по службі. Нарівні з такими короткими довідками зазначалося, що особа взята на оперативний облік. Лише в одному «Списку українських емігрантів і американців українського походження, які беруть участь у діяльності емігрантських організацій» за 1964 рік зібрано відомості на понад тисячу осіб.
Ось лише деякі нотатки на тих, хто потрапив до таких списків:
«Дідурик Мирон Андрійович, 1938 р. н., уродженець села Мужилів Підгаєцького району Тернопільської області. У 1960 році закінчив коледж св. Петра в Джерсі Сіті зі званням бакалавра фізики й одночасно як кадет військової школи зі званням лейтенанта піхотних військ. Після цього він мав… виїхати для служби в авіадесантній частині США на 3 роки до Західної Німеччини. М. Дідурик є членом “Пласту” та “Українського народного союзу”…
Кравців Микола Богданович, 1935 р. н., уродженець Львова, у 1954 р. закінчив із відзнакою військову академію США у Вест-Пойнті, після цього здобув спеціальну підготовку з парашутної справи й ведення партизанських дій у форті Беннінг і служив у танкових частинах США у ФРН… За останніми відомостями, є викладачем в академії Вест-Пойнт. Раніше брав активну участь у діяльності молодіжної націоналістичної організації “Пласт”, був бунчужним куреня “Лісові чорти”. Батько його – Богдан Кравців – є активним українським націоналістом, одним із редакторів газети “Свобода”, членом правління “Наукового товариства ім. Т. Шевченка”.
Кузик Роман Дмитрович, 1941 р. н., у 1963 р. закінчив університет у Нью-Брансвіку, штат Нью-Джерсі і одночасно військові курси, а потім у званні лейтенанта виїхав для спеціальної підготовки у форт Беннінг, штат Джорджія.
Скоцко Михайло Дмитрович, приблизно 1935 р. н., після закінчення Бруклінського коледжу 4 роки служив у військовій академії США, одночасно вивчав китайську мову. У 1961 р. закінчив військову академію Вест-Пойнт і одержав призначення на військову базу в штаті Джорджія…»
(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 14487. – Т. 2).
Ознайомлення з цими документами свідчить про те, що таких осіб розглядали і як об’єкт для оперативного вивчення, і як потенційну небезпеку. Тобто вважали, що в разі нового глобального протистояння вони можуть долучитися до визволення землі своїх предків від московського імперіалізму. Тож керівництво кдб із настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про «збільшення американцями набору до армії молоді українського походження».
Крім інформаційних матеріалів, намагалися здобути й світлини. З них формували фотоальбоми на активних діячів еміграції, які надсилали в усі обласні управління кдб. У поясненнях ішлося про те, що такі особи можуть під іншими прізвищами відвідувати урср для збирання тенденційної інформації про стан справ у республіці, спогади про Голодомор та інші відомості. Тож орієнтували особовий склад для врахування в роботі і доповнення альбому новими світлинами. Когось із цих списків брали в оперативну розробку, на когось пробували вплинути, щоб той змінив свої погляди, інших намагалися схилити до повернення в срср або завербувати, на непоступливих чинився тиск, здійснювалися заходи з дискредитації і компрометації.
Окремий напрям роботи присвячувався обробленню й аналізу матеріалів преси та радіоперехопленню. Спеціально виділені для цього співробітники щоденно вивчали газети й журнали, які надходили з-за кордону. Про масштаб цієї роботи свідчить документ із Києва до москви, в якому надавалися списки видань, які пропонувалося передплатити на 1973 рік. У ньому зазначено 68 газет і журналів (24 – із США, 21 – з Канади, 10 – з ФРН, 5 – з Великої Британії, 4 – з Франції, 3 – з Бельгії, 1 – з Аргентини). Серед них – «Свобода», «Тризуб», «Українські вісті», «Український квартальник», «Смолоскип», «Гомін України», «Канадійський фермер», «Шлях перемоги», «Українське слово» та інші. Крім того, в документі просили дати вказівку нью-йоркській, оттавській, боннській, лондонській і паризькій резидентурам кдб срср періодично надсилати до Києва газети, передплата на які не здійснювалася. Це ще 21 видання («Конгресові вісті», «Пластові вісті», «Клич нації», «Бюлетень Об’єднання українців у Великій Британії», «Вісті Наукового товариства ім. Шевченка в Європі» та інші).
