Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

Серед документів в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку справ про те, як у різні періоди органи нквс / мдб / кдб срср докладали неабияких зусиль, щоб проникнути до найпотаємніших структур закордонних центрів української еміграції, зокрема до Служби безпеки Закордонних частин ОУН. У який спосіб це відбувалося, за рахунок чого примушували до співпраці певних осіб і як представникам українського визвольного руху вдавалося протистояти проникненню ворожої агентури, а іноді й викривати «кротів» у своїх лавах – про це в новій розсекреченій історії.

Засідка в селі Модричі

У березні 1946 року керівник ОУН у Чехословаччині й водночас очільник референтури розвідки СБ Закордонних частин (ЗЧ) ОУН Ярослав Мороз (оунівські псевдо «Зимний», «Дубовий», «Славко», «Славек», «Дон») отримав від Степана Бандери вказівку перейти кордон, зустрітися з Головним командиром УПА Романом Шухевичем і передати йому вказівки про зміни в діяльності ОУН, стратегії і тактиці визвольної боротьби. Невдовзі йому надали пошту для Р. Шухевича. Крім того, перед від’їздом він зустрівся з членом Центрального Проводу ОУН Євгеном Стахівим. Мав добре запам’ятати все те, що той просив передати на словах.

Для супроводу в нелегальному переході польсько-радянського кордону виділили члена СБ ОУН «Ворона», який до цього був в особистій охороні Ярослава Стецька, а також кількох осіб, добре обізнаних із навколишньою місцевістю. Кордон перейшли поблизу Перемишля. 16 квітня Я. Мороз через керівництво Дрогобицького надрайонного проводу ОУН сконтактувався з членом крайового проводу ОУН і зв’язковою Р. Шухевича «Бистрою». Та заявила, що Головнокомандувач УПА хворіє, не може прийняти його, тож попросив привезену пошту і всі вказівки передати через неї.

30 травня Я. Мороз випадково поранив себе в ногу, через що повернення за кордон відклалося. Доки одужував, зв’язався із заступником Р. Шухевича «Камом» і заступником керівника крайового проводу ОУН «Федором». Від «Кама» отримав грипс, у якому той просив його підготувати шлях для виходу за кордон шефа СБ революційної ОУН «Михайла» (Миколи Арсенича-Березовського). У середині червня кур’єри від «Федора» доставили пакет, адресований членові Центрального Проводу ОУН Дарії Ребет («Орлян»). Через тиждень цю пошту попросили повернути для перевірки.

Невдовзі «Бистра» призначила Я. Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі «Ворона» і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Спецпредставника із-за кордону охорона прикривала до останнього, знаючи про його високі посади в ОУН і цінність документів при ньому. Але сили були нерівними. Загинули майже всі.

Я. Мороз також відстрілювався, дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці для місцевого населення. Тож його разом з іншими, як убитого, доправили до внутрішньої в’язниці управління мдб, де надали необхідну медичну допомогу.

Так ця історія описується в архівних документах працівниками мдб. У подальшому версії перебігу подій того дня у трактуванні самим Я. Морозом неодноразово змінюватимуться залежно від розробки оперативних планів і моделювання різних ситуацій. 

Свідчення врятованого

В архівній справі міститься багато протоколів допиту Я. Мороза, власноруч написані ним автобіографія, інші довідки та повідомлення. Проаналізувавши все це, в мдб урср зрозуміли, що до їхніх рук потрапив справді надто цінний представник ОУН. Одразу відрапортували про це до москви. Звідти отримали вказівку надати справі особливого значення, всі заходи здійснювати максимально конспіративно й обмежити коло осіб, обізнаних у ній. У чому ж була цінність заарештованого?

Теодор-Ярослав Теодорович Мороз народився 5 листопада 1914 року у Львові в сім’ї залізничного службовця. На момент його арешту дружина з п’ятирічною донькою мешкали у Львові. За ними одразу встановили стеження. Батько перебував на засланні в Сибіру.

