Уряд УНР у екзилі в боротьбі за консолідацію української еміграції

Служба зовнішньої розвідки України публікує унікальний документ про з’їзд представників уряду УНР у екзилі (вересень 1932 року), на якому обговорювалося питання про об'єднання та консолідацію усіх сил українських організацій у еміграції (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12628. – Т. 2. – Арк. 270-273).

Документ під назвою «У. Н. Р.» від 28.12.1932 року із грифом секретності «Цілком таємно» ґрунтується на доповіді закордонного джерела Іноземного відділу ОДПУ СРСР (зовнішня розвідка). Для дослідників є цінним і важливим те, що текст автентичний, виконаний українською мовою, зі збереженням орфографії і написання, а не поданий у перекладі російською, як це здебільшого зустрічається в архівних документах того періоду.

Співставлення з тогочасними історичними подіями свідчить про те, що йдеться про «з’їзд уенерівців» (так це зібрання називає джерело ОДПУ). Він відбувся напередодні ІІ конференції Української головної еміграційної ради, яка проходила 24–25 вересня 1932 року у Празі.

Документ може пролити світло на деякі білі плями, пов’язані з діяльністю української еміграції у міжвоєнний період. Зокрема в частині, що стосується планів уряду УНР, спрямованих на консолідацію різних гілок української еміграції на чужині.

У документі зазначається, що головною і найцікавішою на з’їзді була доповідь міністра закордонних справ еміграційного уряду Олександра Шульгина про політичну ситуацію у світі. «…Скрізь у світі, за Шульгиним, – зауважує оперативне джерело ОДПУ, – думка змінилася на користь самостійності України. За роки еміграції багато зроблено на користь нашої справи, а це є заслугою української еміграції, як організованих її членів, так і одиниць».

Наступною була доповідь професора Українського Вільного університету Андрія Яковліва, який у різні періоди був ректором цього університету, міністром юстиції Державного Центру УНР у екзилі, головою еміграційного уряду. Тема доповіді – «Консолідація сил української еміграції».

«Отже скрита сторінка докладу є та, – йдеться у документі, – що ведуться переговори про утворення директорії. Членами директорії мали б бути проф. Швець, Макаренко, Андрій Левицький (так в оригіналі, йдеться про Андрія Лівицького), як заступник Петлюри, Яковлєв (так в оригіналі, мається на увазі Андрій Яковлів) за проф. Анричевського, який відмовився від цього. З утворенням директорії звичайно б посилився уенерівський фронт».

Далі наводиться інформація про наміри до об'єднання уенерівського і гетьманського рухів: «…тут йде широка агітація для тісної співпраці, й як не дивно, має великий успіх чи то за заслугою Скоропадського, який зараз прихильно ставиться до уенерівців і в випадку самостійности України готовий розрішати питання Республіки чи гетьманства голосом населення. Фактом є лише, що зараз дуже помітна справа об'єднання всіх політичних груп, власне двох – уенерівської й гетьманської».

Інші сторінки доповіді присвячені здебільшого військовим питанням. Переповідаються слова військового міністра уряду УНР Володимира Сальського про формування українських частин у випадку можливого виникнення конфлікту між країнами Європи і Радянським Союзом, коли випаде нагода знову поборотися за незалежність України. Називаються кандидатури на різні керівні посади і на призначення командарма.

Загалом цей документ стосується лише однієї події в конкретний історичний період. Водночас він важливий для розуміння тогочасних процесів в українському емігрантському середовищі і, що найголовніше, демонструє, попри численні протиріччя між різними організаціями і рухами, тенденцію до консолідації.

Як слушно зауважив у своєму виступі на І конференції Української головної еміграційної ради Олександр Шульгин, провідною ідеєю еміграції на міжнародній арені повинна бути «ідея здобуття української незалежної державності та звільнення України від окупаційного режиму». У цій справі, на його думку, всі українські політичні сили повинні діяти спільно і засуджувати будь-які «ухили від провідної ідеї».