На кожне видання й організацію, органом якого воно було, заводили окремі картки. Так само вели алфавітну картотеку на осіб, які згадувалися на сторінках часописів. Ці відомості надавали оперативним підрозділам для врахування в роботі або заведення справ на осіб, які підпадали під відповідні забарвлення як українські буржуазні націоналісти чи особи, налаштовані в антирадянському дусі.
«Протягом 1972 р., – зазначається в довідці групи з оброблення української закордонної преси, – на підставі опублікованих у нацпресі матеріалів, які заслуговують оперативної уваги, підготовлено і направлено в інстанції 20 інформаційних повідомлень, 10 інформацій, складених за матеріалами нацпреси, включені до щоденних зведень цк кп України… У зв’язку з арештом Добоша і налаштованих по-націоналістичному осіб в Україні було передано близько 100 ксерокопій матеріалів, опублікованих нацпресою про цих осіб, до 5 управління, у слідвідділ і до укдб по Львівській області. Виявлено і поставлено на облік у 4 відділі кдб при рм урср 3607 активних учасників закордонних ОУН. Нарівні з цим здійснювалося накопичення відомостей на осіб українського походження, які раніше проходили за матеріалами нацпреси і вже перебували на обліку в 4 відділі кдб при рм урср…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 14487. – Т. 5. – Арк. 197–200).
Тож лише за матеріалами преси у різні періоди на оперативний облік були поставлені десятки тисяч українців, які мешкали за кордоном. Поставлені лише за те, що мріяли про незалежну Україну, критикували національну політику срср, негативно висловлювалися про керівників комуністичної партії і радянського уряду, русифікацію, репресії проти українського населення, Голодомор, переслідування неугодних або просто брали участь у культурних заходах українських громад. Унаслідок накопичення матеріалів на окремих осіб у подальшому заводили справи оперативної розробки. Такі справи іноді зустрічаються в архівних фондах СЗРУ. В них зазначається, що підставою для заведення стали публікації в закордонній пресі. Уже за часів незалежності України всі ці підшивки газет і журналів за 1960–1980 роки були передані до Національної бібліотеки України імені В. Вернадського.
Неабиякий інтерес становить заключний тематичний розділ документа під назвою «Інформаційні справи по окремих актуальних темах, які потребують особливої уваги, глибокого аналізу й вироблення конкретних пропозицій щодо організації роботи». У ньому на той період були визначені такі теми:
- діяльність прогресивних українських організацій і розвиток патріотичного руху серед української еміграції в капіталістичних країнах. Діяльність наших органів щодо розвитку цього руху;
- ставлення української еміграції до «Світового конгресу вільних українців» й участь націоналістичних центрів у підготовці до його скликання;
- використання противником легальних виїздів до урср українських емігрантів для розгортання антирадянської пропаганди;
- становище молоді українського походження в капіталістичних країнах, можливості залучення її до активної участі в патріотичній роботі за кордоном;
- досвід проведення кдб при рм урср заходів із розкладання націоналістичних центрів і компрометації їхніх лідерів із нелегальних позицій;
- реакція української еміграції на наші пропагандистські заходи з легальних позицій…
(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 14487. – Т. 4. – Арк. 24–25).
Це матеріали, які були підставою для проведення так званих активних та інших оперативних заходів проти українців за кордоном. На доповнення до цього здійснювалася тотальна перлюстрація кореспонденції і контроль телефонних розмов між українськими емігрантами і їхніми родичами та знайомими в урср. Усі ці заходи, плани, завдання, положення, номенклатура узгоджувалися з москвою і в подальшому контролювалися, коригувалися і спрямовувалися в потрібному напрямі центральним апаратом кдб срср. Для здійснення цієї роботи також виділяли окрему лінію роботи в закордонних резидентурах.
Аналогів такому глобальному явищу, в таких масштабах, проявах і часовому вимірі в світовій історії напевне немає. Вивчення й дослідження тих процесів має важливе значення. І не лише для того, щоб зрозуміти минуле. А й для того, щоб нині бути готовими протистояти такій самій тотальній агентурно-оперативній навалі російських спецслужб проти всього українського в усіх куточках світу.
РОЗСЕКРЕЧЕНІ ДОКУМЕНТИ З АРХІВУ ДИВІТЬСЯ ТУТ.