Про себе Ярослав розповів, що після закінчення гімназії вступив на юридичний факультет Львівського університету. У 1936 році став членом ОУН. Працював у рефератах пропаганди, розвідки та організаційної контррозвідки. У той період підтримував контакти з провідними діячами організації Ярославом Раком, Ярославом Гайвасом, Євгеном Врецьоною та іншими. У 1939 році після приєднання західноукраїнських земель до срср нелегально виїхав до Кракова, де продовжував діяльність під керівництвом Ярослава Старуха. Невдовзі переїхав до Праги, де після навчання в Празькому університеті здобув диплом доктора права.

Ще перед від’їздом до Праги з Я. Морозом зустрівся член Центрального Проводу ОУН Роман Сушко і дав завдання зв’язатися з керівником ОУН у Чехословаччині Олександом Кандибою («Ольжичем») для продовження на новому місці організаційної і пропагандистської роботи. Ця співпраця тривала до квітня 1941 року – до закінчення університету. Після отримання диплому Я. Мороз повернувся до Кракова і за завданням керівництва розвідувального реферату вступив до німецької кримінальної поліції «КРІПО». Як зазначається в документах, «з метою вивчення структури, методів слідчої та агентурної роботи німецьких каральних органів із тим, щоб при створенні самостійної України зміг би очолити українську кримінальну поліцію» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 33. – Т. 2. – Арк. 3).  

30 червня 1941 року в день проголошення Акта відновлення незалежності Української держави Я. Мороз був у Львові. Через місяць звільнився з «КРІПО» і продовжив роботу в структурах ОУН. Відповідав за контакти з керівниками львівських вишів, а також мав регулярно підтримувати зв’язок із митрополитом Української греко-католицької церкви Андреєм Шептицьким. Відтак щотижня зустрічався з ним, інформував про діяльність ОУН і вирішував низку інших питань.

Після того, як гітлерівська окупаційна влада відмовилася визнавати незалежний український уряд і почала заарештовувати активних діячів ОУН, потрапив до в’язниці і Я. Мороз. В ув’язненні перебував із вересня до грудня 1941 року. Після захворювання на тиф, лікування та клопотання знайомих, зокрема А. Шептицького й А. Бізанца, був звільнений і продовжив виконувати ті самі завдання ОУН уже з нелегальних позицій. У травні 1944 року був удруге заарештований німецькою поліцією. Утримувався в концтаборі Дахау та інших таборах до кінця квітня 1945 року.      

  Після звільнення Я. Мороз дістався Праги і далі мав намір нелегально потрапити на українські терени, щоб розшукати сім’ю. У столиці Чехословаччини зустрів давнього знайомого Василя Чижевського на псевдо «Демид». Той сказав, що як кур’єр повертається із західноукраїнських земель. Запропонував разом їхати до С. Бандери, про все доповісти і вже тоді приймати подальші рішення. Така зустріч відбулася наприкінці липня 1945 року в австрійському Інсбруку на конспіративній квартирі. Провідник ОУН запропонував Я. Морозу обійняти посаду керівника організації на території Чехословаччини. При цьому зауважив, що ця країна є головною ланкою зв’язку між щойно створеним Закордонним центром ОУН і краєм. Тож поставив завдання на місці зайнятися налагодженням надійних каналів зв’язку. Крім того, дозволив перейти кордон і вивезти сім’ю.

До виходу за кордон Я. Мороз мав ще одну зустріч – із колишнім апостольським адміністратором Української греко-католицької церкви на Галичині Вояківським. На той час він був, як зазначається в архівних документах, головним польовим духівником УПА. Вояківський знав, що Я. Мороз під час війни відповідав за підтримання контактів з ієрархами греко-католицької церкви і був добре обізнаний у цьому питанні. Тож попросив зібрати інформацію про становище УГКЦ на західноукраїнських землях, крім того, зв’язатися з доктором Гавриїлом Костельником, «переконати його в неправильності зайнятої ним позиції і запропонувати тікати за кордон. У разі згоди, доправити його в Мюнхен за оунівськими каналами зв’язку».

Ішлося про те, що в травні 1945 року органами нкдб була створена ініціативна група з возз’єднання греко-католицької церкви з православною. До неї включили священників Гавриїла Костельника, Михайла Мельника та Антонія Пельвецького, які за вказівками чекістів провели відповідну роботу в парафіях і невдовзі звернулися до сталіна з проханням про возз’єднання з РПЦ. Речником цієї групи погодився стати богослов отець Костельник. Тож відбувалася підготовка до проведення так званого Львівського псевдособору.

Кордон Я. Мороз перейшов разом із «Демидом». На місці зв’язався з діячами крайового проводу ОУН, яких попросив відправити кур’єрів до Г. Костельника і до своєї дружини у Львів. Невдовзі отримав інформацію, що дружина заарештована чекістами, а з Г. Костельником зустрітися не вдалося. З цими невтішними новинами повернувся до Праги. Там дізнався, що «Демида» разом з іншими кур’єрами затримали чехословацькі органи безпеки під час переходу ними кордону до Німеччини. Спробував організувати його втечу з в’язниці, але з цього нічого не вийшло. Про все це 30 січня 1946 року доповів С. Бандері в Мюнхені. Той поставив завдання «особисто створити надійну лінію зв’язку закордонного центру з крайовим проводом ОУН, надавши необмежені права у здійсненні цього заходу. Тоді ж він затвердив його керівником реферату розвідки Головного Проводу ОУН» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 33. – Т. 2. – Арк. 7).

С. Бандера попросив Я. Мороза дочекатися в Мюнхені на закінчення чергової конференції ОУН і вже після цього з необхідними документами та усними вказівками відправитися за кордон до Р. Шухевича. Той похід завершився 30 червня 1946 року в селі Модричі захопленням Я. Мороза.

«Легенда» для повернення

«Завдяки наданій медичній допомозі нам вдалося врятувати “45” і нині стан його здоров’я поза небезпекою, – зазначалося в одній із довідок мдб урср. – Оунівському підпіллю відомо про цю операцію, однак всі оунівці, які знають про неї, вважають, що “45” вбитий.

На слідстві “45” дав цінні показання, які значною мірою перекривають усі наявні у нас матеріали про діяльність закордонного центру ОУН і підпілля ОУН-УПА на радянській території.

Показання “45” заслуговують на довіру.

З урахуванням викладеного, поведінки “45” під час слідства і його перспективи для впровадження в Головний Провід ОУН та виконання наших завдань за кордоном останній нами в серпні 1946 р. завербований. На вербування “45” пішов охоче»

(ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 33. – Т. 1. – Арк. 122).

У підписці Я. Мороз справді написав про добровільне та ініціативне бажання співпрацювати з радянською розвідкою й зобов’язувався у такий спосіб «спокутувати свою провину перед українським народом». Для конспірації обрав (або запропонували працівники мдб) псевдо «45». Пояснення, чому саме таке, в справі немає. Невдовзі псевдо змінили на «Зірчин».

У в’язниці його утримували до 22 листопада 1946 року. Після того, як упевнилися, що він сумлінно виконуватиме все, що йому накажуть, і вжили для цього відповідних заходів, почали складати «легенду» повернення за кордон. В одному з документів знайдено своєрідний психологічний портрет Я. Мороза, складений на підставі допитів та іншого спілкування з ним. Ця характеристика дає змогу зрозуміти, на чому чекісти намагалися зіграти.  

 «За своїми особистими якостями, – зазначалося в довідці, –“Зірчин” є людиною грамотною, всебічно розвиненою і винахідливою, яка любить гроші і забезпечене життя. Хвастун, у розмовах багатослівний, самовпевнений. Любить висловлювати власну думку з будь-якого питання, що робить не завжди вдало. Швидко погоджується з думкою іншого, якщо вона логічна й оригінальна. Любить книги, ще більше гарні речі, картини, одяг… Родинні почуття розвинені слабко, водночас має прив’язаність до дружини і доньки» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 33. – Т. 2. – Арк. 11–12).

Із цієї прив’язаності розпочали. Через кілька днів після звільнення з в’язниці «Зірчину» організували зустріч із дружиною та донькою в Києві. Їх поселили в готельному номері «Інтуристу» з документами, виданими на інші прізвища, і дали можливість разом побути майже три тижні. Звісно, що все це відбувалося під ретельним наглядом і контролем, зокрема оперативно-технічним.  Водночас він проходив спеціальну підготовку для виведення за кордон. Після її завершення дружину з донькою перевезли до іншого міста, поселили в окрему квартиру і заборонили повідомляти будь-кому про своє нове місце проживання. Приховали цю інформацію і від Я. Мороза. Навмисно. Щоб тримати у такий спосіб на гачку. Серед знайомих у Львові поширили інформацію, що їх заарештували й відправили на поселення до Казахстану. Сам «арешт» так само виконали театралізовано, щоб сусіди пересвідчилися у його справжності.

Крім того, Я. Мороза сфотографували в компанії оперативних працівників мдб урср біля пам’ятників Володимиру Великому, Богдану Хмельницькому, на тлі центрального входу до будівлі мдб і навіть у службовому кабінеті. Усе це заготовлювали на випадок відмови від обіцянок виконувати поставлені завдання, щоб потім компрометувати.

А як планували пояснювати таку тривалу відсутність Я. Мороза перед членами Проводу ОУН? Відповідь на це запитання дає «легенда», прописана окремим документом. Зазвичай у мдб / кдб так робили перед виведенням агента за кордон. Він мав засвоїти цю «легенду» і ретельно дотримуватися кожного пункту. Але не завжди все йшло за наміченим планом.

Згідно з «легендою» Я. Мороз мав розповісти, що насправді в тому бою він залишився живим. Коли вибухом гранати його поранило й відкинуло в жито, він нібито ще зібрався з силами й відповз подалі. Потім, стікаючи кров’ю, дістався до найближчого хутора й постукав у першу хату на околиці. Господар будинку, який на випадок перевірки достовірності цих фактів був завербований працівниками мдб, погодився прихистити пораненого і привіз лікаря з Дрогобича. Того так само завербували, щоб у майбутньому міг все підтвердити. Лікар зробив операцію, вийняв осколки й кулі з тіла і ще неодноразово навідувався до хутора. За це Я. Мороз нібито віддячив йому золотим годинником, каблучкою з діамантом і фотоапаратом.

У свою чергу, від мдб Я. Мороз мав цілу низку завдань: поновити зв’язки, зібрати інформацію про плани закордонного Проводу ОУН, Української Головної Визвольної Ради та Антибільшовицького блоку народів, про керівних діячів та агентуру, яку надсилали до срср. Окремим пунктом прописувалося ще одне надважливе завдання: «За умови успішного виконання цього плану і позитивного поводження “45” у роботі з нами перед ним буде поставлене завдання щодо організації…». Далі в тексті цього документа був прочерк. Потрібну фразу зазвичай вписували в оригіналі від руки, щоб навіть друкарки не знали, про що йдеться. А йшлося про ліквідацію Степана Бандери. Оскільки Я. Мороз мав вільний доступ до очільника ОУН, в мдб хотіли скористатися такою нагодою, щоб покінчити з ним. Це ще одна невідома сторінка із низки замахів на С. Бандеру, про які стало відомо з розсекречених архівів розвідки.

Тим часом ситуація несподівано змінилася. Унаслідок проведення військово-чекістської операції були захоплені матеріали розслідування Службою безпеки Дрогобицького надрайонного проводу ОУН обставин бою в селі Модричі і загибелі групи Я. Мороза. Ті документи свідчили про те, що працівники СБ ОУН допитували місцевих мешканців, зокрема тих, яких запідозрили у причетності до агентури мдб. Один із таких агентів наводив слова чекістів про загибель Я. Мороза. Мовляв, його розірвало гранатою, тож тіло так і залишили в лісі. Крім того, в мдб побоювалися, що при повторному розслідуванні СБ ОУН лікар із Дрогобича і селянин, до якого на хутір нібито прийшов поранений Я. Мороз, не витримають і в усьому зізнаються.

Тож «легенду» вирішили змінити. Я. Мороз мав розповідати, що його тяжко пораненого у непритомному стані захопили чекісти. Він назвався «Круком», одним із охоронців закордонного емісара ОУН. Його обличчя було спотворене вибухом до непізнаваності. А далі Я. Морозу, мовляв, не залишалося нічого іншого, як погодитися на співпрацю з мдб. Відтак отримав завдання перейти кордон і проникнути до лав охорони окружного провідника ОУН «Зенона», який діяв на теренах Польщі.

Під час відпрацювання нової «легенди» Я. Морозу різними методами навіювали думку, що в найближчому оточенні керівників ЗЧ ОУН і навіть у Службі безпеки є агентура мдб. Зокрема, всіляко натякали на те, що і зв’язкова Р. Шухевича «Бистра», і керівник СБ ЗЧ ОУН М. Матвієйко так само пов’язані з мдб.

«У випадку, якщо “45” під впливом якихось непередбачуваних причин і обставин, – зазначалося в доповіді у москву, – стане на шлях зради нам, що ми вважаємо малоймовірним, то його підозри про нібито “співпрацю” з нами Матвієйко і “Бистрої” призведуть до знищення їх або до втрати ними довіри з боку Центрального Проводу ОУН і до усунення від займаного нині керівного становища в ОУН, що для нас також оперативно вигідно» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 33. – Т. 2. – Арк. 31).

На цьому етапі питання про ліквідацію «Зірчиним» С. Бандери вирішили прибрати із завдання. У документі з москви за підписом заступника міністра мдб срср П. Федотова акцентувалася увагу на тому, що він нічого не повинен знати «про наші наміри щодо лідерів українських націоналістів». Спершу він мав відвести від себе всілякі підозри і закріпитися на позиції керівника розвідки ЗЧ ОУН, що відкривало для чекістів величезні можливості контролювати всю оунівську агентурну мережу.

Про те, що на «Зірчина» в мдб покладали великі сподівання, свідчить запрошення його на зустріч із міністром мдб урср С. Савченком. Той розпитував про рідних і близьких, «легенду» виведення за кордон, про деяких діячів ОУН, зокрема М. Матвієйка і С. Бандеру. Після зустрічі «Зірчин» не приховував від оперативних працівників, які його супроводжували, що дуже потішений такою увагою до своєї персони і що виправдає надану йому довіру.  

Перед виведенням за кордон із агентом обговорили способи зв’язку. Йому дали адреси поштових скриньок для кодованого листування у Празі й Братиславі. Передбачалося, що після узгодження дати, часу і місця на зустріч із ним виходитимуть працівники підрезидентур мдб урср «Вузол» і «Десна» відповідно у Празі та Відні. Перша явка була призначена в Празі на 9 березня 1947 року.

Зізнання

На призначену в Празі зустріч «Зірчин» не прийшов. Хоч перед цим у листі повідомив, що все йде за планом. Кордон перейшов успішно, у Мюнхені зустрівся зі своїм куратором і безпосереднім керівником  М. Матвієйком, після чого очікував на зустріч із С. Бандерою. Зауважував, що перебуває під підозрою, але сподівається, що перевірку пройде успішно. В мдб хотіли більше подробиць дізнатися вже під час особистого спілкування з ним. Така зустріч відбулася 29 березня. На ній агент розповів про реакцію М. Матвієйка на озвучену «легенду» його захоплення і вербування чекістами. «Матвієйко наказав нікому не говорити про це, – йшлося у звіті про зустріч, – побоюючись, що опозиція використає факт зв’язку з нами “Зірчина” для компрометації Провода» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 33. – Т. 2. – Арк. 342). На доповнення до цього зазначалося, що М. Матвієйко надіслав С. Бандері протоколи дізнання і свої висновки про можливість проведення оперативної гри з мдб.

Невдовзі від С. Бандери прибув ад’ютант з письмовою вказівкою відкласти питання про початок такої гри до його приїзду в Мюнхен й особистої зустрічі з Я. Морозом. Тим часом М. Матвієйко доручив йому виїхати до Чехословаччини,  на місці відновити втрачені зв’язки та виконати низку інших завдань. Запевнив, що за місяць всі питання стосовно нього знімуть і він знову стане на чолі реферату розвідки.

Натхненний таким ставленням до себе шефа СБ ЗЧ ОУН, «Зірчин» під час наступних кількох зустрічей із працівниками мдб у Празі й Братиславі навіть просив організувати йому поїздку на Великдень до сім’ї в срср. Мовляв, усе йде добре, немає підстав для зайвих хвилювань. Але на це чекісти дозвіл не дали. Тим часом призначали йому нові зустрічі на явочних квартирах і щоразу розпитували про ситуацію в Центральному Проводі ОУН, яка динамічно змінювалася. Цього вимагали і в директивах із москви. Аж раптом на чергову зустріч у травні 1947 року «Зірчин» не прийшов. Перестали надходити й листи від нього з умовними закодованими фразами. Усі спроби з’ясувати, що сталося, були марними.

Лише через кілька місяців від заарештованих емісарів ОУН та з перехопленої пошти від М. Матвієйка до керівників підпілля на західноукраїнських землях чекісти дізналися про арешт «Зірчина» представниками СБ ЗЧ ОУН. У довідках чекісти самі визнавали таке: «…через неконспіративну зустріч із нами “Зірчин” був викритий оунівською Службою безпеки і в подальшому ліквідований» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 33. – Т. 3. – Арк. 222). Пізніше з’ясувалося, що його поїздки до Праги й Братислави відбувалися під контролем працівників СБ ЗЧ ОУН. Ті відстежили конспіративні зустрічі з радянськими представниками, про які Я. Мороз нічого не доповів. Після цього дійшли висновку, що він діє винятково за завданням мдб.

Під час допитів, як свідчать розсекречені документи, Я. Мороз у всьому зізнався. Розповів про справжні обставини вербування, про одержане завдання очолити розвідку ОУН, а також підготувати і здійснити вбивство С. Бандери, Я. Стецька, Д. Ребет, І. Гриньоха. Із повідомлень закордонної агентури в мдб урср аж у 1949 році дізналися деякі подробиці, зокрема про те, що після допитів і зізнань йому винесли смертний вирок за зраду. На знак зневаги тіло навіть не піддали звичній процедурі поховання.

Тоді ж чекісти отримали іншу цікаву інформацію про те, що Р. Шухевич не став особисто зустрічатися з Я. Морозом не тому, що хворів. У близькому колі зазначав, що не довіряє йому і не хоче мати з ним жодних справ. Переказував, щоб відправляли його назад і більше до нього не присилали. Чи Головнокомандувач УПА знав щось більше, чи склав свій психологічний портрет і спрацювала інтуїція, невідомо.  

Так закінчилася одна з багатьох спроб органів мдб срср впровадити свою агентуру в керівні ланки закордонних центрів української еміграції, щоб отримувати необхідну інформацію, здійснювати вплив на процеси і навіть вдаватися до крайніх заходів – убивства провідних діячів. У цій ситуації на заваді стали підрозділи Служби безпеки ЗЧ ОУН, які хоч і діяли доволі жорстко й іноді переступали певні межі, все ж забезпечували захист від проникнення до своїх лав ворожої агентури.